Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі - Страница 186

Річард перебирав в думках різні можливості. Написати записку, намалювати картинку або карту? Він міцно сумнівався, що все це може спрацювати. Якщо закляття Дарка Рала змінило його усну мову, то з таким же успіхом воно може змінити і письмову. Річард спробував згадати ігри, в які вони разом грали дітьми, але не знайшов нічого підходящого. Старший брат нечасто балував його своїм товариством. Проте він згадав, що єдиною грою, яку Майкл дійсно любив, був поєдинок на дерев'яних мечах. Річард далеко не був впевнений в тому, що демонстрація брату меча призведе до потрібного результату.

І тут його осінило. Річард згадав, як старший брат, вигравши бій, змушував його опускатися на одне коліно і віддавати салют. Цікаво, чи пригадає про це Майкл? В дитинстві брату дуже подобався цей ритуал. Дивлячись на його радісну посмішку, Річард анітрохи не сумнівався, що брат знаходив в цьому найбільше задоволення. Майкл називав це салютом переможеного. Коли перемагав Річард, Майкл ображався і навідріз відмовлявся схиляти коліно перед молодшим братом. У ті далекі часи Річард поступався братові ростом і силою і не міг змусити Майкла відсалютувати йому. Але Майкл досить часто змушував брата схилятися перед ним. Зараз спогади дитинства викликали у Річарда лише посмішку, але колись зарозумілість брата сильно ображала і ранила його. Можливо, Майкл згадає. У будь-якому випадку варто спробувати.

Ще до настання темряви Річард почув тупіт копит, стукіт коліс, скрип шкіри і брязкіт металу. Мимо, піднімаючи пилюку, проскакало людей з п'ятдесят добре озброєних вершників. На чолі невеликого загону їхав Майкл, одягнений у все біле. Річард відразу впізнав форму: еполети, оздоблені гербом Хартленда, жовте знамено з блакитним силуетом сосни і двома схрещеними мечами. У кожного воїна звисала з плеча шкіряна перев'язь з коротким мечем, на широкому поясі загрозливо блищала відточена бойова сокира, в руках був короткий спис. З їх кольчуг, які всі називали не інакше як «бойові мережі», при кожному русі сипалися іскри, помітні навіть крізь клуби пилу. Це було не вестландське військо, а лише особиста охорона Майкла.

Але куди ж поділося військо? Сидячи на спині Скарлет, він бачив їх усіх разом, і кінних, і піших. Ці вершники скачуть занадто швидко, піхоті не витримати такого темпу. Коли загін зник з виду, Річард вийшов з укриття і спрямував погляд на дорогу, чекаючи інших. Але військо так і не з'явилося.

Спочатку Річард дивувався, що б це могло означати. Коли ж прийшла розгадка, він розслабився і посміхнувся. Зедд, Чейз і Келен залишили шкатулку у Майкла, сказавши йому, що збираються в Д'хару рятувати Річарда. Напевно, Майкл не витримав вимушеної бездіяльності і сам кинувся на допомогу братові. Піхота рухається повільно, їй не добратися вчасно до Народного Палацу. Ось Майкл і поскакав вперед у супроводі особистої гвардії, звелівши іншим наздоганяти його.

П'ятдесят людей, навіть таких вишколених дужих молодців, як гвардійці Майкла, — ніщо в порівнянні з великими військовими силами Рала. Річарду подумалося, що брат керувався швидше велінням серця, ніж голосом розуму.

Уже давно стемніло, а Річард все ніяк не міг догнати передовий загін. Вони скакали швидко, не шкодуючи коней, і досить пізно зупинилися на нічліг, так що, коли він нарешті дістався до табору, всі давно повечеряли. Коней розпрягли і прив'язали. Деякі солдати вже спали. На ніч виставили вартових, і помітити їх у темряві було важко, але Річард досить довго дивився з вершини пагорба на вогні табору і встиг визначити, де розташовані пости.

Ніч видалася темна, хмари повністю приховали місяць. Річард обережно спустився з пагорба, безшумно ступаючи повз вартових. Він відчував себе в своїй стихії. Завдання, яке стояло перед ним непомітно дістатися до Майкла здалося йому дитячою забавкою. Шукач знав, де ховаються вартові, а ті й не припускали, що він крадеться під самим їх носом. Він пильно стежив за тим, як воїни оглядають околиці, і варто було комусь почати повертатися в його бік, тут же безшумно припадав до землі або пірнав за дерево. Так, ніким не помічений, прослизнув він до намету брата. Сам того не підозрюючи, Майкл сильно спростив йому завдання, встановивши намет на самому відшибі. Виявися навколо багато народу, Річарду довелося б куди складніше. Проте близько шатра бродили охоронці. Річард зачаївся і деякий час вивчав обстановку, вишукуючи слабкі точки. Нарешті він зрозумів, що треба робити. Шатер, освітлений полум'ям багаття, відкидав на землю густу чорну тінь. Вартові воліли триматися ближче до вогню, очі їх звикли до світла. Навряд чи вони зуміють розгледіти, що відбувається в тіні шатра.

Річард підкрався зовсім близько до полотняної стіни, присів навпочіпки і завмер, пригнувшись до землі. Він довго вслухався в звуки і шерехи, які доносилися до нього, намагаючись визначити, чи немає у брата відвідувачів. Всередині горіла лампа, і до його слуху долинав тільки тихий шелест паперів. Судячи з усього, Майкл був в наметі один. Річард дістав ніж і обережно зробив у полотнищі маленький отвір. Він припав до отвору оком і розгледів брата, що схилився над невеликим похідним столиком і переглядав якісь папери. Майкл сидів, підперши голову руками. Його буйна шевелюра світилася, вихоплена вогнем лампи. Річард зауважив, що папери не були поцятковані рядками і швидше нагадували карти.

Він повинен проникнути всередину, стати на повний зріст, впасти на одне коліно і відсалютувати. І зробити все це якомога швидше, щоб брат не встиг підняти тривогу. Прямо перед ним стояло низьке похідне ліжко Майкла. Якраз те що потрібно. Значить, він зможе пролізти непомітно. Щоб не смикнулося полотно, Річард тугіше натягнув трос. Потім непомітно перерізав вузол, який перебував саме навпроти ліжка, підняв парусину і обережно вкотився під нього.

Брат обернувся на звук, і Річард одним стрибком підскочив до столу. Тільки зараз він зрозумів, як не вистачало йому весь цей час Майкла. Особа Річарда розпливлося у щасливій усмішці. Майкл різко підняв голову і фарба зійшла з його щік. Він схопився на ноги. Річард вже зібрався віддати салют, але брат випередив його.

— Річард… як ти… що ти тут робиш? Це… так… несподівано. Радий побачити тебе знову. Ми всі так… турбувалися, — промимрив Майкл.

Річард мовчав. Усмішка погасла на його обличчі.

Рал, пообіцявши накласти на нього закляття, сказав, що тільки ті, хто шанує магістра, зможуть побачити Річарда таким, який він насправді.

Майкл впізнав його.

Це Майкл зрадив їх. Це він допоміг Ралу схопити Річарда. З милості Майкла його мучила Морд-Сіт. Майкл видав Келен і Зедда Даркену Ралу. Річард заціпенів. Немов чиясь крижана рука стиснула його серце.

— Де шкатулка? — Прошепотів Річард, насилу видавлюючи з себе слова.

— Е-е… ти виглядаєш голодним. Давай-но я накажу подати вечерю. Посидимо, поговоримо. Давненько ми з тобою не базікали, братику!

Річард зняв долоню з руків'я чарівного меча. Він боявся, що не зможе оволодіти собою. «Я — Шукач Істини, — подумки повторював він. — Я не Річард, я Шукач. Я повинен зупинити Дарка Рала. Все інше не має зараз жодного значення». Перед ним стоїть найважливіше завдання. Він не може дозволити собі бути Річардом. Він не може дозволити собі бути братом Майкла. Занадто багато належить ще зробити. Занадто важлива його місія. Все інше меркне перед нею.

— Де шкатулка?

Очі Майкла забігали.

— Шкатулка… ну… Зедд говорив мені про неї… Він збирався передати її мені… але потім сказав, ніби за допомогою якогось каменя виявив тебе в Д'харі, і вони втрьох, з Чейзом і Келен, вирушили тобі на виручку. Я говорив, що теж хочу піти рятувати молодшого братика, але мені довелося збирати людей, готуватися до виступу, і вони пішли без мене. Шкатулка зберігається у Зедда. Вона в нього.

Тепер у Річарда відпали всі сумніви. Даркен Рал говорив правду: він отримав третю шкатулку.

Не піддаючись емоціям, Річард миттєво оцінив ситуацію. Гра програна. Єдине, що він ще може зробити, це врятувати Келен. Необхідно якомога швидше розшукати її, щоб випередити людей Рала. Якщо він втратить голову і дасть волю гніву, Келен потрапить в руки Морд-Сіт. Вони будуть знущатися над нею, мучити її! Річард виявив, що намагається зосередитися на уявному образі коси Денни, і не став себе зупиняти. «Раніше це завжди спрацьовувало», — сказав він собі. Річард не вправі зараз покарати зрадника. Кругом повно гвардійців з особистої охорони Майкла, вони можуть прибігти на шум і захопити Шукача в полон. Більш того, він повинен триматися так, ніби нічого не сталося. Якщо Річард дасть братові зрозуміти, що все знає, цим він нічого не змінить, а на карту поставить багато чого.