Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі - Страница 144

Річард помацав потилицю. Голова боліла так, наче її різали ножем.

— Я… не знаю. Все сталося дуже швидко. — Потім він раптом згадав все, ніби прокинувшись. — Це був вовк. Це він ішов за нами. — Він знову схопився.

Келен обняла його за талію, щоб підтримати.

— Вовк? — Перепитала вона. В голосі почувся дивний відтінок підозрілості. — Ти впевнений?

Річард кивнув.

— Я сидів тут і раптом відчув, що до мене хтось підходить. Потім я побачив зовсім поруч жовті очі. А потім він стрибнув, і я подумав, щоб напасти на мене. Але помилився. Він збив мене і напав на гончу серця позаду мене, він мене врятував. Я не бачив гончої, поки не впав. Мабуть, це вовк убив її. Він врятував мені життя.

Келен випросталася, наче стала в стійку, і покликала, дивлячись у темряву:

— Брофі! Я знаю, що ти тут. Іди сюди зараз же!

Вовк з'явився на світло факела, опустивши голову і волочачи по землі хвіст Його густе хутро був вугільно-чорного кольору, на чорній морді горіли жовті очі. Вовк ліг на черево і підповз до ніг Келен. Потім він перекинувся на спину і почав скиглити.

— Брофі, — докірливо звернулася до нього Келен, — ти що, йшов за нами?

— Тільки для того, щоб захистити тебе, пані.

Річард відкрив рот. Мабуть, він дійсно сильно вдарився головою.

— Він що, вміє розмовляти? Вовк, що говорить!

Зедд і Келен подивилися на його здивоване обличчя. Потім Зедд повернувся до Келен.

— Я думав, ти йому про це розповіла.

Келен злегка зніяковіла.

— Хіба згадаєш все, що слід йому розповісти? Адже він так багато не знає! На це не вистачить цілого життя. Ти просто забув, що він не знає цієї землі.

— Гаразд, пішли на стоянку, — пробурчав Зедд, — всі разом!

Чарівник крокував попереду з факелом у руках, за ним йшла Келен, а поруч з нею, як слухняна собака, плентався вовк.

Коли всі сіли біля вогню, Річард звернувся до вовка, який сидів по-собачому поруч з Келен.

— Послухай… е… вовк…

— Брофі.

— Брофі. Вибач. Мене звуть Річард, а це — Зедд. Брофі, я хочу подякувати тобі за те, що ти врятував мені життя.

— Не варто подяки, — пробурчав вовк.

— Брофі, — запитала Келен, і в голосі її почулося несхвалення, — що ти тут робиш?

Вовк притиснув вуха.

— Тут небезпечно. Я захищав вас.

— Але я ж тебе відпустила, — насупилася вона.

— Це ти блукав поблизу минулої ночі? — Запитав Річард.

Брофі спрямував на нього жовті очі.

— Так. Скрізь, де ви зупинялися, я очищав місцевість від гончих серця та інших мерзенних тварюк. Минулої ночі, ближче до ранку, одна з них підібралася до вашої стоянки, і я її вбив. Сьогодні гонча полювала за тобою. Вона вже чула, як б'ється твоє серце. Я знав, що моя пані Келен дуже засмутиться, якщо гонча з'їсть тебе, тому й не допустив цього.

Річард проковтнув клубок у горлі.

— Спасибі, — насилу вимовив він.

— Річард! — Гукнув його Зедд. — Гончі серця — породження підземного світу. Колись вони тебе не чіпали. Що змінилося?

Річард обімлів.

— Бачиш… Еді дала Келен кістку, щоб ми могли пройти через кордон і були захищені від тварюк підземного світу. А в мене була стара, яку дав мені ще батько. За словами Еді, вона також годилася для цієї мети. Але я втратив кістку пару днів тому.

Зедд став про щось зосереджено думати. Річард глянув на вовка, бажаючи змінити тему.

— Як ти навчився говорити?

Брофі облизав губи довгим язиком.

— Так само, як і ти… — Він подивився на Келен. — Значить, він про мене нічого не знає?

Вона подивилася на вовка, і той ліг на землю, поклавши голову на лапи.

— Пам'ятаєш, Річард, — запитала Келен, — я розповідала, що бувають випадки, коли ми приймаємо сповідь у засудженого, а той виявляється невинним? І що дуже рідко буває, коли невинний, засуджений до страти, сам просить про сповідь, щоб довести свою невинність?

Річард кивнув. Вона глянула на вовка.

— Брофі повинні були стратити за вбивство хлопчика…

— Я не вбиваю дітей, — пробурчав вовк, піднявши голову.

— Ти хочеш сам розповісти свою історію? — Запитала вона.

Вовк знову ліг.

— Ні, пані.

— Так от, Брофі швидше готовий був допустити, щоб до нього доторкнулась сповідниця, ніж щоб його вважали дітовбивцею. Він зажадав сповіді. Таке робиться рідко, більшість засуджених на це не йдуть, але для нього було дуже важливо зняти підозри і зберегти честь. Я вже розповідала тобі, що, коли ми сповідуємо, нас супроводжує чарівник. Не тільки щоб захищати нас, а й з іншої причини У випадках, коли людина засуджена несправедливо, і його торкнулася наша чарівна сила, він вже не зможе стати колишнім. Тому чарівники перетворюють таких людей в тварин. Це зменшує магічну владу сповідниці і дає перетвореним достатньо сил, щоб самостійно почати нове життя.

Річард не вірив своїм вухам.

— Так ти був невинний? І тепер ти залишишся в такому вигляді на все життя?

— Цілком невинним, — підтвердив Брофі.

— Брофі! — Келен назвала його по імені, підвищивши голос. Річарду були знайомі ці інтонації.

Вовк знову ліг.

— Невинний у вбивстві хлопчика, — відповів він, віддано дивлячись на Келен. — Тільки це я й хотів сказати.

Річард нахмурився.

— Як це розуміти?

Келен повернулася до нього.

— Коли він сповідався, він розповів про інші вчинки, в яких його не звинувачували. Бачиш, Брофі був замішаний у досить сумнівних справах. — Вона подивилася на вовка. — Він не дуже-то ладив з законом.

— Я був просто чесним ділком, — заперечив вовк.

Келен глянула на Брофі, потім на Річарда.

— Брофі був торговцем.

— Мій батько теж був торговцем, — відповів Річард зло.

— Не знаю, як в Вестланді, але в Серединних Землях торговці іноді мають справу з магічними предметами. І не тільки предметами.

Річард згадав про Книгу Зниклих Тіней.

— І що ж?

— Серед них іноді зустрічається живий товар.

Брофі підвівся на передніх лапах.

— Та цього ніколи відразу не знаєш! Думаєш, це звичайна річ, наприклад, книга, а колекціонер тобі добре заплатить. Або там статуя яка, або просто камінь, чи… Ну звідки мені було знати, що вони живі?

Келен все дивилася на вовка.

— Ти торгував і іншими магічними товарами, а не тільки книгами або статуями. — Вона спохмурніла. — І в цьому своєму невинному ділі він не раз сварився з людьми, через право власності, наприклад. Коли Брофі був людиною, він був таким же здоровенним, як зараз, коли він вовк. І бувало, користувався своєю силою, щоб «умовити» людей зробити так, як він хоче. Хіба це не так, Брофі?

— Так, пані, — сумно відповів вовк. — Я був нестриманим. Мій гнів був таким же сильним, як і моє тіло. Але це траплялося дуже рідко, тільки коли зі мною вчиняли не по справедливості. Багато хто не зважають на торговців. Вони думають, що ми — ті ж злодії, і нас можна ображати. Тому мені інколи доводилося їх заставляти змінити свою думку.

Келен трохи посміхнулася.

— Репутація Брофі була не зовсім незаслуженою, але трохи перебільшеною. Він займався дуже небезпечними, а тому й дуже вигідними угодами. І заробляв достатньо грошей для свого хоббі. Майже ніхто про це не знав, поки я не торкнулася його і поки він не сповідався.

Вовк поклав лапи на голову.

— Пані, будь ласка… може, краще не треба?

Річард нахмурився.

— Що за захоплення?

Посмішка Келен стала ширше.

— У Брофі була слабкість: діти. Бувало, в своїх подорожах за товаром, він зупинявся в дитячих притулках і перевіряв, чи є там все необхідне. Все своє золото він віддавав в ці притулки, щоб діти були нагодовані й доглянуті. І викручував руки начальникам цих притулків, змушуючи їх мовчати. Звичайно, йому не доводилося довго старатися.

Брофі зажмурився.

— Прошу тебе, пані! У мене ж була цілком заслужена репутація. — Він відкрив очі і підвівся на передніх лапах. — На моєму рахунку чимало зламаних рук і носів. Я зробив багато неподобств!

Келен підняла брови.