Свіччине весілля - Кочерга Иван Антонович - Страница 24

В кровi й багнi, як прапор на вiйнi.

Та живi ми! До помсти, до будови

Нам не потрiбнi шати осяйнi.

Кiптявою укритi ми i потом,

В буденних свитах кинемось на бiй,

А переможем - знову до роботи...

I ось тодi засвiтим огник твiй.

I свiчка ця, що ти життям купила,

Крiзь дикий терн та бурю пронесла,

Що ми огнем повстання запалили,

Хай свiтить нам привiтна i ясна.

Прощай, голубко!

(Нiжно цiлує її в уста).

А тепер на приступ!

До помсти всi! До волi! До борнi

На честь її по цiлому геть мiсту

Засвiтимо весiльнi ми огнi!

Кидається з пiднятим мечем у глибину, всi за ним.

Завiса.

1930