Чвара королів (ЛП) - Мартін Джордж - Страница 150

Шая стенула плечима.

— Та це ж він, тільки вдягнений інакше.

— А ще має інше обличчя, парфуми та ходу, — додав Тиріон. — Більшість людей він би обдурив.

— О так! Напевне, усіх чоловіків і багацько жінок. Та не повій. Повія вчиться бачити людину, а не її вбрання. Інакше її скоро знайдуть зарізаною в кривому провулку.

Варис болісно щулився, і зовсім не з-за оманливих ціпок на ногах. Тиріон всміхнувся.

— Шає, чи не принесеш ти нам вина?

Вельми можливо, він буде змушений перехилити чарку-другу. Новини, які євнух поспішає принести особисто посеред глупої ночі, не можуть бути добрими.

— Ніяк не наважуся розповісти вам, з чим прийшов, пане мій, — почав Варис, коли Шая вийшла по вино. — Звістки мої сумні й жахливі.

— Ви б мали вдягатися у чорне пір’я, Варисе. Бо носите слова, чорніші за будь-якого крука.

Тиріон незграбно зіп’явся на ноги. Наступне питання змушувало його тремтіти заздалегідь.

— Справа у Хайме?

«Якщо йому заподіяли шкоди, їх ніщо не врятує.»

— Ні, пане мій. Справа зовсім інша. Пан Корній Пенроз мертвий. Штормолам відчинив браму перед Станісом Баратеоном.

Всі думки у Тиріоновій голові потонули у хвилі відчаю. Коли Шая повернулася з вином, він зробив рвучкий ковток і жбурнув келиха у стіну. Той розлетівся на друзки, вино потекло каменями, схоже на довгі, темні у місячному сяйві пальці. Шая підняла руку, сахаючись від скалок.

— Прокляття на його голову! — оскаженіло вигукнув Тиріон.

Варис всміхнувся, показавши повного рота гнилих зубів.

— На чию, пане мій? Пана Корнія чи князя Станіса?

— На обидві!

Штормолам — могутня твердиня. Вона мала б простояти принаймні з півроку… щоб Тиріонів батько встиг дати ради Роббові Старку.

— Як це трапилося?

Варис глипнув на Шаю.

— Ласкавий пане… чи мусимо ми лякати вашу милу панну проти ночі усякими кривавими жахіттями?

— Якась панна, може, і налякалася б, — відповіла Шая, — та я не з лякливих.

— А тут таки є чого лякатися, — мовив Тиріон. — Штормолам впав, і скоро Станіс оберне очі до Король-Берега.

Тепер він шкодував, що викинув те вино.

— Дайте нам хвильку часу, пане Варисе. А тоді я повернуся з вами до замку.

— Я чекатиму в стайні. — Він вклонився і затупав геть.

Тиріон притягнув до себе Шаю, щоб сіла поруч.

— Тут тобі не досить безпечно.

— Я маю навколо себе стіни і охоронців, яких ти сам мені дав.

— Найманих сердюків, — мовив Тиріон. — Вони люблять мої гроші, та чи ладні за них вмирати? Що ж до тутешніх стін, то одна людина стане на плечі іншій, і ось вони вже по цей бік стіни. Під час погромів дощенту спалили маєток, дуже схожий на цей. Вбили господаря, золотих справ майстра. Провина його полягала у тому, що він мав повну комору харчів. А ще розірвали на шматки верховного септона, півсотні разів згвалтували Лолису і розтрощили голову панові Арону. Як гадаєш, що вони зроблять, коли накладуть руки на панну, милу серцю Правиці?

— Тобто на хвойду, милу прутню Правиці? — Шая зиркнула на нього своїми великими зухвалими очима. — Утім, я б радо стала володаркою вашого серця, мосьпане. Вдягалася б у розкішні шати, подаровані вами, у блават, єдваб і альтембас, чіпляла б на себе коштовності, сиділа б на бенкетах, тримаючи за руку. Подарувала б синів, адже я можу… і ніколи б не осоромила, присягаюся.

«Моє до тебе кохання соромить мене далі нікуди.»

— Солодка мрія, Шаєчко. Але забудь про неї, благаю тебе. Цього не буде ніколи.

— З-за королеви? Її я теж не боюся.

— Зате я боюся.

— То вбий її, та й по тому. Між вами однак така любов, що аж шкварчить.

Тиріон зітхнув.

— Але ж вона моя сестра. Людина, що вбиває кревного родича, навіки проклята у очах богів та людей. До того ж, хоч би що про неї думали ми з тобою, батько з братом люблять свою дорогеньку дівчинку. Я можу обдурити трохи не кожного у Семицарстві, але боги не навчили мене, як перемогти Хайме з мечем у руці.

— Молодий Вовк і князь Станіс теж мають мечі, а ти їх не боїшся.

«Що ти знаєш, люба моя?»

— Проти них я маю всю силу дому Ланістер. Проти Хайме та мого батька я маю криву спину та пару закоротких ніг.

— Ти маєш мене. — Шая поцілувала його, обвила руками шию і притиснулася усім тілом.

Її поцілунок розбурхав його пристрасть, як завжди. Але цього разу Тиріон лагідно звільнився з її обіймів.

— Ні, не треба зараз. Люба моя, в мене є… скажімо так, зернятко одного задуму. Можливо, вдасться влаштувати тебе на замкову кухню.

Шаїне обличчя застигло.

— На кухню?

— Так. Якщо діяти через Вариса, ніхто нічого не запідозрить.

Вона захихотіла.

— Мосьпане, ви на крок від отруєння. Кожен, хто куштував зварені мною страви, негайно починав хвалити мої постільні вміння.

— Червоний Дитинець має досить кухарів. Різників і хлібопіків теж. Тобі доведеться прикинутися мийницею посуду.

— Горщичною помийницею! — вигукнула вона. — У грубій бурій сорочці, яка усюди дряпається! Невже мосьпанові кортить побачити мене такою?

— Мосьпанові кортить побачити тебе живою, — відповів Тиріон. — Горщики відтирати у шовках та оксамитах не надто зручно.

— То мосьпанові я набридла? — Вона сягнула йому під сорочку, знайшла прутня і двома швидкими рухами напнула його, наче кіл. — Е ні, мосьпан досі мене хоче.

Вона засміялася.

— То ви, мосьпане, схотіли уграти дівку з кухні? Гаразд, посипте мене борошном, змастіть цицьки підливкою, а чи…

— Припини!

Її залицяння нагадали йому Данусю, яка так прагнула виграти свій заклад. Тиріон відштовхнув від себе її долоню, щоб втримати від нових капостей.

— Зараз не час думати про постільні втіхи, Шає. Тут може йтися про твоє життя.

Лукавий вишкір зник з її обличчя.

— Якщо я розгнівала мосьпана, то не хотіла, ні, але ж… ну приставте до мене ще варти, хіба так не можна?

Тиріон глибоко зітхнув. «Пам’ятай, яка вона молода», нагадав він собі й узяв за руку.

— Твої коштовності можна відновити. І нашити нових суконь, вдвічі гарніших за старі. Як на мене, головна коштовність у цих стінах — це ти. Червоний Дитинець теж не надто безпечний, та все ж там далеко безпечніше, ніж тут. І я хочу, щоб ти оселилася там.

— На кухні, — холодно мовила вона. — Мити горщики.

— Тільки на деякий час.

— Мій батько зробив мене дівкою при кухні, — мовила вона, скрививши рота. — Саме тому я втекла.

— Ти мені казала, що втекла, бо батько зробив з тебе його хвойду, — нагадав їй Тиріон.

— І тому, і тому. Шкрябання горщиків мені подобалося не більше, ніж його прутень між ніг.

Вона вперто струснула головою.

— Але чому ти не можеш оселити мене у своїй башті? Половина двірських панів тримає при собі постільних зігрівачок.

— Мені прямим наказом заборонили брати тебе до двору.

— Наказом твого дурнуватого батечка, — закопилила вона губи. — Ти наче дорослий хлопчик, міг би тримати стільки хвойд, скільки схочеш. Чи батько тебе за безбороде дитя вважає? Та й що він зробить? По дупці відшмагає?

Тиріон дав їй ляпаса. Не надто сильного, проте й не млявого.

— Кляте створіння! — гукнув він. — А бодай тобі… Ніколи не смій кепкувати з мене! Тільки не ти.

На мить Шая втратила мову. Чути було тільки цвіркуна, що сюрчав собі й сюрчав.

— Благаю вибачити, мосьпане, — мовила вона зрештою сухим дерев’яним голосом. — Я не хотіла образити вашу вельможність.

«А я не хотів тебе бити. О боги ласкаві, я перетворююся на Серсею, абощо?!»

— Я вчинив недобре, — визнав він. — Але ти теж. Ти, Шає, не розумієш.

Слова, які він ніколи не хотів казати знову, полилися з нього, наче штукарі з порожнього коня.

— Коли мені тринадцятий минало, я одружився з дочкою хлібороба-чиншовика. Тобто це я так думав. Мене засліпило кохання, і я гадав, що вона кохає мене у відповідь. Але батько викачав мене обличчям у гидкій правді. Моя молода дружина була повія, винайнята для мене Хайме, щоб я нарешті скуштував чоловічої втіхи.