Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Чвара королів (ЛП) - Мартін Джордж - Страница 207
Інколи вона шкодувала, що не поїхала за вузьке море разом з Якеном Ха-Гаром. Чудернацька монета, яку він їй дав, досі лишалася при ній — шматочок заліза завбільшки з дрібний шеляг, іржавий вздовж краю. На одному боці було щось написано, та вона не розбирала. На іншому зображена була голова людини, але риси обличчя усі стерлися. Якен казав, що монета дуже цінна, але, мабуть, збрехав — так само, як про своє ім’я і навіть обличчя. Ар’я з досади навіть була викинула монету геть, але за годину розкаялася і знову її знайшла, хай навіть та монета була нічого не варта.
Вона саме міркувала про монету і перетинала Двір Каменеплину, борюкаючись з вагою цебра, коли її покликав голос:
— Нім! Постав цебро і допоможи мені.
Елмар Фрей був не старший за неї, ще й замалий на зріст для свого віку. Він качав по нерівних каменях барило піску, аж лицем зачервонівся від зусиль. Ар’я пішла йому допомогти. Разом вони виштовхали барило аж до стіни і назад, а тоді поставили на дінце.
Ар’я чула, як всередині совається пісок. Елмар зняв кришку та витяг з барила кольчугу.
— Гадаєш, вона досить чиста? — Він був зброєносцем Руза Болтона і мусив налощувати його обладунки до ясного блиску.
— Ану витруси пісок. Онде плямки іржі лишилися, бачиш? — вказала Ар’я. — Доведеться тобі ще раз качати.
— Е ні, цього разу ти качай.
Елмар умів бути дружнім та приязним, коли потребував допомоги, але зрештою завжди згадував, хто тут зброєносець, а хто — проста служниця. Він полюбляв хвалитися, що є сином князя Переїзду — не якимсь небожем, байстрюком чи онуком, а законним сином — і батько засватав за нього принцесу.
Ар’ї на його дорогеньку принцеску було начхати; вона не любила, коли Елмар їй наказував.
— Я мушу нести мосьпанові воду для вмивання. Він там у опочивальні з п’явками. Не звичайними чорними, а великими блідими.
Елмар вирячив побілілі очі завбільшки з варене яйце. П’явок він жахався мало не до смерті, особливо великих блідих, які скидалися на бридкий холодець, доки не насмокчуться крові.
— А, забув — ти надто хирлява, щоб качати барило.
— А я забула, що ти дурний. — Ар’я підняла цебро. — Тобі теж не завадить прикласти п’явок. На Перешийку є особливі, завбільшки з паців.
На цьому Ар’я лишила малого з його барилом.
Княжа опочивальня була переповнена, коли вона ввійшла. Тут був Кайбурн, суворий Вальтон у кольчузі та поножах, з десяток Фреїв — рідних та нерідних братів, законних синів та байстрюків. Руз Болтон лежав голий у ліжку; п’явки сиділи в нього на внутрішніх поверхнях рук та ніг, вкривали цятками бліді груди. Довгі прозорі тіла потроху наливалися кров’ю та починали рожево виблискувати. Болтон звертав на них не більше уваги, ніж на Ар’ю.
— Не можна дозволити князеві Тайвину запопасти нас у Гаренголі, наче в пастці, — саме казав пан Аеніс Фрей, коли Ар’я наливала балійку для вмивання. Сивий згорблений велетень з червоними слізавими очима та велетенськими вузлуватими долонями, пан Аеніс привів до Гаренголу півтори тисячі Фрейових мечів. Незважаючи на це, часто-густо здавалося, що він не те що війську, а й власним братам не здатен дати ради.
— Замок такий велетенський, що втримати його може тільки велике військо. А в оточенні велике військо не прогодуєш. І запасів ми вже не зробимо. Навколишній край лежить у попелі та руїнах, по селах виють вовки, врожай спалили або забрали. Насувається осінь, а у коморах нема жодної крихти збіжжя, і сіяти теж нічого. Ми ще животіємо з тієї здобичі, яку можемо знайти, та коли завдяки Ланістерам не матимемо й її, то за поворот місяця жертимемо щурів та власні чоботи.
— Я не маю наміру сидіти тут в облозі. — Голос Руза Болтона був такий тихий, що люди мусили напружуватися, аби щось почути. Тому в його покоях завжди царював моторошний спокій.
— То що тоді робити? — вимогливо спитав пан Яред Фрей, худий, лисуватий, з віспинами. — Невже Едмур Таллі так сп’янів від своєї перемоги, що хоче дати князеві Тайвину битву в полі?
«Якщо дасть, то поб’є», подумала Ар’я. «Поб’є їх, як побив на Червонозубі. Ось побачите.»
Непоміченою вона прослизнула за Кайбурна.
— Князь Тайвин за багато верст звідси, — спокійно відповів Болтон. — Він має багато нагальних справ у Король-Березі. Мине деякий час, перш ніж ми побачимо його під Гаренголом.
Пан Аеніс вперто затрусив головою.
— Ви не знаєте Ланістерів, як знаємо їх ми, ласкавий пане. Король Станіс теж гадав, що князь Тайвин бозна-де за тисячу верст від нього. І втратив усе.
Блідий чоловік у ліжку, засиджений дрібними кровопивцями, блякло всміхнувся.
— Я так легко все не віддам, добрий мій пане.
— Навіть якщо Водоплин збере усі свої сили, а Молодий Вовк проб’ється назад з заходу… навіть тоді, як ми можемо сподіватися встояти проти числа, яке здатен виставити князь Тайвин? Тепер з ним прийде військо значно численніше, ніж на Зеленозубі. Нагадую вам — на бік короля Джофрі став Вирій з усім своїм багатством та силою!
— Я цього не забув.
— Колись я сидів у князя Тайвина в полоні, — мовив пан Гостін, дебелий широколиций чолов’яга, про якого казали, що він серед Фреїв найдужіший. — І не маю бажання знову куштувати ланістерівської гостинності.
Пан Гарис Стіг, що з материного боку був родичем Фреїв, гаряче закивав:
— Якщо князь Тайвин зміг розбити такого загартованого воїна, як Станіс Баратеон, то що вдіє проти нього наш король-хлопчак?
Він озирнувся, шукаючи підтримки братів, і кількоро з них схвально забурмотіли.
— Хтось повинен мати мужність сказати правду вголос, — мовив пан Гостін. — Війну програно. Короля Робба треба примусити побачити очевидне.
Руз Болтон роздивився його блідими очима.
— Його милість розбивав Ланістерів у полі щоразу, як стрічав їх у битві.
— Він втратив північ, — наполягав Гостін Фрей. — Він втратив Зимосіч! Брати його мертві…
На мить Ар’я забулася дихати. Мертві?! Бран та Рікон мертві? Що це він таке каже? А про Зимосіч? Джофрі не міг узяти Зимосіч, Робб ніколи б його туди не пустив! А тоді вона згадала, що Робб не в Зимосічі — він на заході, далеко від домівки, а Бран скалічений, а Ріконові усього чотири роки. Вона зібрала усі свої сили, щоб лишитися нерухомою та мовчазною, щоб стояти, як дерев’яна — так, як учив її Сиріо Форель. Ар’я відчула, як на очі навертаються сльози, і зусиллям волі відігнала їх. «Це неправда, цього не може бути, Ланістери знову брешуть.»
— Якби Станіс переміг, усе було б інакше, — зітхнув Ронел Водограй. Він був одним з байстрюків князя Вальдера.
— Але Станіс програв, — рішуче заперечив пан Гостін. — Скільки не зітхай, а нічого не зміниш. Король Робб мусить укласти мир з Ланістерами. Зняти корону і стати на коліно, хай як мало його це тішить.
— Та хто ж дасть йому таку розумну пораду? — всміхнувся Руз Болтон. — Вам добре, ви у неспокійні часи маєте коло себе стільки відважних братів. Я поміркую над усім, що ви сказали.
Посмішкою Болтон дав усім зрозуміти, що їм час іти. Фреї відкланялися, лишивши у опочивальні тільки Кайбурна, Сталевого Шкарбана Вальтона та Ар’ю. Князь Болтон підманив її ближче.
— Крові з мене вже випущено досить. Можеш зняти п’явок, Нім.
— Негайно, мосьпане.
Розумна людина ніколи не примушувала Руза Болтона просити двічі. Ар’я схотіла була спитати, що це таке пан Гостін казав про Зимосіч, але не насмілилася. «Спитаю Елмара», подумала вона. «Елмар напевне скаже.» Коли вона знімала з тіла князя п’явок, мокрих на дотик та набухлих від крові, ті повільно згиналися та крутилися у руках. «То тільки п’явки», нагадала вона собі. «Стиснути руку — і вони луснуть між пальців.»
— Прибув лист від вашої пані дружини. — Кайбурн видобув з рукава сувій пергамену. Він носив маестерську рясу, та ланцюга на шиї не мав. Шепотіли, що ланцюга в нього відібрали за надмірне захоплення потойбічними силами.
— Читайте, — наказав Болтон.
Пані Вальда писала з Близнюків мало не щодня, та завжди одне й те саме.
«Вранці, вдень та ввечері лунають за вас мої молитви, любий пане чоловіку», говорилося у листі. «В самотньому нашому ліжку рахую я дні до вашого повернення. Справдіть мрію вашої дружини, що потерпає без вас нескінченно — з’явіться перед мої очі власною вельможною особою, подаруйте мені подружню втіху, а я подарую вам багато законних синів, щоб вони продовжили ваш рід замість вашого милого Домеріка і правили на Жахокромі після вас.»
- Предыдущая
- 207/230
- Следующая

