Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі - Страница 110

Люди вважають, що далі нічого немає. Тут проходять південні кордони Серединних Земель і Д'хари, а за ними, як стверджують невігласи, тягнеться безкрайня безплідна рівнина.

Річард під'їхав впритул до сестри Верни.

— А насправді? І чому ніхто не може її перетнути? І якщо це ще нікому не вдавалося, то як перетнемо її ми?

Вона скоса глянула на нього.

— Прості питання, але непросто відповісти. Земля між Давнім і Новим світом насправді вузький перешийок, з обох сторін стиснутий морями.

— Морями?

— Ти ніколи не бачив моря?

Річард негативно похитав головою.

— Далеко на півдні Вестланда, я чув, є море, але люди там не живуть. У всякому разі, так говорять. Сам я його ніколи не бачив, але знаю, що воно схоже на величезне озеро.

— Так і є, — посміхнулася сестра Верна. Вона показала рукою направо. Там, в декількох днях шляху, починається море. Зліва теж лежить море, тільки трохи далі. Пустеля велика, але все ж саме тут Старий і Новий світи найближче підходять один до одного. Тому війна спалахнула тут. Війна між чарівниками.

— Між чарівниками? Яка війна?

— Так, між чарівниками. Це було дуже давно, коли в світі було багато чарівників. В результаті виникла пустеля, яку ти бачиш перед собою.

Це все, що залишилося від чарівників, чия могутність набагато перевищувала їх мудрість.

Річарду не сподобався погляд, яким вона його обдарувала.

— І хто переміг?

Сестра Верна поклала руки на луку сідла, і поза її стала менш напруженою.

— Ніхто. Ворогуючі сторони були розділені цим перешийком між морями.

Війна закінчилася, але ніхто не добився переваги.

Річард нахилився і дістав з сідельної сумки флягу.

— Не хочеш води?

З легкою усмішкою сестра взяла простягнуту флягу і зробила великий ковток.

— Ця долина — приклад того, що відбувається, коли магією управляє серце, а не розум. — Її усмішка зів'яла. — Тепер обидва світи розділені навічно. І це, до речі, теж одна з причин, по якій сестри Світла навчають тих, хто має дар: щоб ця помилка не повторилася.

— А через що вони боролися?

— Через що, по-твоєму, можуть битися чарівники? Через владу, звичайно.

— Я чув про війну, в якій вирішувалося, чи мають право чарівники правити світом.

Вона повернула йому флягу і витерла губи тильною стороною долоні.

— Це різні війни. І разом з тим — одна. Та, про яку ти говориш, була вже пізніше, коли світи розділилися і чарівники, що належать до різних таборів, виявилися замкнені в Новому світі. І ті, й інші намагалися нав'язати свою волю тим людям, які жили там або потрапили туди разом з чарівниками. Потім одна з цих груп зачаїлася і століттями нарощувала свою міць, щоб в один прекрасний день зробити спробу захопити владу над Новим світом. Саме тоді колишня ворожнеча спалахнула з новою силою.

Війна тривала до тих пір, поки вони не зазнали поразки і не були знищені. Лише небагатьом вдалося втекти і сховатися в Д'харі, яка була їх твердинею. — Вона глянула на Річарда, піднявши брову. — Здається мені, вони були однією з тобою крові.

Річард проігнорував останню фразу і, ковтнувши з фляги теплої води, змочив смужку тканини і пов'язав її навколо чола. Цієї хитрощі його навчила Келен: волога тканина рятувала голову від перегріву, а заодно не дозволяла вже неабияк відрослому волоссю лізти в очі.

— Так що ж сталося тут?

Сестра Верна обвела рукою горизонт.

— Тут, на цьому вузькому перешийку, билися не тільки люди, але й чарівники. Вони наносили удари і зводили щити, використовуючи при цьому магію, яку зараз навіть важко собі уявити. У спробах домогтися переваги вони насилали на противника жахливі чари і неймовірно небезпечні закляття.

Власне, це і чекає нас попереду.

Річард закам'янів.

— Ти хочеш сказати, що вся ця магія, всі їхні закляття досі там?

— Безумовно.

— Але ж це неможливо! Хіба магія за цей час не мала ослабнути?

Або розсіятися?

— Можливо, — зітхнула сестра Верна. — Але вони зробили більше. Вони створили спеціальні пристрої, що підтримують силу заклять.

— Хіба пристрій може бути здатне на це? Сестра Верна дивилася в нікуди — а може, на щось, видиме тільки їй одній.

— Башти погибелі, — прошепотіла вона і замовкла. В очікуванні продовження Річард поплескував Бонні по шиї. Нарешті сестра Верна зітхнула, наче відганяючи важкі думки, і заговорила:

— Від моря до моря противники протягнули дві лінії башт, в яких зосередили всю міць свого чаклунства. Тут, в цій долині, обидві лінії зустрілися, але завершити розпочате не вдалося нікому. Сила вже побудованих веж виявилася такою великою, що чарівники не могли з нею впоратися. Ні тій, ні іншій стороні не вдалося побудувати останню башту, щоб замкнути лінію.

Тому в магії, що володіє цією долиною, є слабке місце. Пролом.

— Якщо є пролом, чому ж ніхто не може пройти?

— Сила магії тут лише трохи слабкіше, ніж по всій смузі веж, але пройти все-таки можна. Там, де лінія не переривається, магічна стіна непроникна: від моря до моря і навіть в самому океані. У тому місці, де ця лінія розмикається, є надія прорватися. Але це дуже важко. Закляття проносяться над проломом, немов грозові хмари, гнані вітром, утворюючи постійно змінюваний лабіринт, в якому завдяки відсутності замикаючої вежі існують безпечні проходи. Але вловити їх може лише той, у кого є дар. Простому смертному тут не пройти. Магія вб'є його. А то й гірше змусить вічно блукати по долині. Адже закляття невидимі. Їх можна тільки відчути за допомогою дару, та й це дуже непросто.

— Значить, сестри Світу можуть пройти цю долину, бо в них є дар?

— Так. Але не більше двох разів. Магія запам'ятає тебе і на третій раз вб'є. В давні часи сестер, які відправлялися в Новий світ і успішно поверталися назад, посилали туди знову. Ні одна не повернулася. Ні одна.

— Сестра Верна сумно дивилася в сліпучу далечінь. — Вони там. Вони там, і ніхто ніколи не знайде їх і не врятує. Магія веж згубила їх.

Річард почекав, поки вона знову подивиться на нього:

— Можливо, сестра, вони просто розчарувалися у своєму покликанні і роздумали повертатися. Звідки ти знаєш?

— Я знаю, — зітхнула вона. — Ті, хто проходить там, іноді бачать їх. — Вона помовчала. — Бачила їх і я.

— Прости, — сказав Річард, думаючи про Зедда. Келен повинна знайти його і розповісти про те, що трапилося. — Отже, чарівник може пройти долину?

— Тільки поки він не віднайшов повної могутності. Щоб наші учні могли повернутися, ми дозволяємо їм покинути Палац до того, як вони повністю опанують даром. Основне призначення башт — перегороджувати шлях чарівникам.

Повністю відкритий дар притягне до себе закляття, як магніт притягує залізні ошурки. Саме для таких побудовані вежі. Саме таких шукає магія. Могутній чарівник заблукає тут так само швидко, як той, хто нічого не розуміє в магії. Це пастка, де гинуть найсильніші і найслабкіші. Саме тому ні одній зі сторін не вдалося добудувати свою лінію.

Надії руйнувалися. Навіть якщо Келен візьме на себе працю знайти Зедда, старий друг нічим не зможе йому допомогти. Річард проковтнув клубок у горлі і раптом згадав про зуб, який дала йому Скарлет.

— А якщо спробувати перелетіти через долину? Сестра Верна похитала головою.

— Закляття простягаються в повітря так само, як і в море. Жодне створіння, яке вміє літати, не здатне перелетіти через ці землі.

— А морем? Якщо відплисти досить далеко? Десь же магія кінчається?

Вона знизала плечима:

— Я чула, що в далекому минулому було декілька вдалих спроб. Що стосується мене, то я бачила багато кораблів, що зважилися на це, але ні один не повернувся.

Річарду стало не по собі.

— А ти… можеш провести когось за собою?

— Одного або двох осіб, за умови, що вони будуть триматися поруч. Як і ти, до речі. Більше — вже ні. Вони напевно заблукають. Проходи між закляттями занадто вузькі і підступні.

Річард довго обдумував почуте і нарешті поставив наступне питання: