Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі - Страница 148

— Але вони можуть розпізнати отрута, — сказав командир Райан. — Може бути, вони навіть не стануть пити все це.

— У них є собаки, — кивнула Келен. — Ось чому я хочу послати їм не тільки випивку, але і їжу. Воїни Ордена зазвичай кидають їжу собакам, щоб переконатися, що з нею все в порядку. Я сподіваюся, що вони поступлять таким чином і на цей раз. Після цього вони повинні заспокоїтися, а так як їм зараз дуже потрібно пиво, то вони і не подумають, що воно може бути отруєним. Чандали перерахував бочки:

— Тридцять шість. По дванадцять на кожну нашу коробочку з банду. — Він помовчав, підраховуючи про себе. — Від цього вони навряд чи помруть, хіба тільки вип'ють занадто вже багато, але захворіти — захворіють.

Що значить — захворіють? — Запитала Келен.

— Вони ослабнуть, у них буде крутитися голова і боліти живіт. Може бути, від цієї хвороби деякі помруть через декілька днів.

— Це було б дуже до речі, — сказала Келен.

— Але ж тут не вистачить пива на всіх їх людей? — Вигукнув Райан.

— Коли вони захоплять наші припаси, то перш за все передадуть здобич начальникам, а простим воїнам дадуть те, що залишиться. А начальники для нас найважливіші.

Коли всі бочки були розставлені на дні воза, з них стали виймати затички.

— Чому ці шість діжок менші за інших? запитала Келен.

— У них ром.

— Ром? Напій знаті? — Вона посміхнулася. — Ром командири насамперед заберуть собі. Чандали, чи зможуть вони до смаку зрозуміти, що тут отрута, якщо я покладу його побільше в ці барила?

Він опустив руку в барило з ромом і облизав пальці. — Ні, він сам гіркий.

У таких випадках банду розпізнати не можна. — Келен ножем розділила порошок в його коробочці на шість порцій і висипала кожну порцію в отвір барильця з ромом.

— Така кількість отрути в маленьких барилах може викликати смерть ворожих воїнів вже на наступний день, — сказав Чандален. — Але на інші шість бочок отрути в коробочці не залишилося.

Келен повернула йому коробочку, в якій дійсно майже не залишилося банду.

— Краще вже не покласти отруту в бочки з пивом, але зате ми будемо знати, що банду напевно вб'є тих, хто буде пити ром. — Взявши отрута у Тоссідіна, вона поклала по одній порції банду в кожну з наступних дванадцяти бочок з пивом.

— Розмістіть бочки так. — Веліла Келен, — щоб ром стояв на видному місці, інакше їх командирам може помилково дістатися пиво.

Вона хотіла насипати отрути в останні дванадцять бочок, але виявила, що коробочка неповна.

— У тебе залишилося не дуже-то багато банду, — зауважила вона, — куди він подівся?

Пріндіну її питання явно не сподобався. Він тільки рукою махнув.

— Коли ми йшли, то дуже поспішали, і я забув перевірити, повна чи є в мене коробочка.

— Пріндін, хіба я не казав тобі сто раз, що ти міг би забути навіть свої ноги, якби міг ходити без їхньої допомоги?! — Сердито вигукнув Чандален.

— Це нічого, — примирливо посміхнулася Келен, до видимої радості Пріндіна. — Головне, такої кількості вистачить, щоб у них розболівся живіт.

Коли Келен закінчувала з останньою бочкою, вона почула, що її хтось гукає, і з подивом побачила внизу двох воїнів, які сиділи на неосідланих ломових конях. Величезні коні мишачої масті були упряжними, а не верховими, при цьому в їх упряжі не вистачало шлей. До хомутів обох коней були, як їй здалося, прикріплені ланцюги. Всі присутні, залишивши свої заняття, з подивом розглядали коней і вершників.

Коли обидва воїни зупинилися, Келен розгледіла, що коні насправді з'єднані одним ланцюгом. Вершники зіскочили на землю.

Хлопчини на вигляд було не більше п'ятнадцяти років. Вони були худими і довготелесими, в розстебнутих теплих плащах, які, втім, навіть будучи застебнутими, висіли на них мішком. Широко посміхаючись, вони привітали Матір-сповідницю. Навіть незважаючи на їх шанобливий страх перед нею, було помітно, що обидва перебували в радісному збудженні.

— Як вас звуть? — Запитала Келен.

— Я — Брін Джексон, а це — Пітер Чапман, Мати-сповідниця, — відповів один із них. — Ми тут придумали одну штуку і хочемо вам показати її. Вийде здорово, ось побачите!

— Що вийде здорово?

Обидва хлопця тільки й чекали цього питання. Сяючий Брін підняв зі снігу ланцюг і показав її Келен:

— Ось ця штука, Мати-сповідниця. Це ми самі придумали! Пітер, покажи їй, у чому тут справа!

Пітер радісно кивнув. Він відвів свого коня в бік, так що ланцюг, прикріплений до хомутів обох ломових коней, піднявся.

Келен, як і всі інші, з подивом дивилася на дивне видовище, намагаючись зрозуміти, що б це значило. Брін показав їй довгий ланцюг.

— Ти сказала, що нам треба буде залишити всі вози, але кидати Дейзі і Піпа нам не хотілося. Ми з Пітером — візники. Нам хотілося, щоб від наших коней, від Піпа і Дейзі, була користь для всіх. І тоді ми з ним взяли дві найбільші ланцюги і попросили Морвана — це наш коваль, — попросили його, значить, щоб він з них скував для нас один. — Він замовк, чекаючи, що вона відповість, як ніби більше нічого пояснювати не потрібно.

— Ну, і що ж далі? — З цікавістю запитала Келен.

— Та як же! — Брін був щиро здивований, що його не розуміють. — Ти сама говорила, що ми нападемо на ворога вночі. І ще ти сказала, що треба покалічити їх коней. — Він не зміг втриматися і пирснув. — Адже коні у них прив'язані до конов'язі. Ми змусимо Дейзі і Піпа скакати галопом, прямо на їх конов'язь, так, щоб ланцюгом збивати з ніг їх коней. Уявляєш, скільки ми їм шкоди наробимо!

Келен подивилася на Пітера. По обличчю його було видно, що і він у захваті від цієї ідеї.

— Брін, по-моєму, скакати на конях, пов'язаних ланцюгом, досить небезпечно можна налетіти на щось, — зауважила вона.

Брін трохи зніяковів, але повторив:

— Зате ми зможемо вивести з ладу їх коней! У нас вийде, ось побачиш.

— А ти знаєш, що коней у них близько двох тисяч? — Запитала Келен.

Почувши це, обидва хлопчини знітилися.

— Дві тисячі! — Розчаровано простягнув Брін. Келен запитально подивилася на командира Райана.

Той знизав плечима, очевидно, сам точно не знаючи, чи вийде щось з цієї затії.

— З цього нічого не вийде, — сказала Келен. — Коней у ворогів занадто багато. Тому доведеться створити набагато більше таких упряжок. — Брін і Пітер помітно пожвавилися, почувши останні слова. — Тому, — продовжувала вона, — ви повинні зібрати разом всіх погоничів. Тоді ми зможемо знайти найкраще застосування їх майстерності. Для цієї мети можна використовувати всі ланцюги, упряж і все потрібне спорядження, яке ви знайдете. Перш за все слід виготовити ланцюги. А потім, залишок дня, хай кожна пара вершників вправляється в скачках з перешкодами, щоб коні звикли до таких речей.

Пітер радісно посміхнувся:

— Ми так і зробимо, Мати-сповідниця! Ти можеш на нас покластися.

Вона серйозно подивилася на обох хлопців.

— Хочу попередити вас, що ви затіяли небезпечну справу. Але якщо ця справа вдасться, то користі нам дійсно принесе чимало. Будуть врятовані життя багатьох воїнів. Кіннота ворога страшна в бою. Тому ви повинні серйозно підготуватися. Не забувайте: вас можуть убити, коли ви будете брати участь в нічний вилазці.

Юнаки, піднявшись духом, знову відсалютували.

— Ми все зробимо, Мати-сповідниця. Ти можеш покластися на нас і на інших погоничів теж. Ми не підведемо.

Келен відпустила хлопців, і ті поїхали, жваво обговорюючи отримане завдання.

Під'їхав ще один вершник. Він запитав про щось у кількох воїнів, які попалися йому назустріч, і йому вказали на візок, в якому знаходилася Келен.

— Ці хлопці пробули у нас всього два місяці, — сказав Райан. — Вони ще зовсім юні!

— Вони — чоловіки, які воюють за Серединні Землі, — відповіла Келен. Коли я вперше побачила тебе і твоїх помічників, то подумала те ж саме, що ти — про своїх візників. Але зараз ви для мене стали немов би старше.

Він зітхнув:

— Мабуть, ти права. Якщо у них дійсно вийде те, що вони затіяли, це буде просто чудово.