Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі - Страница 122

Речел втомилася, їй було важко дихати, але дівчинка поспішала скоріше вибратися з замку, перш ніж її почнуть переслідувати. Вона пам'ятала слова Сандерса, що весь замок обшукають. Вона-то знала, що вони хочуть знайти. Їм потрібна скринька. А вона обіцяла Джіллеру, що винесе шкатулку, щоб з усіма тими людьми, про яких він говорив їй, не трапилося біди. На стіні зараз було багато солдатів. Уже майже дійшовши до зовнішньої стіни, Речел сповільнила крок. Раніше тут стояло всього двоє солдатів королеви. Тепер чергували троє. Двох вона впізнала: у знайомих червоних туніках з чорною вовчою головою — формі гвардії. Але третій, набагато вищий і здоровіший, був у плащі з темної шкіри. Речел не знала, як краще вчинити: йти вперед або втекти. Але куди бігти? Адже не вийшовши за стіну, нікуди не втечеш. Але перш ніж Речел вирішила, що робити, стражники помітили її. Один із солдатів королеви вже зібрався було відкрити ворота. Але новий зупинив його, піднявши руку.

— Це іграшка принцеси, — пояснив перший. — Принцеса іноді виганяє її із замку.

— Нікого не велено випускати, — відповів незнайомець.

— Нічого не поробиш, малятко, — звернувся до Речел один з королівських солдат, — ти ж чула, що він сказав? Нікого не велено випускати.

Речел стояла, немов онімівши. Вона стояла і дивилася на чужака, а він — на неї. Джіллер розраховував, що вона винесе шкатулку, покладався на неї. А іншого виходу із замку немає. Тут вона спробувала уявити собі, як би надійшов Джіллер.

— Добре, — сказала вона нарешті. — Сьогодні вночі холодно, я краще, мабуть, не буду виходити.

— От і правильно, — відповів солдат королеви. — Сьогодні тобі доведеться переночувати в замку.

— Як вас звуть? — Запитала Речел.

Він трохи здивувався.

— Королівський списоносець Рейд.

Вона показала на другого королівського солдата.

— А вас?

— Королівський списоносець Уолкот.

— Королівські списоносці Рейд і Уолкот, — повторила вона. — Дуже добре, думаю, я запам'ятаю. — Все так само тримаючи в руці ляльку, Речел показала на нового солдата.

— А вас як звати?

Він засунув руки за пояс.

— А тобі навіщо знати?

Речел притиснула Сару до грудей.

— Ну, принцеса накричала на мене і сказала, щоб я забиралася з замку. Якщо я не піду, вона розлютиться і захоче відрубати мені голову за те, що я її не послухалася. Тому я повинна сказати їй, хто мене не випустив. А ваші імена мені потрібні, щоб вона не вирішила, ніби я все це придумала сама. Тоді вона зможе прийти і запитати про це у вас. Я її боюся. Вона теж стала наказувати, щоб людям відрубували голови.

Всі троє злегка відступили і подивилися один на одного.

— Але ж це так, — сказав королівський списоносець Рейд. — Наша принцеса пішла в матір. Королева вирішила, що дочці пора поточити зубки.

— Був наказ: нікого не випускати, — повторив новий солдатів.

— Ну, двоє з нас — за те, щоб виконати наказ принцеси, — відповів списоносець Рейд і сплюнув. — Принаймні, якщо ти не хочеш її випускати, ми тут ні при чому. Не наша голова ляже на плаху. Якщо вже дійде до цього, так ми скажемо, що говорили тобі, щоб ти її випустив за наказом принцеси. Ми не хочемо на плаху разом з тобою. — Його товариш Уолкот кивнув на знак згоди.

— Яка може бути загроза від дівчиська, яку і від землі ледь-ледь видно? Тут краще не зв'язуватися. Їм же потім не скажеш, що ми, троє здоровенних хлопців зі зброєю, її злякалися і не випустили. Ти так вирішив, тобі і відповідати головою перед принцесою, а не нам. Відповідати перед королівським катом, а не перед нами.

Новачок подивився на Речел, мабуть, починаючи злитися. Він ще раз глянув на товаришів, потім знову на неї.

— Ну ясно, небезпеки від неї ніякої. Наказ стосувався запобігання загрози, так що я думаю…

Королівський списоносець Уолкот почав відсувати важкий засув.

— Але я хочу подивитися, що там у неї з собою, — додав новий.

— Вечеря і моя лялька, — відповіла Речел, намагаючись не видати хвилювання.

— Ану, покажи.

Речел поклала вузлик на землю і розв'язала його. Вона простягнула йому і Сару.

Стражник узяв Сару величезною ручищей, покрутив ляльку і навіть підняв їй сукню. Речел, розсердившись, брикнула його в ногу.

— Що ви робите? Майте повагу! — Закричала вона.

Двоє інших засміялися.

— Знайшов там щось підозріле? — Запитав списоносець Рейд.

Новий солдат подивився на них згори вниз і повернув Сару Речел.

— Що у тебе ще?

— Я ж казала: моя вечеря.

Він схилився над вузликом.

— Ну, такій малявці така велика булка ні до чого.

— Це моє! — Заволала Речел. — Не чіпайте!

— І правда, залиш їй, — сказав королівський списоносець Уолкот. — Їй і так немало дістається. По-твоєму, схоже, що принцеса її перегодовує?

Здоровань випростався.

— Наче нічого немає. Ну, дуй звідси, швидше.

Речел квапливо зав'язала вузлик і, однією рукою притиснувши до себе Сару, а іншою схопивши вузлик, пробралася між ногами солдатів і опинилася зовні.

Ледве Речел почула брязкіт засуву, як пустилася бігти. Вона бігла без оглядки, що було сил, і їй було дуже страшно, тому вона не оглядалася перевіряти, чи не женеться хто-небудь за нею. Нарешті Речел зупинилася і оглянулась. Нікого не було видно. Вибившись із сил, вона присіла відпочити на товстий корінь, який перетинав стежку.

Речел бачила обриси замку на тлі зоряного неба, вогні на вежах. Вона ніколи, ніколи не повернеться туди. Поки Речел намагалася віддихатися, хтось окликнув її.

Вона зрозуміла, що це Сара.

Речел поклала лялечку собі на коліна, на вузлик.

— Тепер ми врятовані, Сара. Ми втекли звідти, — сказала вона.

— Я так рада, Речел, — посміхнулася Сара.

— Ми більше ніколи не повернемося в те бридке місце.

— Речел, Джіллер хотів би тобі щось передати.

Вона нахилилася нижче, щоб краще розчути голосок Сари.

— Що?

— Що він не може зараз піти з тобою. Ти повинна далі йти без нього.

Речел захотілося заплакати.

— Але я дуже хочу, щоб він був зі мною.

— І йому, мила дівчинко, хотілося б цього більше всього на світі, але він повинен залишитися тут і відвернути увагу, щоб тебе не шукали. Це єдине, що можна зробити, щоб ти врятувалася.

— Але я боюся залишатися одна.

— А ти й не будеш одна, Речел. Я буду з тобою. Завжди.

— Але що я буду робити? Куди піду?

— Ти повинна втікати звідси. Джіллер казав, щоб ти не ходила більше в притулок-сосну, там тебе знайдуть. — Речел здивовано і злякано подивилася на Сару, почувши це. — Іди до іншої притулок-сосни, потім знайди собі новий притулок. Іди все далі і ховайся, поки не наступить зима. А потім знайди якесь гарне місце, де про тебе будуть піклуватися.

— Добре, раз Джіллер так сказав, я так і зроблю.

— Речел, Джіллер хоче, щоб ти знала, що він любить тебе.

— Я теж його люблю більше за всіх на світі.

Лялечка посміхнулася.

Раптом ліс освітився синьо-жовтим вогнем. І тут же Речел почула удар грому. Вона схопилася на ноги, відкривши рот і широко розкривши очі від подиву.

Величезна вогненна куля піднявся над замком, розсипаючи безліч іскор, і чорний дим потягнувся за нею. Піднімаючись вище, вогонь поступово перетворювався в чорний дим, поки не зник зовсім — і знову стало темно.

— Ти бачила? — Запитала вона Сару.

Сара нічого не відповіла.

— Я сподіваюся, з Джіллером все добре.

Вона глянула на лялечку, але та нічого не сказала і навіть не посміхнулася.

Речел притиснула до себе Сару і взяла вузлик.

— Ну що ж, підемо далі, як нам сказав Джіллер.

Проходячи повз озеро, вона закинула подалі в воду ключ від скрині, і посміхнулася, почувши сплеск.

В мовчанні йшла вона вперед по стежці, яка вела від замку. Вона пам'ятала, що Джіллер не велів йти до її сосни, тому повернула в іншу сторону, по оленячій стежці, на захід.

34

Річард почув звук. Немов би тихе шипіння і потріскування. У тому неясному напівсні-напіввартуванні, в якому він перебував, не мало сенсу намагатися зрозуміти, що це таке. Остаточно прокинувшись, він відчув сильний запах смаженого м'яса. Він негайно пошкодував, що свідомість його стало ясною: адже це принесло і спогади про все, що сталося, і тугу за Келен. Він лежав, звернувшись калачиком, болісно відчуваючи тверду кору дерева, до якого притулився. Все тіло затекло — він всю ніч проспав в одній позі. Зараз йому нічого не було видно, тому що голова його уткнулась в коліна. Він тільки зрозумів, що вже почало світати.