Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі - Страница 119

— Я буду згадувати тебе такою, як ти є зараз. Ти зрадниця! Ти зраджуєш всіх, хто вже загинув і загине ще! — Вона в подиві глянула на Річарда, намагаючись вирватися, але він міцно тримав її, повний мстивого почуття. — Зрадниця всіх чарівників, які віддали свої життя, Ша, Сіддіна, всіх людей Тіни, яких убили! Зрадниця своєї сестри!

— Це неправда…

— Ти підведеш їх всіх і інших — теж. Якщо Рал переможе, то ми всі повинні будемо дякувати за це тобі. І Рал — теж. Адже ти йому допоможеш!

— Я хочу тобі допомогти таким чином! Ти ж чув, що сказала Шота? — Вона теж почала злитися.

— Це мені не допоможе. Так, я чув, що вона сказала: що ви з Зеддом якимось чином підете проти мене. Але при цьому вона не сказала, що ви обидва поступите неправильно.

— Як тебе розуміти?..

— Та ж справа не в мені! Справа в тому, щоб зупинити Рала! Звідки ти знаєш, що якщо ми здобудемо шкатулку, то від мене вона не потрапить до Рала? А якщо я опинюся зрадником мимоволі, по незнанню, чи через хитрість Рала, і тільки ви з Зеддом зможете зупинити Рала, пішовши проти мене?

— Дурниці.

— А хіба не дурниця, що ви з Зеддом спробуєте знищити мене? Отже ви двоє будете діяти неправильно, а я один — правильно? Це безглузда загадка відьми! І ти готова померти наперед через це безглузде пророцтво! Звідки нам знати, що насправді принесе майбутнє? Ми навіть не можемо зрозуміти сенс того, що вона говорила, навіть не знаємо, чи правда це. Поки цього не станеться, не варто будувати догадки, як правильно вчинити.

— Я знаю тільки, що мені не можна жити, інакше пророцтво здійсниться. Ти ж для нас — ніби нитка Аріадни в нашій боротьбі.

— А що здатна зробити нитка без голки? Ти моя голка. Без тебе б я навіть сюди не добрався. Сьогодні, на «хитрому роздоріжжі», я б пішов не в ту сторону. Ти знаєш королеву, а я — ні. Навіть якщо б я один добув шкатулку, що далі? Куди б я пішов з нею? Я ж не знаю Серединні Землі. Звідки мені знати, куди йти? Я можу потрапити прямо в лапи Ралу разом зі скринькою.

— Шота сказала, що тільки у тебе є шанс. Без тебе все пропаде. Вона сказала, що якщо я буду жити… Ні, ні, я не можу цього допустити, Річард!

— Ти підведеш всіх нас, — відповів він зі злістю.

— Що б ти не думав, Річард, — Келен похитала головою, — я роблю це заради тебе.

Річард з криком відпустив її і відштовхнув, що було сили. Келен впала на спину. Він стояв над нею, гнівно дивлячись.

— Не смій так говорити, — закричав він, стиснувши кулак. — Ти робиш це тільки заради себе: не вистачає духу боротися й перемогти. Не смій говорити, що заради мене!

Вона піднялася і подивилася на нього.

— Я б майже все віддала, Річард, щоб ти не згадував мене ось так. Але я роблю те, що повинна зробити. Заради тебе, заради твоєї єдиної можливості. Я присягнулася захищати Шукача Істини навіть ціною життя. Прийшов час заплатити борг. — Сльози покотилися по її щоках. Він дивився їй услід, поки вона не зникла в темряві.

Річард відчував себе абсолютно спустошеним. Він повернувся до багаття, опустився на землю, закрив обличчя руками і заплакав так, як не плакав ще ніколи.

33

Речел сиділа на маленькому стільчику позаду принцеси і гадала, як же їй зробити, щоб принцеса сьогодні вигнала її і вона змогла б забрати шкатулку, піти з замку і ніколи більше не повертатися. Ще вона думала про буханець хліба, всередині якої була захована шкатулка, про буханець, який вона мала винести зі схованки в саду. Їй було страшно, і до того ж вона хвилювалася. Адже вона сьогодні повинна допомогти всім нещасним людям, щоб їм більше не відрубували голів. Вперше в житті вона відчувала, що сама дуже багато значить. Їй не терпілося скоріше вибратися звідси.

Всі знатні пані та панове пили свій особливий напій з таким виглядом, наче все розуміли. А Джіллер стояв позаду королеви разом з іншими важливими радниками і розмовляв упівголоса з придворним художником. Речел не подобався цей художник, вона боялася його: дивлячись на неї, художник якось дивно посміхався, і у нього була тільки одна рука. Речел чула, ніби деякі бояться того, що він напише їх портрет.

Раптом обличчя гостей стали переляканими. Всі подивилися в бік королеви. Потім почали вставати. Речел підняла очі і зрозуміла, що дивляться насправді не на королеву, а на щось позаду неї. І вона з подивом побачила двох людей величезного зросту.

Це були величезні люди, яких вона ще не бачила. Вони були в сорочках без рукавів, на руках у них красувалися металеві браслети з шипами. Обидва — грізні, м'язисті, в обох — волосся солом'яного кольору. Вони здалися Речел найстрашнішими з усіх бачених нею людей, страшніші навіть, ніж вартові темниці. Оглянувши кімнату, ці двоє стали по обидва боки великої арки позаду королеви. Та в гніві обернулася, щоб подивитися, що відбувається.

Гість з блакитними очима і довгими світлими волоссям, в білих одежах, пройшов під аркою. На поясі в нього висів кинджал із золотим держаком. Він здався Речел найкрасивішим чоловіком на світі. Гість усміхнувся королеві. Та схопилася.

— Який несподіваний сюрприз! — Вигукнула королева, і голос її став таким приємним, наче вона говорила з собачкою. — Це велика честь для мене. Але ми чекали вас не раніше завтрашнього дня.

Гість знову посміхнувся королеві приємною усмішкою.

— Я не міг чекати занадто довго, сподіваючись знову побачити вас, мила. Вибачте, що прибув занадто рано, ваша величність.

Королева захихотіла, простягаючи руку для поцілунку. Вона завжди змушувала людей цілувати свою руку. Речел здивувало, що цей симпатичний гість назвав королеву «милою». Вона не знала нікого, хто б так думав. Королева обома руками взяла руку гостя і сказала:

— Пані та панове, дозвольте представити вам Отця Рала!

Батько Рал! Речел оглянулась, чи не помітив хто, як вона підстрибнула, але ніхто не звертав на неї уваги, всі дивилися на Отця Рала. Речел була впевнена, що зараз він побачить її і зрозуміє, що вона збирається втекти зі скринькою. Речел подивилася на Джіллера, але той не озирнувся. Він зблід. Батько Рал приїхав сюди раніше, ніж їй вдалося втекти з скринькою. Що ж їй тепер робити?

А робити їй треба те, що сказав Джіллер. Вона ж повинна бути хороброю, щоб врятувати всіх людей. Треба придумати, як вибратися з замку.

Батько Рал оглянув придворних, які тепер стояли. Песик загавкав. Він повернувся на гавкіт, і псина замовкла, тихенько повискуючи. Він обернувся до придворних. Ті затихли.

— Вечеря закінчена. Прошу нас вибачити, — тихо сказав він.

Всі зашепотіли. Його блакитні очі стежили за гостями. Під його поглядом шепіт стих, і придворні стали розходитися, спочатку неквапливо, потім все швидше. Батько Рал подивився на деяких королівських радників, і ті теж пішли, явно задоволені наданою можливістю. Інші, на кого він не дивився, залишилися. Залишилася і принцеса Віолетта. Речел намагалася сховатися за її спиною, щоб її не помітили. Королева з посмішкою показала на стіл.

— Присядете, Батько Рал? Я впевнена, подорож була виснажливою. Дозвольте вас пригостити. У нас сьогодні чудова печеня.

Він подивився на королеву немигаючим поглядом.

— Я не схвалюю, коли знищують беззахисних тварин і поїдають їх м'ясо.

Речел здалося, що у королеви почнеться приступ задухи.

— Ну… тоді… у нас ще є прекрасний суп з ріпи… І дещо ще… я впевнена… але якщо ні, кухарі можуть приготувати.

— Можливо, іншим разом. Я приїхав сюди не заради вечері. Я тут заради вашого вступу в союз.

— Але… ми не очікували вас так скоро, ми ще не закінчили складання угод, треба підписати багато паперів, і ви ж, звичайно, захочете їх всі переглянути.

— Я буду щасливий підписати все, що ви підготували. Даю також слово, що підпишу будь-які додаткові документи, які ви могли б скласти. Я впевнений у вашій чесності та надійності. — Він посміхнувся. — Ви ж не збираєтеся обдурити мене з допомогою цих угод?

— Ну що ви, Отець Рал! Ні в якому разі!