Шалене танго: істеричний роман - Фабіцька Йоанна - Страница 15

Ядзя панікувала більше, ніж під час складних пологів в оточенні лікаря, акушерки й п’ятнадцятьох студентів, які жадібно зазирали їй у промежину. У неї тремтіли ноги й від страху вона просто обливалася потом. Незважаючи на це, вона неодноразово намагалася приєднатися до гри. На жаль, колеги-шовіністи дружно її бойкотували, даючи зрозуміти, що перебування на полі з бабою — надто велика загроза для їхньої честі. Щойно Ядзя наближалася до м’яча, капітан її команди, брутальний кнур із червоною пикою, застережно рохкав, і вона швиденько зникала з поля зору. Усвідомлення власних прав і почуття гідності в присутності цієї розлюченої звірюки миттєво випаровувалися.

Ядзя дуже любила Гуця й страшенно хотіла щось для нього зробити, проте навіть син не міг розраховувати на її геройську смерть на футбольному полі. Тому вона дріботіла по траві, безглуздо кидаючись то в один, то в інший бік, проте з кожною хвилиною дужче переконувалася, що не зможе глянути власному синові в очі. М’яч був для неї недосяжним, і Ядзі залишалося хіба помріяти, щоб вмазати по ньому носаком незручної кросівки. До всього батьки з команди-суперника безсоромно били її по ногах. Отримавши добрячий копняк у гомілку, вона могла хіба що мугикати стару пісеньку Леха Янерки:

Тож вона й хотіла піти. Була певна, що ніхто, крім Гуця, цього б не помітив. Глянула в його бік: син сидів затиснений між галасливими вболівальниками. Навіть звідси бачила, як він нервово обгризає нігті, раз-у-раз відмахуючись від здоровезної дівулі, котра завзято смикала його за шарфик. Хіба ж Ядзя могла його зрадити? Вона-бо знала, скільки сорому довелося йому проковтнути, аби зізнатися в тому, що ця баба, яка так облажалася й виставила себе на посміховисько — його мати.

І враз сталося диво. Повз Ядзю пробіг підтюпцем кнуроподібний капітан і напав на суперника, намагаючись відібрати в того м’яча. Після нетривалої шарпанини, не витрачаючи зайвого часу на обмін компліментами, він стусонув його в живіт, і чувак — беркиць, накрився ногами. У цій ситуації судді довелося перемогти свій страх перед найжахливішим представником неандертальців і показати червону картку. У Ядзі прокинулася надія. Тепер вона точно їм покаже!

Тим часом чоловік, лаючись і погрожуючи всім довкола, почимчикував до трибуни й переляканий Гуцьо побачив, як той гепнувся поруч із Гладкою Надею, усього два ряди перед ним! Хлопець здригнувся, ніби йому шлунок вузлом зав’язався. Він нутром відчував, що таке сусідство не віщує нічого доброго. Цей чоловік лякав його не лише своєю важкою тваринною фізіономією, але й поведінкою, простацькою й галасливою. Власник червоної картки відкоркував пляшку пива зубами, зробив великий ковток і засвистів на пальцях так голосно, що ті, хто сидів поруч, аж підстрибнули. Огрядна дівчинка глянула на мужика з перестрахом. Трохи запопадливо вигукнула, плюючись довкола крихтами чипсів:

— Тату, су-у-упер!

Авжеж, вони були дуже схожі одне на одного. Той самий затятий вираз обличчя, грубі риси, характерне жирне підборіддя. І все ж Надя трохи принишкла, ніби намагаючись нічим не роздратувати батька. Гуцьо насилу відірвав від них погляд, бо гра на полі раптово пожвавилася. Їхня команда перехопила м’яча й розпочала серію гарних передач.

— Давай! Дава-а-а-ай!!! — горлав Надин батько, розхлюпуючи довкола пиво.

Ще кілька метрів — і штрафмайданчик. Гуцьо щосили стиснув кулачки. На жаль, мама не встигла добігти до м’яча, і суддя просюрчав аут для суперника.

— Швидше, незграбо! Дивись, бо молоко в цицьках закипить! — Чоловік, без сумніву, був добряче напідпитку.

— Це його стара. — Надя обернулася й звинувачувально тицьнула пальцем у Гуця. Погляд налитих кров’ю пияцьких очей був настільки пронизливим, що хлопець зіщулився в грудочку. Проте жахливий чоловік утратив до нього інтерес і знову загорлав до Ядзі:

— На груди приймай, на груди! У тебе ж вони, як повітряні подушки! Буфери справжні, га-га-га!

Ті, що сиділи найближче, дехто, певне, від страху, завторували авторові бездушних коментарів гучним реготом. Із кожним вибухом сміху Гуцеве серце стискалося і ставало чимраз меншим, аж перетворилося на висхлу грудочку жалю, що нагадувала котяче гівенце. І тоді трапилося жахливе. Супротивник ударив по воротах, під якими з’юрмилася ціла команда. Голкіпер хотів відбити, і виступив уперед, у глибину штрафного майданчика. М’яч пролетів у нього між ногами й почалася страшенна метушня. Усі гравці кинулися до покинутих воріт, проте найближче виявилася Ядзя. Побачивши, як підлітає м’яч, вона віддано рвонула, і серед усього шарварку й напруги, забила могутній, феноменальний гол… прямісінько у власні ворота.

Важко описати, що зчинилося! Люди кричали, одні раділи, інші лаялися. Гуцьо відчув, як у ньому щось закипає. Увесь жаль і неймовірне розчарування, і сором, і гнів.

— Ти, коза придурошна-а-а!!! — Надин батько загорлав так, що обличчя в нього побуряковіло. — Ти, незграба припудрена!

При цьому мужик силкувався підвестися з місця, проте кілька випитих пляшок пива знерухомили його. І тоді Гуцьо зробив те, про що хвилину тому не міг навіть подумати, аби не впісятися від страху. Підбіг до п’яного негідника і, виючи, як вовченя, з усієї сили встромив йому пальці в ніздрі. Саме так, як учив його Едзьо на випадок, якби малий опинився в безвихідній ситуації. Запхнув їх так глибоко, аж відчув липку, теплу рідину, а по руках потекла кров. Мужик закричав від болю, але не міг нічого вдіяти, бо найменший рух спричинявся до того, що хлопцеві пальці свердлили носа ще глибше. Так вони й застигли в сомнамбулічних заціпенілих обіймах, обоє зашмаркані, замащені сльозами. Тоді Гуцьо отямився й відвернувся. Відступав спершу повільно, уважно роззираючись навсібіч, а потім чимраз швидше. Невдовзі почав бігти так швидко, як тільки міг. Уперед, без будь-якої мети. І мчав іще довго потому, як «швидка» забрала Надиного батька в передінфарктному стані, а його власна мати, плачучи, самотня й засмучена, марно шукала його біля школи.

Вона, нарешті, знайшла його пізно ввечері на подвір’ї, де хлопчик заховався між контейнерами для сміття, нещасний, виснажений. Їй хотілося приголубити й перепросити сина. Проте щойно вона простягнула руку, хлопець схопився і з ненавистю вигукнув:

— Не чіпай мене, чуєш?! Ти нічого не розумієш, усе робиш не так! Мені набридло твоє дурне співчуття, не хочу, щоб ти була мені за батька! Усе, чого я хочу, це щоб ти була нормальна! Я хочу мати нормальну маму, а ти поводишся, як дурнувата!

Ядзя дивилася на нього, абсолютно безпорадна й перелякана. Вона не знала, що йому сказати, і мовчала. Це його тільки дужче розсердило.

— Нічого ти не вмієш! Весь час лише пхаєшся туди, де тебе ніхто не хоче! Чому ти не підеш туди, де тебе хочуть?!

Вона ступила крок до нього.

— Йди геть! — Гуцьо спробував утертися, але тільки розмазав собі соплі по заплаканому личку. — Я тебе теж не хочу!

І залишив її саму в цьому засцяному й сповненому розпачу кам’яному колодязі.

— Ну-у-у, взагалі ми вже набрали людей… — Дівчина знітилася, не знаючи, що відповісти.

Вона дуже добре пригадувала цю жінку. І той рейвах, який зчинився, щойно вона пішла. Режисер так оскаженів, що прослуховування решти кандидатів довелося перенести на інший день. Невпевнено глянула на столик, за яким частина колективу сиділа над розкладеними фотками й графіками, і, як завжди, сварилася.

— Будь ласка, це лише п’ять хвилин. — Жінка наполягала.

Вона була якась пригасла, ніби зіщулена всередині, але водночас дуже рішуча. Відразу стало зрозуміло, що не піде, доки не доможеться свого. Голос у неї був лагідний і прохальний, але погляд суворий і невблаганний.