Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі - Страница 117

— Юність. Юності властиві великі надії, але невластива мудрість. Я знаю людей і знаю чоловіків. Він занадто довго не був зі мною. І він давно знайшов мені заміну.

Річард відчув, що червоніє.

— Любов — це щось більше.

— Ах, значить, ти так добре знаєш, що таке любов? Ти теж дуже, дуже скоро будеш без розуму від чиїх-небудь гарненьких ніжок. Річарда захлеснула хвиля гніву, але тут сестра Верна застигла на місці. Вона підняла голову. Чорні хмари повзли з усіх сторін, оточуючи подорожніх, зближуючись навколо них. Раптово Річард почув, як хтось тихо-тихо кличе його.

— Щось тут не так, — прошепотіла сестра Верна.

— Що?

Не відповідаючи, вона повернула наліво, потягнувши за собою Джека.

— Сюди.

Сліпучий спалах прорізав темряву. Туди, де тільки що стояла сестра Верна, вдарила блискавка. Земля здригнулася від грому. І в ту саму мить, коли блискавка осяяла долину, вихопивши з темряви чорну стіну пилу, Річард побачив Келен.

Вона стояла і дивилася на нього. А потім раптом зникла.

— Келен?! — Закричав він. Сестра Верна знову згорнула.

— Сюди. Ну ж бо! Річард! Це мана! Що б ти не побачив, це мана. Ти не повинен ні на що звертати увагу. Пішли.

Річард і сам знав, що це мана, але все одно йому було боляче. Дуже боляче і дуже сумно. Він зітхнув. Чому магія викликала з його свідомості образ Келен? Сестра Верна сказала, що чари показують те, чого він боїться або чого пристрасно бажає. Що ж знайшла в ньому тутешня магія: жах або тугу?

— А блискавка справжня? — Запитав він сестру. — Цілком справжня, щоб убити нас. І все ж — це не блискавка в звичному розумінні. Ця буря — битва заклять. А блискавка — магічний розряд, що виникає при зіткненні протилежних сил.

І знову він почув, як звідкись здалеку хтось кличе його. Але голос був не Келен. Його кликав чоловік.

Ще один сліпучий спалах. Цього разу блискавка вдарила прямо перед подорожніми. Річард і сестра Верна машинально підкинули руки, затуляючи очі.

Коні навіть не здригнулися. Судячи з того, що сказала сестра, так воно і повинно бути. А будь блискавка справжня, коні б злякалися.

Блискавки виблискували з усіх сторін, і земля тремтіла у них під ногами. Сестра Верна потягнула Річарда за рукав.

— Послухай мене, Річард, щось тут не так! Дорога змінює напрямок дуже швидко, а я не відчуваю цього, хоча мала б.

— Але чому? Ти ж уже перетинала долину, і все було в порядку.

— Не знаю. Нам мало що відомо про ці місця. Тут править магія, природу якої ніхто не в силах зрозуміти. Можливо, ці чари якось особливо діють на тих, хто вже побував колись у долині. Кажуть, що перетнути її вдруге набагато важче, ніж першого, а з тих, хто пішов сюди втретє, не повернувся ніхто. Але, може, справа не тільки в мені.

— Не тільки в тобі? А в чому? Чи не в мені раптом? Сестра дивилася в порожнечу, на щось, видиме тільки їй одній, на щось, чого — Річард знав — насправді не існує. Вона насилу сфокусувала погляд на Річарда.

— Ні, не в тобі. Будь це якось пов'язано з тобою, я б як і раніше відчувала дорогу, а я її не відчуваю. Тобто відчуваю, але не завжди. По-моєму, це через сестер Елізабет і Грейс.

— А вони-то тут при чому? — Майже прокричав Річард крізь шум бурі.

Нове хмара пилу обрушилося на них. Піщинки боляче били по обличчю, забивалися у волосся, потрапляли в очі. Річард примружився.

— Вмираючи, вони передали мені свій дар. Тому, коли ти не прийняв їх пропозиції, сестрам довелося убити себе. Обидві вони добровільно розлучилися з життям, щоб передати свій дар іншій сестрі, а та, знайшовши нові сили, змогла б виконати свою місію.

Так ось чому йому здалося, що магія сестер зростає від разу до разу.

Келен ще тоді припустила, що це якось пов'язано з тим, що сестри вбивають себе.

— Тобто зараз, крім твоєї сили, ти володієш і силою Хань двох інших сестер Світу?

Сестра Верна кивнула, обводячи поглядом околиці.

— Зараз у мене однієї та сила, що була у нас трьох. — Вона знову подивилася на Річарда. — Можливо, моя могутність надто велике, щоб я могла пройти тут. Але пам'ятай: якщо я загублюся, ти повинен спробувати вийти звідси без мене.

— Ще чого! Я заблукаю. Я ж не відчуваю цих ваших безглуздих заклинань!

— Не сперечайся зі мною! Ти відчуваєш блискавку. Той, у кого немає дару, відчув би її надто пізно. Доведеться тобі постаратися.

— Не бійся, сестра, все буде добре. Ти обов'язково знайдеш дорогу.

— Але якщо мені це не вдасться, ти повинен вийти звідси. Постарайся, Річард!

Головне, що б ти не побачив, знай — це мана. Іди вперед і ні на що не звертай уваги. Ні на що. Якщо я загину, ти повинен сам вибратися звідси і дійти до Палацу пророків. Чого б тобі це не коштувало!

— Якщо з тобою щось трапиться, я спробую повернутися в Серединні Землі.

Це ближче.

Сестра різко смикнула його за рукав.

— Ні! І чому це ти весь час мені суперечиш? — В очах її промайнув гнів, але вона тут же опанувала себе. — Річард, якщо сестри Світла не допоможуть тобі опанувати даром, ти помреш, і нашийник тебе не врятує. Тільки сестра може зробити так, щоб твій Хань звернувся тобі на благо. Ми потрібні тобі як повітря, без нас ти просто-напросто задихнешся. Елізабет і Грейс пожертвували життям заради того, щоб допомогти тобі. Нехай же їх жертви будуть не марні.

Річард взяв сестру за руку і ніжно стиснув її долоню.

— Все буде добре, сестра. Ти вийдеш звідси, я обіцяю. Якщо знадобиться моя допомога, я допоможу тобі, чим зможу. Не бійся. Не вір чаклунським видінням.

Хіба не ти мені це говорила?

Сестра Верна з важким подихом відняла руку і відвернулася.

— Мана… Ти не знаєш, що я бачу. — Вона озирнулася через плече. Не випробовуй мого терпіння, Річард, повір, я зараз не в кращому настрої.

Роби, як я сказала. — І вона рішуче пішла вперед.

Річард почув цокіт копит: коні бадьоро бігли за сестрою. Навколо як і раніше кружляли темні вихори, раз у раз перерізувані стрілами блискавок.

Спокій коней здався Річарду дивним. Чому вони ніяк не реагують на блискавки? А може, він сам бачить блискавки тільки завдяки своєму дару? Зліва злетіла хмару пилу. Спалах осяяв її, і Річард, здивований, застиг на місці. Він побачив Оленячий ліс — ліс, який так вабив його до себе. Ось вони, дерева, зовсім поруч. Ще крок — і він опиниться там, в тиші і спокої.

Один лише крок! Ліс нездоланно вабив його. Під цими кронами так тихо, так спокійно. Там більше не буде страху, горя і болю. Так, звичайно, це всього лише мана, пастка. Сестра Верна попереджала його. Але навіть якщо ліс не справжній, яка різниця? Адже він все одно буде там щасливий. Хіба погано бути щасливим?

І знову Річард почув, як хтось кличе його. Він почув наближення цокоту копит. Озирнувшись, він побачив Чейза. — Не вір цьому, Річард! — Донісся до нього голос сестри Вірні. — Це мана! Не зупиняйся, йди вперед.

Річард знудьгувався за старим другом не менше, ніж за своїм лісом. Не слухаючи сестру, він все стояв і дивився на Чейза. Страж кордону скакав щодуху на змиленому коні. Хтось сидів у сідлі поруч з ним. Придивившись, Річард дізнався Рейчел. Ну що ж, все правильно, вона і повинна бути разом з Чейзом.

Рейчел теж кричала і кликала Річарда, і Річард як зачарований дивився на цю ману.

Щось у вигляді Рейчел привернуло його увагу. Щось, що створювало неясне відчуття присутності Зедда. Погляд Річарда впав на дивний, схожий на бурштин, камінь — камінь, що висів у Рейчел на шиї. Камінь на золотому ланцюжку. Здавалось, сам Зедд просить Річарда звернути увагу на цю річ.

— Річард! — Закричав Чейз. — Не ходи туди! Не треба! Ти потрібен Зедду! Завіса пошкоджена, Річард!

А потім Чейз раптом різко натягнув поводи, і кінь зупинився. Річард знехотя пішов за сестрою Вірною, раз у раз озираючись через плече. Страж кордону здавався тепер зовсім спокійним. Він більше не кликав Ричарда.

Спішившись, він підхопив на руки дівчинку. Чорний смерч затулив їх, і останнє, що побачив Річард, були Рейчел і Чейз, що нерухомо дивляться в порожнечу.