Выбери любимый жанр
Мир литературы

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Наши партнеры
Последние комментарии
Сергей2018-11-27
Не книга, а полная чушь! Хорошо, что чит
К книге
Lynxlynx2018-11-27
Читать такие книги полезно для расширени
К книге
Leonika2016-11-07
Есть аналоги и покрасивее...
К книге
Важник2018-11-27
Какое-то смутное ощущение после прочтени
К книге
Aida2018-11-27
Не книга, а полная чушь! Хорошо, что чит
К книге

Маруся Богуславка - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 33

33
Изменить размер шрифта:
ІІ
Сю ду­шу мерт­вен­ну гальванізує
Великий гук і стук в Святі во­ро­та.
Про се­бе так зав­зя­то не ясує
Козацька чернь і це­хо­ва го­ло­та.
Се, ма­буть, завітав сам воєво­да
Або ж гетьман ко­зацький Са­гай­даш­ний,
Котрого знає і сільська прос­то­та,
І міський мот­лох ди­кий, не­обач­ний,
Що ди­виться на світ, як на га­ман ясач­ний.
ІІІ
Він, він! Йо­го за ворітьми се го­лос,
Гетьманське зна­не й іно­кам гу­каннє…
Хоч побілів на ко­за­кові во­лос,
Та знявсь він ви­со­ко над ота­маннє.
Орлине чу­ти зда­ле­ку клек­таннє…
Кричить-клектить, ор­лят на бен­кет зву­чи,
На лю­до­жер­не в полі пи­ру­ваннє,
І ки­дається на до­ли­ну з кручі,
Мов той Зе­весів грім [107] із до­що­вої тучі.
IV
Чернече сер­це зат­ремтіло в гру­дях,
Як вов­че на при­зив ор­ли­ний в полі:
Красна йо­му й біда, і смерть на лю­дях,
Він рад при­годі так, як хлібу-солі…
Чи ко­за­ки опи­няться в не­волі,
Чи по­ля­га­ють під ме­ча­ми тру­пом,
Чи зба­га­тяться здо­бич­чю на морі,
Чи повк­ри­ва­ються зли­ден­ним стру­пом, -
Чернець по­жи­виться своїм з усіх їх лу­пом.
V
Святі Во­ро­та відчи­ня­ють настіж».
Готові ниць пе­ред ве­ли­ким па­ном
І воїном кап­ту­ро­носці впас­ти, -
Тих ко­заків-руїнників гетьма­ном,
Що, насміявшись над страш­ним сул­та­ном,
На царст­во пра­вос­лав­ницьке Мос­ковське
З ля­ха­ми на­летіли гур­ри­ка­ном,
Прославили різнею панст­во польське
І шар­па­ни­ною - ко­зацт­во за­по­розьке.
VI
«Увесь у зо­лоті по­ви­нен бу­ти
І мо­ря, і землі страх, Са­гай­даш­ний…
Не вгай­мо, братіє, ніже ми­ну­ти!
Се час воісти­ну при нас ясач­ний!
Син Ко­на­ша, ко­за­ко-не­обач­ний,
Все те на церк­ву Бо­жу нак­ла­дає,
Чого у нього знач­ний і не знач­ний
На су­тих бен­ке­тах не пот­реб­ляє…
Достатку він сво­го ніко­ли й сам не знав.
VII
Козацтво прос­те й знач­не се­го ра­ди
Його, як батька, сер­цем воз­лю­би­ли,
І зельно руй­ну­ва­ли весі й гра­ди,
І де­же на вразі під ним хо­ди­ли», -
Так пу­зані між се­бе го­во­ри­ли,
Обтерши піну ме­до­ву на ву­сах.
Держались на но­гах з усеї си­ли
І ве­се­ли­лись у чер­не­чих ду­шах,
Що Ко­на­ше­ви­ча до се­бе за­лу­чи­ли.
VIII
Врата от­верз­лись… О пре­див­не ди­во!
Не зрять во­ни то­го пе­ред со­бою,
Хто грав ко­нем так буч­но-гор­де­ли­во,
З гетьманською зла­тою бу­ла­вою.
Над білов­ла­сою йо­го гла­вою
Пернатий пиш­ний шлик не кра­су­вав­ся;
А за со­бою він не мав кон­вою
Гетьманського, що поч­том панським звав­ся
І кіньми гор­ди­ми, й рон­да­ми ве­ли­чав­ся.
Перед ни­ми бо­сий ста­рець…
Костур суч­ко­ва­тий;
Ветхе різзє обтріпа­лось,
І на лат­ках ла­ти.
За пле­чи­ма у про­яви
Латана тор­би­на;
Під тор­би­ною ду­гою
Гнеться в діда спи­на.
Де гетьманська ділась пос­тать,
Де ор­ли­не око,
Що з Си­но­пу аж до Моск­ви
Зиркало ши­ро­ко,
В хрис­ти­ян собі і в турків
Здобичі шу­ка­ло,
Про ко­зацький хліб на­сущ­ний
Всюди пант­ру­ва­ло.
Тільки зик зіставсь по­туж­ний,
Що скли­кав дру­жи­ни,
Мов дзвінкий щит ха­ра­луж­ний,
До боїв-руїни.
Із-під рам'я зи­ком-кри­ком
Босий дід гу­кає
І чер­не­че мля­ве сер­це
Голосом ля­кає:
«Відчиняйте да впус­кай­те
Грішника страш­но­го,
Що до пек­ла вже не­гай­но
Піде ог­ня­но­го!
Відчиняйте: бо во­ро­та
Костуром підва­жу,
Потрощу за­ту­лу ва­шу,
Мов ту бро­ну вра­жу!
Відчиніте-відомкніте
Церкву ту Ве­ли­ку,
Що спа­са­ти­ме нас, грішних,
Довіку і віку!
Відомкніте да впустіте,
Щоб я не наб­рав­ся
Знов гріха, та ще у глиб­ше
Пекло не по­пав­ся.
Нехай грішник на чу­дов­не
Позирне Ус­пеннє,
На прибіжи­ще гріхов­не,
Від чор­тяк спа­сен­не.
Та й віддасть Ус­пе­нию кля­тий
Здобич тяж­ко-грішну:
З об­разів мос­ковських ша­ти,
Срібну ут­вар пиш­ну,
І червінці, що скла­да­ли
Люде пра­вос­лавні
По церк­вах, як набіга­ли
Ми, кри­ва­во славні, -
Набігали та й не зна­ли,
Що в гріхи впа­да­ли:
Бо Русь Рус­сю руй­ну­ва­ли,
Москву в пень ру­ба­ли!»
І до церк­ви са­ну­ви­тий
Дідуган прос­тує,
І чер­не­чий дух не­си­тий
Здобич доб­ру чує.
Брязкотять ключі цер­ковні,
Дід у двері преться,
І чер­не­че хи­же сер­це
З ра­дощів сміється.
«Чудотворне ти Ус­пеннє! -
Промовляє си­вий. -
Сотвори нам во спа­сеннє
Благодатне ди­во:
Щоб я вкупі не су­див­ся
З кля­ти­ми ля­ха­ми,
Що в Мос­ков­щині глу­мив­ся
З ни­ми над церк­ва­ми.
Щоб ме­не не­си­те сер­це,
Очі за­ви­дющі
І на луп у чу­жо­зем­ця
Руки заг­ре­бущі
Не вто­пи­ли у гли­бокім
Пеклі, як Іуду! [108]
О! Ря­туй! Тобі об­ро­ки
Вічно ви­нен бу­ду». -
«Не сум­нись!» - оз­веться го­лос
З-за іко­нос­та­са…
І в гетьма­на в'яне во­лос,
Мов у сви­но­па­са.
І ле­жить він, і Ус­пеннє
Диво по­ка­за­ло:
Під йо­го ти­хе мо­леннє
Приносу не ста­ло.
Так! Бо­ги­ни­но­му до­му
Був уго­ден при­нос,
І Ус­пенію свя­то­му
Реве сла­ву кри­лос.
вернуться

107

- У давньогрецькій міфології Зевс звався також Громовержцем.

вернуться

108

- Після відомої зради Ісуса Христа Іуда Іскаріот, один із апостолів, повісився. Він був проклятий Богом, як і кожен, хто повісився на дереві.

Несмотря на то, что в наши дни Интернет уверенно набирает позиции, все больше образованных и интеллигентных людей предпочитают проводить свободное время за чтением книг. Наш сайт предлагает совместить инновации «всемирной паутины» с «поглощением» литературных шедевров. Здесь Вы можете совершенно бесплатно и без регистрации читать онлайн как классические, так и современные тексты.

Связь с нами