Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Чвара королів (ЛП) - Мартін Джордж - Страница 86
На південному заході Джон знайшов відчинені ворота, з боків облямовані тваринними черепами на високих жердинах: з одного боку стояв ведмідь, з іншого баран. На ведмежому черепі ще збереглося кілька шматочків м’яса. Джон помітив це, коли минав його верхи. На подвір’ї розвідники Ярмана Парогача та хлопці з передового загону Торена Рідколіса лаштували конов’язі та намагалися ставити намети. У сажі навколо трьох велетенських свиноматок юрмилося безліч дрібних паців. Неподалік маленька дівчинка, зовсім гола під дощем, смикала моркву з грядки, а двоє жінок зв’язували свиню на забій. Льоха верещала тонко та відчайдушно, мало не по-людськи. Четові хорти люто гавкали у відповідь, хрипіли та смикали налигачі, скільки б їх не кляв їхній псяр, а двійко Крастерових собак відповідали тим самим. Побачивши Привида, дехто з собак замовк та хутко утік, а інші стали припадати до землі та гарчати. Лютововк не звернув на них уваги — так само, як і Джон.
«Гаразд, хоч три десятки з нас пересплять у теплі та суші», подумав Джон, роздивляючись хату. «Може, десятків зо п’ять.» Для двох сотень помешкання було вочевидь малувате; більшості доведеться лишитися ззовні. Але де їх покласти? Дощ перетворив половину двору на калюжі по кісточки завглибшки, а решту — на липку грязюку. От вам і ще одна паскудна нічка.
Князь-воєвода довірив свого коня Скорботному Едові. Коли Джон спішився, той саме вичищав грязюку з кінських копит.
— Пан Мормонт у хаті, — оголосив він. — Казав, щоб ти йшов до нього. А вовка залиш ззовні, бо він на вид такий голодний, що й котрогось із Крастерових дітей зжере. Та по правді, я й сам такий голодний, що теж би котрогось із його дітей зжер, аби їх подали гарячими. Ти йди, я про твого коня подбаю. Там усередині, мабуть, тепло і сухо… ой, не кажи, мене ж бо не покликали.
Він вишкрябав блямбу вогкої грязюки з-під кінської підкови.
— Ти ба, грязюка зовсім як лайно, еге ж? Може, увесь цей пагорб складено з Крастерового лайна?
Джон всміхнувся.
— Хтозна. Я чув, він тут довгенько сидить.
— От втішив, дякую. Іди вже до Старого Ведмедя.
— Привиде, сидіти, — наказав Джон.
Замість дверей при вході до Крастерового Дитинця висіли дві запони з оленячої шкури. Джон пропхався між ними, схиливши голову перед низьким одвірком. Всередині знайшлося тузнів зо два найголовніших розвідників, що грілися навколо вогнища, розкладеного у ямі посеред земляної підлоги, стікаючи водою з чобіт у калюжі. У хаті смерділо торфом, кізяками та мокрою псиною. У повітрі висіла завіса диму, та все одно воно лишалося вогким. Крізь дірку-димар у стелі протікав дощ. Уся хата являла з себе одне велике помешкання з влаштованим угорі подом для спання, на який вели дві сучкуваті драбини.
Джон згадав, як почувався того дня, коли вони вирушали зі Стіни: хвилювався, наче дівчина у шлюбну ніч, але палав бажанням побачити таємниці та дива за кожним новим обрієм. «Ну ось воно, одне з тих див», сказав він собі, роздивляючись вбоге, брудне, смердюче житло. Ядучий дим вичавлював сльози. «Шкода, Пип і Ропух не бачать, яку розкіш втрачають.»
Єдиний, хто сидів коло вогню на власному стільці, був Крастер. Навіть князь-воєвода Мормонт мусив тіснитися на загальній лаві, слухаючи бурмотіння свого крука з плеча. Позаду стояв Ярман Парогач, в якого з поплямованої кольчуги та лискучої мокрої шкіри каптана стікала вода; поруч з ним тупцював Торен Рідколіс у важкому панцирі покійного пана Яремії та його кожусі, облямованому соболем.
Крастер, вдягнений у овечу кацавейку та накинутий на плечі кожух зі зшитих докупи шкур, виглядав доволі вбого проти гостей. Втім, на одному дебелому зап’ястку він мав товсте кільце, що виблискувало золотом. З виду господар дому був чолов’яга кремезний та міцний, хоча вже в літах: грива його сивого волосся потроху вицвітала з сірого до білого. Від приплюснутого носа та викривлених донизу вуст обличчя його здавалося лихим та жорстоким; одного вуха бракувало. «Ось він який, справжній дичак.» Джон згадав казки Старої Мамки про свавільних дикунів, що цмулять кров з людських черепів. Натомість Крастер сьорбав ріденьке жовте пиво з вищербленого кам’яного кухля. «Мабуть, не ті казки слухав.»
— Не бачив я вашого Бенджена Старка вже зо три роки, — саме казав він Мормонтові. — Та й правду кажучи, нітрохи за ним не сумую.
Між лавами тинялося з півдесятка чорних цуциків та двійко поросят. Жінки у грубо зшитих оленячих шкурах розносили роги пива, порали вогонь, кришили до казана моркву та цибулю.
— Він мав тут проходити минулого року, — мовив Торен Рідколіс.
Якийсь собака підсунувся понюхати навколо його ніг. Розвідник дав йому копняка, і пес зі скавучанням забрався геть.
Воєвода Мормонт додав:
— Бен шукав пана Веймара Ройса, який зник разом з Гаредом та молодим Вілом.
— Еге ж, пам’ятаю оту трійцю. Панич був не старший, приміром, за те цуценя. Соболиний кожух, чорна криця і забагато пихи, щоб спати під моїм дахом. Та жінки мої все одно на нього заглядалися, мов ті корови.
Він примружився на найближчу з жінок.
— Гаред казав, що вони женуться за наскочниками. А я йому: з таким шмаркачем на чолі моліться, щоб не нагнали. Гаред, як на гайворона, нічогенький був чолов’яга. Вух мав менше за мене. Зима їх відкусила — так само, як мені.
Крастер засміявся.
— А тепер я чую, що в нього вже й голови нема. Теж зима відкусила, ге?
Джон згадав віяло червоної крові на білому снігу і копняка, що його дав голові мерця Теон Грейджой. Страта утікача. А на зворотньому шляху до Зимосічі Джон та Робб поїхали наввипередки і знайшли шість лютововчат у снігу. Не менше як тисячу років тому.
— Коли пан Веймар від вас пішов, то куди попрямував?
Крастер здвигнув плечима.
— Ото мені робити більше нічого, як видивлятися, куди гайворонів лихо несе.
Він хильнув пива і відставив кухля.
— Відколи я востаннє куштував південське вино, вже й ведмеді встигли виспатися. Вина б мені трохи не завадило. І нову сокиру. Моя вже геть не кусається, а мені так не можна — я мушу жінок захищати.
Він озирнувся на своїх заклопотаних дружин.
— Вас тут мало, живете наодинці, — зазначив Мормонт. — Якщо хочете, дам вам супровід на південь до Стіни.
Крукові, здається, думка сподобалася.
— До Стіни! — заверещав він, розпушуючи чорне пір’я, наче високий комір позаду Мормонтової голови.
Хазяїн дому зловісно вишкірився, показавши повен рот зламаних бурих зубів.
— І яке ж нам знайдеться при вас місце — у кухні на побігеньках? Е ні, тут ми вільні. Крастер не служить жодній живій душі.
— Не ті зараз часи, щоб жити одинаком у пущі. Здіймаються холодні віхоли.
— Нехай. Я тут корені глибоченько пустив. — Крастер вхопив жінку, що йшла була мимо, за руку. — Ану скажи йому, дружино. Скажи панові гайворону, як ми щасливо живемо.
Жінка облизнула губи.
— Тут наш дім. Крастер нас береже. Краще вмерти вільними, ніж жити в неволі.
— Неволі, — пробурмотів крук.
Мормонт нахилився уперед.
— Ми проминули кілька сіл, і усі до одного були покинуті. Ви — перші живі душі, яких ми побачили, відколи виступили зі Стіни. Люди десь зникли — вмерли, втекли, втрапили у полон, не знаю. А разом з ними і тварини. Геть нічого не лишилося. А раніше ми знайшли тіла двох розвідників Бена Старка за десяток верст від Стіни. Бліді, холодні, з чорними руками та ногами, ранами без крові. Ми відвезли їх до замку Чорного, а вони повстали уночі й почали вбивати. Один убив пана Яремію Рикера, другий прийшов по мене. Гадаю, вони дещо пам’ятали з того часу, коли жили, та людського милосердя в них вже не лишилося ані краплі.
Жінка відкрила рота — вологу рожеву печерку — та Крастер тільки пирхнув.
— Ми тут такого лиха не знаємо… і я просив би вас не оповідати злих казок під моїм дахом. Я побожна людина, і боги мене бережуть. Якщо тут навіть з’являться мертв’яки, я вже якось спроможуся порозганяти їх по могилах. Утім, нова гостра сокира мені б не завадила. — Він прогнав жінку геть, ляснувши її по стегні й заволавши. — Ще пива, і швидко!
- Предыдущая
- 86/230
- Следующая

