Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі - Страница 139

Зедд розуміюче посміхнувся. Потім обличчя його стало суворим.

— Мати-сповідниця, це не прохання, це наказ. Ти повинна його виконати.

Келен зло відвернулася від Чарівника. Вона не могла повірити, що він розмовляє з нею так самовпевнено. З нею, виявляється, вже не рахуються.

— Шота сказала, що Річард — єдиний, у кого є шанс зупинити Дарка Рала. Вона не знає, як і чому, але такий шанс є тільки у нього.

Зедд вичікувально помовчав.

— Що далі?

Келен стиснула зуби.

— Ще вона казала, що, можливо, ти спробуєш вбити його за допомогою чарівного вогню, але він зможе захиститися.

Знову настало мовчання.

— Що ще, Мати-сповідниця?..

— Ще вона сказала, що я також використовую проти нього свою чарівну силу. І що я, якщо буду жива, зроблю це успішно.

Зедд глибоко зітхнув.

— Я зрозумів, чому він не хотів мені розповідати. — Він трохи подумав. — А чому Шота не вбила тебе?

Келен хотілося, щоб він нарешті перестав запитувати.

— Вона хотіла це зробити. Потім там з'явився ти… Ну, не ти… На Насправді це була мана, але ми подумали, що це ти. Ти… тобто твій образ, намагався вбити Шоту. А Річард знав, що без неї ніяк не дізнатися про останню шкатулку, так що він… захистив її, мечем. Він… загалом він відвернув твій чарівний вогонь від Шоти і дав їй можливість… вжити проти тебе чарівну силу.

Зедд підняв брови.

— Справді?

Келен кивнула.

— А в нагороду за свій «порятунок» вона подарувала йому одне бажання. Річард використав його на те, щоб врятувати нас з тобою. Він змусив її зберегти нам життя. Шота була розчарована. Вона сказала, що якщо Річард ще раз повернеться в землю Агад, вона вб'є його.

— Видно, цей хлопець ніколи не перестане дивувати мене. Він справді захистивв мене, коли мова зайшла про моє життя?

Посмішка Зедда злегка здивувала її.

— Так. Він затулив Шоту від твого вогню і відвернув його своїм мечем.

— Вражаюче. — Зедд потер підборіддя. — Адже йому так і слід було вчинити. Я завжди боявся, що у нього не вистачить духу вчинити, як потрібно, якщо дійде до цього. Тепер мені більше нема чого боятися. А що потім?

Келен опустила голову.

— Я хотіла, щоб Шота вбила мене, але вона не стала цього робити, тому що подарувала йому бажання. А я… я, Зедд, не могла винести думки, що коли-небудь так зроблю з ним. Я благала його вбити мене. Я не хотіла жити, щоб не виповнилося це її пророцтво. — Келен проковтнула грудку в горлі і зціпила руки. — Але він не захотів. Я сама хотіла зробити це. Я навіть намагалася. Тоді він відібрав у мене ніж. Він зв'язував мене на ніч. Він не спускав з мене очей. Я тоді наче з глузду з'їхала. Нарешті він переконав мене, ніби ми не можемо знати, що по-справжньому значить це пророцтво. Може бути, він сам піде проти нас, так що його доведеться вбити заради перемоги над Даркеном. Він змусив мене зрозуміти, що не можна діяти згідно пророцтва, якого ми ще не зрозуміли.

— Пробач, мила, що змусив тебе все це розповісти. Я дуже шкодую, що вам довелося перенести таке. Але Річард правий: пророцтва — річ небезпечна, якщо їх сприймати занадто серйозно.

— Але хіба пророцтва відьми не завжди виконуються?

— Так, — він знизав плечима, — але збуваються не завжди так, як ми чекаємо. Є й такі, які збуваються лише завдяки нам самим.

Вона здивовано подивилася на нього.

— Справді?

— Так, уяви собі для прикладу, що я спробував би убити тебе, так як хотів захистити Річарда, щоб не збулося пророцтво. Він побачив це, ми воювали, і один з нас, наприклад, він, переміг. Частина пророцтва вже здійснилася, і він боїться, що виповниться й інша, вважаючи, що повинен вбити тебе. А ти не хочеш бути вбитою і торкаєшся його, щоб захистити себе. Ось пророцтво і здійснилося. Але це пророцтво збулося через нас самих. Інакше нічого б не сталося. І стороннього впливу тут немає, не вважаючи самого передбачення. Так що пророцтва завжди вірні, тільки ми не знаємо, в чому там правда. — Він подивився на Келен, немов питаючи, чи зрозуміла вона це.

— Я завжди вважала, що до пророцтв слід ставитися серйозно.

— Так, але тільки коли їх розумієш. Інакше пророцтва небезпечні. Тому чарівники і охороняють книги пророцтв. У своєму замку я перечитав деякі книги, які мають відношення до пророцтв, але більшу частину того, що написано там, я не зрозумів. Були колись чарівники, чиєю єдиною справою було вивчення книг пророцтв. Є серед цих передбачень і такі, що до смерті перелякали б тебе, якби ти їх прочитала. Я і сам іноді через них прокидаюся в холодному поту. Там були місця, які налякали мене тому, що вони можуть стосуватися Річарда, а є й такі, про які я знаю напевно, що вони стосуються його, але я не повністю їх розумію і тому не наважуюся поступати у відповідності з ними. Тому-то пророцтва і повинні зберігатися в таємниці. Деякі з них викликали б велику біду, дізнайся про них люди.

Очі Келен стали великими.

— Річард згадується в книгах пророцтв? Я ще нікого не зустрічала, про кого було б написано в цих книгах.

Він спокійно подивився на Келен.

— Ти там згадується теж.

— Моє ім'я — в книгах пророцтв?

— І так, і ні. Не так все просто. Рідко можна знати це напевно, але в даному випадку можна. Там, звичайно, йдеться «остання Мати-сповідниця», але немає сумнівів, що «остання Мати-сповідниця»— це ти, Келен. Також зрозуміло, що «Шукач Істини, який надішле вітер проти спадкоємця Д'хари» — це Річард, а «спадкоємець» — Рал.

— Надішле вітер? Що це означає?

— Поняття не маю.

Келен опустила голову, крутячи в руках камінчик.

— Зедд, що ще йдеться про мене в книгах пророцтв?

— Вибач, люба, але я не можу тобі цього сказати. Це занадто злякало б тебе, могло би навіть позбавити сну.

Келен кивнула.

— Зараз я відчуваю себе дуже дурною, що хотіла вбити себе через пророцтво Шоти. Напевно, ти думаєш, що я дурна.

— Келен, ніхто нічого не знає напевно, поки це не відбудеться. Але тобі не треба вважати себе дурною. Може бути і так, що ти використаєш свою владу проти Річарда — єдиного, хто може перемогти Рала, і тим принесеш перемогу Ралу. А може виявитися, що, зробивши це, ти врятуєш всіх нас.

— Не дуже ти мене втішив.

— Але якщо Річард виявиться під владою Рала, тобі доведеться зробити це заради загального порятунку.

Вона похмуро глянула на Чарівника.

— Мені це не подобається.

— Тому й не потрібно, щоб люди знали пророцтва. Це може викликати більше лиха, ніж ми в змозі собі уявити. Будь зараз з нами чарівники колишніх часів, справжні знавці пророцтв, вони могли б допомогти нам. Але без їх допомоги краще просто залишити в спокої пророцтво Шоти. На першій сторінці першої з книг пророцтв говориться: «Приймайте пророцтва розумом, але не серцем». Це єдине, що можна прочитати на всій сторінці величезної книги, розміром з хороший стіл. Кожна буква цього напису — золота, згідно важливості.

— А пророцтво Шоти відрізняється від того, що у книгах?

— Так. Пророцтва, що передаються з уст в уста, призначені допомогти тій або іншій людині. Шота намагалася допомогти Річарду. Навіть сама Шота не знає, чи допоможе її пророцтво, вона лише передала його. Можливо, воно має для Річарда сенс і навіть якось підтримає його. Я сподівався, що буду в змозі зрозуміти це пророцтво і допомогти Річарду. На жаль, воно належить до так званих пророцтв з вибором, і тут я не можу допомогти.

— Значить, воно може виповнитися по-різному?

— Так. Його можна розуміти як буквально, так і алегорично. Такі пророцтва майже марні. Можна тільки гадати, що вони означають. І Річард був правий, коли вирішив ним не керуватися. Мені було б приємно думати, що цьому його навчив я, але, можливо, справа тут в його інтуїції. У нього інтуїція Шукача.

— Чому б тобі, Зедд, просто не розповісти йому це все? Хіба він не має права це знати?

Зедд довго мовчав, дивлячись у темряву.

— Важко це пояснити. У нього є чуття. Ти коли-небудь стріляла з лука?

Келен посміхнулася. Вона склала руки на колінах і опустила голову.