Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі - Страница 101

— Але як?! — Наполягала Еді, не відпускаючи його руки. — Ти впевнений, що це можливо? Звідки ти знаєш, як це зробити?

Зедд гордо розправив плечі.

— Я — Чарівник першого рангу.

— Але ти впевнений?

— Еді, я дав тобі слово, а я не розкидаюся обіцянками. Звичайно, я не впевнений повністю, але сподіваюся, що в мене вийде. Зараз ми зобов'язані використовувати наші знання, щоб зупинити Володаря. Завіса повинна бути відновлена. Від нас залежить безпека всіх у цьому світі. Особисті справи можуть і почекати. Якщо я зараз буду викликати духів, наслідки будуть жахливі; аж до того, що я своїми руками можу остаточно розірвати завісу.

Вона відпустила його руку і поправила сиве пасмо, що впало на обличчя.

— Пробач, Зедд. Звичайно, ти правий. Я багато років вивчала переплетення двох світів. Мені слід було б бути розумнішою. Прости.

Зедд посміхнувся і обійняв її за плечі.

— Я радий, що ти не відступаєшся від того, що для тебе важливо. Це означає, що ти людина честі. Немає кращого союзника, ніж людина честі.

— І все ж… — Еді з тугою глянула на жалюгідні руїни свого житла.

— Я збирала їх все життя. Я охороняла їх і піклувалася про них. Люди, які віддали їх мені, вважали, що я гідна довіри.

Зедд взяв її під руку і повів геть.

— Перш за все вони мали на увазі, що ти використовуєш свій дар для захисту тих, хто його не має. На це сподівалися ті, хто писав пророцтва. Тобі не випадково довелося жити саме в цьому місці і саме в цей час. Ось яку довіру ти повинна виправдати.

Вона кивнула, спираючись на його руку.

— Зедд, мені здається, пропали ще деякі з моїх кісток.

— Я знаю.

— У поганих руках вони будуть дуже небезпечні.

— І це я знаю.

— І що ж ти думаєш робити?

— Те, про що говорять пророцтва. Є тільки один шлях, який дає нас шанс замкнути завісу.

— І що ж це за шлях, старий?

— Ми повинні допомогти Річарду, бо в пророцтвах сказано, що він єдиний, хто здатний замкнути завісу.

Над руїнами будинку злетіло руде полум'я, але ні Зедд, ні Еді не обернулися.

26

Королева Цірілла високо тримала голову. Вона відмовлялася зізнаватися в тому, що грубі пальці конвоїрів заподіюють нестерпний біль. Вона не пручалася, коли її вели по брудному коридору. Опиратися марно; цим нічого не доб'єшся. Вона повинна триматися так, як трималася завжди: з гідністю. Вона — королева Галеї. Вона повинна зберігати гідність, що б їй ні загрожувало. Не можна показувати, що вона перелякана.

Втім, власна доля її не турбувала. Вона журилася лише про те, що трапиться з її підданими.

І про те, що вже сталося.

Близько сотні галеанських солдат були вбиті у неї на очах. Хто міг передбачити, що таке може статися тут, на нейтральній території?

Кільком гвардійцям вдалося втекти, але їх, безсумнівно, постараються вистежити і вбити. Вона сподівалася, що її брату, принцу Гарольду, пощастило уникнути загальної долі. Якщо принц виживе, то, можливо, зуміє організувати оборону країни, бо на Галею насувається страшна біда.

Перед черговим факелом, укріпленим в стіні, королеву ривком змусили зупинитися, і Цірілла неголосно скрикнула.

— Мої люди зробили вам боляче, пані? — Почувся ззаду глузливий голос.

Вона позбавила принца Фірена задоволення почути відповідь.

Стражник вставив ключ у проржавілий замок і з натугою повернув його. Потім він усім тілом наліг на засув, який подався з пронизливим скреготом.

Важкі двері зі скрипом відчинилися, і королеву заштовхнули в наступний, довгий і вузький, коридор.

Вона чула шелест своєї сукні і важкі кроки конвоїрів, що віддаються луною від кам'яних стін. Час від часу на шляху траплялися смердючі калюжі, і тоді гуркіт чобіт змінювався огидним хлюпанням. Повітря було сирим і холодним. Оголені плечі королеви почали замерзати.

Серце її злякано забилось при думці про те, куди її ведуть. О добрі духи, тільки б там не було щурів! Цірілла панічно боялася їх чіпких кігтиків, гострих зубів і хитрих чорних бусинок-очей. Коли вона була маленькою, їй снилися кошмарні сни про щурів, і вона часто прокидалася від власного крику.

Зусиллям волі применшивши серцебиття, вона постаралася думати про інше. Їй згадалася та дивна жінка, яка так наполегливо домагалася аудієнції. Тоді Цірілла була чи не обурена поведінкою незнайомки, а тепер гірко каялася, що не прислухалася до її слів.

Як же її звали? Пані як-її-там. Правда, волосся її були короткуваті для такого титулу… Пані… Бевінвье! Так, точно: пані Бевінвье з якоїсь землі. Цірілла не могла повністю згадати її титул, та це й не важливо. Важливо було те, що вона говорила.

«Їдьте з Ейдіндріла, — сказала пані Бевінвье. — Їдьте негайно».

Але Цірілла не мала права покидати Ейдіндріл до тих пір, поки Рада не вислухає її й не вживе заходів. Вона приїхала сюди, щоб просити Раду виконати свій обов'язок і зупинити кельтонських солдатів, які спустошують землі Галею.

Кельтонська армія руйнувала міста, розоряла села, вбивала людей.

Причина? Нічим не прикрита жага наживи і бажання розширити свої володіння. І за рахунок кого? За рахунок свого ж союзника. Нечувана підлість.

Обов'язок Ради — вставати на захист тих, хто піддався агресії, не важливо, з чиєї сторони. Вища Рада Серединних Земель існувала для того, щоб виключити можливість подібних інцидентів. Королева Цірілла мала намір вимагати, щоб вона обрушила на загарбника об'єднану міць всіх держав.

Хоча саму Галею ніяк не можна було назвати безпорадною, але щойно закінчилася війна з Д'харою, яка надзвичайно послабила її. Починати в такому стані ще одну війну Галея не могла. Але поки галейські війська відбивали атаки воїнів Д'хари, Кельтон, навпаки, накопичував сили і тепер, мабуть, вважає, що Галея повинна розплачуватися за свою стійкість.

Минулої ночі пані Бевінвье благала Ціріллу виїхати. Вона говорила, що королева не доб'ється допомоги у Ради. Вона говорила, що якщо королева залишиться в Ейдіндрілі, то піддасть себе величезній небезпеці. Цірілла зажадала пояснень, але пані Бевінвье відмовилася їх надати.

Королеві нічого не залишалося, як тільки подякувати їй і сказати, що обов'язок перед підданими не дозволяє їй покинути Ейдіндріл, не поговоривши, як вона збиралася, з Радою. Почувши це, пані Бевінвье розридалася, благаючи королеву прислухатися до її слів.

В кінці кінців вона зізналася, що її відвідало видіння. Цірілла, природно, попросила її змалювати його детальніше, але пані Бевінвье стверджувала, що видіння було дуже нечітким, подробиці їй невідомі, але, якщо королева зараз же не покине Ейдіндріл, відбудеться щось жахливе. Цірілла з великою повагою ставилася до магії, але не дуже довіряла провидицям. Серед них було чимало шарлатанів, для яких головне — поживитися за рахунок добре підвішеного язика, а не запобігти реальній небезпеці.

Втім, сльози пані Бевінвье зачепили королеву, хоча вона і була впевнена, що це всього лише трюк з метою виманити у королеви якусь суму.

Правда, відвідувачка справляла враження добре забезпеченої дами, але часи нині важкі, і дорогий одяг — ще не ознака багатства.

Кращий спосіб добути грошей — взяти їх у того, у кого вони є. Королева Цірілла знала багатьох, чий статок, зароблений важкою працею за довгі роки, розлетівся як пил під час війни з Д'харою. Можливо, коротке волосся пані Бевінвье — результат такого ж нещастя.

Королева ще раз подякувала жінці і сказала, що її місія занадто важлива, щоб звертати з півдороги. На прощання вона вклала в руку відвідувачки золотий, але домоглася цим тільки того, що пані Бевінвье відкинула монету і в сльозах вибігла із залу.

Цірілла була невимовно здивована. Шарлатан ніколи не відмовляється від золота. Звичайно, поки не збере його цілі купи. Одне з двох: або ця жінка говорила правду, або вона підіслана кельтонцями, охочими запобігти її виступу у Раді.