Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Маруся Богуславка

Кулиш Пантелеймон Александрович

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Наши партнеры

Последние комментарии

Сергей2018-11-27

Не книга, а полная чушь! Хорошо, что чит

К книге

Lynxlynx2018-11-27

Читать такие книги полезно для расширени

К книге

Leonika2016-11-07

Есть аналоги и покрасивее...

К книге

Важник2018-11-27

Какое-то смутное ощущение после прочтени

К книге

Aida2018-11-27

Не книга, а полная чушь! Хорошо, что чит

К книге

Маруся Богуславка - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 26

Изменить размер шрифта:

ДУМА ТРЕТЯ

«Мамо, зіронько! Пречиста

Нас обороняє:

Люте серце азіатське

Кротостю сповняє». -

Так промовила небога,

І обидві впали,

І, мов діти, до німого

Лику промовляли:

«Чудотворная святине,

Божа благостине,

Нам прибіжище в невірній

Стороні єдине!

Сохрани нас, заслони вас,

Благодатна Мати!

Дай нам чудеса, мов крилас,

Дивні воспівати!

О Пречиста! Ти все можеш:

Можеш скелі-гори

Розкопати і дорогу

Проложити в морі;

Кам'яне, несите кров'ю

Серце обернути

І небесною любов'ю

До людей натхнути.

Ти вже чудо сотворила

Між чудес велике:

Несподівано зробила

Кротким серце дике.

Сотвори ж, да спасемося

З-між сього поганства,

В рідний перенесемося

Край до християнства!

Дай крилі нам. Божа Мати,

Крилі голубині,

Як витали, знов витати

В рідній Україні!

І нехай твій лик явленний

В край наш завітає

І народ благословенний

Навкруги збирає!

Нехай людські очищає

уші там од скверни

І від Росі одвертає

Нарід сей мерзенний.

І нехай усі трудящі,

Всі обремененні

Веселяться, мов гулящі,

О Твоїм спасенні!

І, забувши всі тривоги,

В молитвах зіллються,

І в божественні чертоги

Духом вознесуться!

Ти, свята, всепіта Мати,

Повна благодати;

Дай нам рідний край вбачати,

Бога прославляти!»

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА

ДУМА ПЕРВА

О Києве, оманна просторік святине,

Безодне мідяків дурних мозольних!

В тобі останній глузд народу гине

По капищах безумно-богомольних…

По капищах твоїх многопрестольних

Теряють розум вкупі з мідяками

Ті, що в своїх роботах потогонних

Бідують-б'ються по ріллях з волами

І хлібом діляться з попами-туманами.

ІІ

О Києве! Ти ідеали віри

Старої нам в ділах нових являєш,

Що поночі снували суєвіри,

Ти повидну утоком затикаєш:

Основину, що древні ізувіри

Тобі, мов дику мрію, завішали, -

Ту, що ченці й попи понапрядали,

Мережиш зрадами безпутного козацтва

І безощадностю лихого гайдамацтва.

ІІІ

Що поп'яну тобі в шинках співалось,

Ти по-тверезу книжним складом пишеш

І, щоб лихе знов тліло та займалось,

На попели руїнним духом дишеш.

Нам з Музою тепер одно зісталось:

Твоїм сліпим письменством гордувати

Твою наслідню мрію зневажати,

І зло, що ти хотів би вихваляти,

Таким, яким воно бувало, змалювати.

Співай же. Музо, про ту лжу велику,

Що вагонить над Сходом і Заходом,

Збиває письмаків із пантелику

І туманом лягає між народом.

Нехай з святійшим тим, мовляв, синодом

Та з папою безгрішним верховодять

І свій кукіль всівають год за годом:

Твої посіви всі колись посходять:

Письмацькі куколі пшениці не зашкодять.

ДУМА ДРУГА

Не чорна хмара суне-наступає

На темно-сиву непроглядну хмару:

Чабан добутків папських придуває

У патріаршу київську отару.

Отари стережуть бровки кудлаті,

Гавкущі, злющі, хоть і не голодні:

Ченці, жерці ротаті та пузаті,

Умом сухі, мов ті степи безводні, -

Блукаючі огні болотної безодні.

ІІ

Сі пастирі кладуть за вівці душі,

Та не свої чернечі, а козацькі:

Бо, починаючи від договору в Буші,

Благословляють купи гайдамацькі;

Підучують за православну віру

Стояти кріпко, сиріч пліндрувати

Ксьондза-уніта і ляха-невіру,

А жиду пільги й спуску не давати:

Бо він од Господа і від людей проклятий.

ІІІ

Релігія любві тут обернулась

В релігію ненависті гидкої,

І в темнім богомільстві злість проснулась

Варязької старовини страшної,

Як ми Болгарію в крові топили, [75]

На кіллє полонян своїх стромляли,

А з наших черепів ковші робили

І на костях кривавих пирували-

Герої, що себе тиранством прославляли.

вернуться

- Очевидно, йдеться про похід козаків у Болгарію в 1606 р., коли вони, зокрема, взяли Варну.

Выбрать книгу по жанру

Маруся Богуславка - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 26

Связь с нами