Шалене танго: істеричний роман - Фабіцька Йоанна - Страница 23

Ядзя принесла тарілки, і якусь хвилину всі їли мовчки. Розігрітий суп був надзвичайно смачним. Гарячий і запашний, він мав пікантну гостроту. На якусь мить у ділянці мозку Ципріяна, котра відповідала за пам’ять, промайнули приємні відчуття. Цей смак несподівано переніс його в інший час і простір, якийсь хлопчина тинявся подвір’ям у червоних колготках і зішкрябував з кам’яних східців засохлий курячий послід. Дивно… це ніби повернутися з війни й знову опинитися під теплою периною дитинства.

Коли на денці залишилися самі лаврові листки, Ципріян кахикнув і промурмотів довгий і незрозумілий монолог, з якого випливало, що:

— він просить у неї пробачення за свої непродумані слова;

— він засерйозно поставився до їхнього останнього виступу, а це ж бо лише конкурс;

— глядачі її люблять;

— без неї програма втрачає свій шарм;

— вона внесла у його життя щось нове;

— і взагалі, він запрошує її на вихідні до Казимежа, аби вони помирилися.

Усе це сталося так несподівано, що перш ніж Ядзя встигла опам'ятатися, Густав зіскочив зі своїх нар і почав канючити: «Ну, мамо, ну погоджуйся, погоджуйся!». До того ж Ципріян сяйнув білозубою посмішкою й глянув на неї, немов поранений олень, і Ядзя вмент забула про всі свої принципи, особливо той, щоб ніколи й за жодних обставин не пробачати чоловікові, котрий хоч раз її образив.

Отож зараз вона стояла, схвильована, як гімназистка, і чекала, доки альфа-самець приїде по неї своєю понтовою червоною тачкою. Через кілька хвилин на вулиці залунав клаксон. Дівчата, які, звісно, були поряд із Ядзею в цей історичний момент, кинулися до вікна.

— Ну знаєш! — обурилася Уля. — Він що, піднятися нагору не може, сигналить, як до собаки!

— Мені це не подобається! — насупила брови Сара.

— Ой, припиніть мене накручувати, добре?

Ядзя швидко схопила сумку, цмокнула Густава в око й за мить її кроки застукотіли на сходах.

Причаївшись за фіранкою, Едзьо ще довго стояв біля вікна потому, як спортивний автомобіль зник за рогом. Тоді обернувся, витяг з буфета домашню горіхову настоянку. Налив півсклянки, випив одним духом, а тоді впав у крісло. Старе й скрипуче, як і він сам.

Пансіон «Затишок» приліпився на краю схилу й виглядав, як архітектурна примха якогось фантаста. Кожне вікно було іншої форми, а окремі поверхи демонстрували різні стилі: неокласицистичний перший поверх, сецесійний другий і шалений постмодернізм піддашшя. Перш ніж поселитися у двох одномісних номерах, відокремлених один від одного спільною ванною, вони двадцять хвилин прочекали адміністратора. Тихенько шелестіли старосвітські букети з будяків, які були оздобою інтер’єру. Залагодивши формальності, вони піднялися догори крутими, скрипучими східцями, вистеленими килимовим покриттям. Ядзя відчинила двері до свого номера й відчула себе «коханкою француза». Вона вочевидь опинилася в борделі з belle epoque. На вікні висіли важкі штори, а заслане червоним покривалом ліжко відбивалося у велетенському дзеркалі над ним. У кутку стояла розпусна ширма з індійськими мотивами тантричного кохання. Ядзя зазирнула до шухляди тумбочки, сподіваючись побачити там якийсь старомодний гігієнічний посібник, але всередині виявилася лише фірмова ручка й порожня пляшка з-під мінералки.

Ядзя подумки усміхнулася. Щоразу, ночуючи не вдома, у чужому ліжку, вона задумувалася над його історією. Дивлячись на матрац, запитувала себе, чого він набачився й начувся за своє довге життя. Негайно покартала себе за такі думки й зійшла додолу.

Хоча надворі западали сутінки, вони вирішили прогулятися перед вечерею. Розім’яти кістки й побалакати трохи. Усю дорогу обом довелося подолати мовчки. Виявилося, що «Мазда», як і її власник, виглядала круто лише зовні, а всередині крився добряче знищений механізм. Нестерпне ревіння несправного глушника унеможливлювало будь-яку розмову. Їдучи сюди, вони лише перезиралися, ніби побоюючись, що зараз хтось із них передумає й захоче повернутися до Варшави. Гуляючи порожнім о цій порі року бульваром, вони неквапом обмінювалися короткими репліками й раз у раз жартували. Ципріяна полишило нестерпне напруження, пов’язане зі спритно вигаданою роллю. Зараз у нього б точно не вийшло вдавати романтичного зальотника. На щастя, швидко з’ясувалося, що Ядзя не належить до того типу жінок, котрі очікують від чоловіків постійного обожнювання й зацікавлення. Саме через це він був їй вдячний, бо з подивом зрозумів, що почувається з нею спокійно й невимушено.

Ядзя теж помітила цю зміну. Зараз, далеко від Варшави, цього невсипущого ярмарку марнославства, Ципріян здавався їй зовсім іншою людиною. Без постійного напруження, готовності дати інтерв’ю чи автограф або сфотографуватися, він перетворився на звичайного й навіть симпатичного хлопця. Звісно, зірок він з неба не хапав, але, як сам їй зізнався, освіту здобув швидко й болісно, а потому вже тільки танцював.

Тож переодягаючись перед дзеркалом, влазячи в чорну вечірню, жахливо незручну сукню, Ядзя подумала, що може, їм удасться разом пережити найближчу добу в доволі дружній і приємній атмосфері.

— Подумати лишень, у дитинстві я зістрибував з велосипеда й переносив равликів на другий бік вулиці, щоб їх ніхто не переїхав… — замислено проказав Ципріян, запихаючи до рота великого слимака, намастивши його маслом із пряною зеленню.

Сидячи за столиком у затишному куточку ресторану, вони віддавалися найприємнішому заняттю, яке вигадала природа — смакуванню їжі. Ядзя, страшенна ласуха, опинилася в пастці. З одного боку, вона повинна сидіти на дієті й узагалі утримуватися від усього смачненького. З іншого, зазирнувши в меню, вона відчула непогамовний апетит. Тут були й реберця з медом, і відбивні з ягняти по-міланськи, і лосось під бешамеллю, і навіть печінка із цибулькою по-домашньому. На жаль, не для пса ковбаса… Тим більше, що на закуску вона вже замовила оселедця в олії. Ядзя голосно проковтнула слинку, завзято змагаючись із власною слабкістю. І коли вона майже зі сльозами на очах уже збиралася замовити низькокалорійний салат зі знежиреною фетою, поряд пролунав добре знайомий, претензійний і ледь гугнявий голос:

— О-о-ох, я ледь жива… Кондуктор у потязі немилосердно мене мучив. Запросив до службового купе й довелося всю дорогу розповідати йому про життя зірки. Нарешті він подзвонив доньці й буквально примусив мене щось їй сказати, кошмар!

Жінка млосним рухом опустилася на вільний стілець і відкинула довге волосся.

— Е-е-е, Венера??? — Ядзя застигла з ласим шматочком оселедця біля рота.

— Ве-ре-на. — Власниця незвичного імені з помітним роздратуванням виправила цю фройдівську обмовку.

Холера, що відбувається? Ядзя здивовано глянула на Ципріяна, але той, наче нічого не трапилося, проковтнув свого останнього друга дитинства й весело помахав офіціантові.

— Можна подавати гаряче? Ви вже вибрали? — Молодий хлопець, уклоняючись, блискавично підійшов до зіркових гостей.

— Принесіть, будь ласка, прибор цій пані. А я з'їв би лосося, але без часнику.

Офіціант уклонився й звернувся до Верени.

— Ну, я сама не зна-а-аю… — Вона нестерпно розтягувала склади так, що це викликало в усіх нормальних людей бажання її прибити.

— Може, бульйон? Або ні, ненавиджу, коли там плавають скалки жиру.

— У нас чудовий український борщ. Вегетаріанський.

— Ні-і-і… принесіть півпорції салати. Без соусу, лише скропіть лимонним соком.

— І..? — Офіціант замовк, очікуючи продовження замовлення.

— І дякую. — Жилава красуня подарувала йому млосний погляд, а тоді відпила ковток води із кришталевої склянки. Ядзиної.

Ядзя, яку дещо вивели з рівноваги, протягом кількох хвилин розраховувала, що такий несподіваний збіг обставин матиме якесь раціональне пояснення. Проте нікого, крім неї, ця ситуація не здивувала. Вона почала розуміти безжальну правду. Усе було заплановане заздалегідь, а Ципріян не збирався її весь час розважати. Він, напевне, вирішив провести вихідні в набагато приємнішому товаристві.