Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі - Страница 154

— Ось! Знайшов! — Закричав стражник, витягаючи дивне світло-коричневе плаття, на яке були нашиті довгі різнобарвні стрічки. — І ця штука теж її. — Він витягнув з шухляди шкіряний пояс.

Річард вихопив одяг у нього з рук, наказав стражникам чекати тут і поспішно вийшов, не чекаючи розпитувань. Побачивши, що він приніс, Дю Шайю ахнула.

Вона пригорнула різнокольорове вбрання до грудей, і сльози виступили у неї на очах.

— Моє молитовне плаття! — Вигукнула вона. Обійнявши Річарда за шию, Дю Шайю почала покривати його обличчя поцілунками, але він відсторонив її.

— Гаразд, гаразд, одягайся скоріше! Дю Шайю посміхнулася і почала одягатися. Сукня, як виявилося, ледь прикривало їй коліна. Коли вона підперезалася, Річард відмітив, що за її пораненої нозі все ще тече кров. Ставши на одне коліно, він звелів їй підняти поділ.

Дю Шайю здивовано подивилася на нього.

— Я тільки що приховала своє тіло, а ти вже хочеш, щоб я знову оголила його?

— Ти поранена, я повинен перев'язати тобі ногу, — роздратовано пояснив Річард.

Хихикаючи, вона підняла поділ і дражливо повела стегнами. Річард швидко перев'язав рану шматком тканини, туго затягнувши вузол. Дю Шайю скрикнула від болю. Він подумав, що їй так і треба, але все ж вибачився.

Ведучи її за руку, він увійшов до кімнати, де чекали четверо стражників, і гаркнув на них, звелівши залишатися на місці. Не зустрівши ніяких перешкод, він вивів Дю Шайю в провулок і провів по брудній вулиці. Вони вийшли на площу.

Річард почав протискатися крізь натовп, туди, де стояли троє коней.

43

Меч Істини був у піхвах, але Річард вже відчував виходячу від нього лють. Він перестав стримувати себе і зосередився на тому, що йому належало зробити.

Він став Несучим смерть.

Побачивши, що Річард тягне за собою Дю Шайю, сестра Верна зблідла. Вона зблідла ще більше, побачивши, яке в нього обличчя. Ні слова не кажучи, Річард зняв з сідла лук і дістав з сагайдака дві стріли зі сталевими наконечниками.

Лють вже опанувала ним.

Всі погляди були спрямовані на Шукача. На нього дивилися воїни, жінки в чорному і сама Королева-Мати.

До сестри Верне повернувся дар мови.

— Річард! Що ще… Він відштовхнув її:

— Помовч.

Тримаючи в руці лук і стріли, Річард скочив у сідло. Гомін затих.

— Я розмовляв з духами! — Крикнув він. Рука Королеви-Матері потягнулася до мотузки. Тільки цього він і чекав. Вона сама не захотіла вислухати його. Він вивільнив магію меча. Одним рухом він натягнув тятиву, наклав стрілу і пустив її в ціль. Натовп ахнув. В одну мить Річард приготував другу стрілу. Перша потрапила в ціль, прикувавши до стовпа руку Королеви-Матері.

Скрикнувши від болю, вона потягнулася до мотузки другою рукою.

— Ще один рух, і друга стріла вразить тебе в праве око! попередив Річард.

Жінки в чорному з плачем опустилися на коліна. Королева-Мати завмерла. За її руці текла кров.

Охоплений люттю, зовні він зберігав крижаний спокій.

— Отже, чи бажаєте ви вислухати повеління духів? Королева-Мати повільно опустила руку. — Що ж, говори.

Річард не опускав лука, але його лють була спрямована проти всіх цих людей. Тепер він відчував себе інакше, ніж раніше, коли магічний гнів був спрямований на одну людину. Але тим сильніше горіла в ньому магія. Він і сам не знав, чи була справа в загрозі з боку безлічі людей, чи в уроках сестри Верни, що вчила його розвивати волю. Як би там не було, але на цей раз йому вдалося вивільнити таку магічну силу меча, як ніколи раніше. Його самого лякала ця люта міць.

І оточуючі теж відчули це. Ті, хто стояв поруч, мимоволі відступили. Плач вщух. Тисячі людей мовчки стояли на площі.

Річард заговорив:

— Духи більше не хочуть людських жертвоприношень. Це не доводить вашої відданості духам, це доводить лише вашу здатність вбивати. Щоб довести свою відданість духам, ви повинні перестати вбивати людей бака-банмана. Якщо ж ви цього не зробите, духи розгніваються на вас і обрушать на вашу землю голод і смерть!

Побачивши, що воїни оточують його, Річард крикнув:

— Якщо хто-небудь спробує напасти на мене чи на цих двох жінок, ваша Королева-Мати помре! Ви бачили, як я стріляю? Мою руку направляє магія, і я не схиблю!

Воїни відступили.

— Залиште його і вислухайте, що він скаже, — звеліла Королева-Мати.

— Я передав вам волю духів, — сказав Річард. — Ваша справа — коритися їм.

— Ми повинні самі поговорити з духами, — відповіла Королева-Мати після деякого мовчання.

— Тим самим Ви образите їх, показавши, що вас цікавить не воля духів, а ваші суєтні бажання.

— Але ми повинні…

— Я тут не для того, щоб торгуватися! — Перебив Річард. — Духи звеліли мені передати священний ніж цій жінці, щоб вона віднесла його своїм одноплемінникам в знак того, що маженді не будуть більше вбивати їх. Духи являть свій гнів, позбавивши вас насіння, яке ви посієте. Посіяне вами зійде лише тоді, коли народ бака-бан-мана дізнається від ваших посланців, що ви підкорилися волі духів. Якщо ж ви не підкоріться їх волі, ви помрете з голоду!

— Ми повинні подумати, — сказала Королева-Мати.

— Рахую до трьох, в очікуванні вашого рішення, — рішуче сказав Річард.

— Отже, раз. Два. Три! — Натовп ахнув. — Що ви вирішили?

Королева-Мати підняла вгору вільну руку:

— Можете йти! Даю тобі слово Королеви-Матері, що вам буде дозволено живими покинути нашу землю.

— Мудре рішення, — незворушно сказав Річард.

— Однак, — продовжувала вона, вказавши пальцем на нього і його супутниць, — ви порушили нашу угоду з мудрими жінками. Тому ви повинні покинути нашу землю негайно. Ми виганяємо вас!

— Хай так, — кивнув Річард. — Але тримайте своє слово, інакше всі ви пожнете плоди вашої неправоти.

Він опустив лук і підняв над головою ніж для жертвоприношень.

— Ваша колишня полонянка відвезе цей ніж своїм людям і передасть їм волю духів. Зі свого боку, бака-бан-мана більше не повинні воювати з маженді. Ваші народи відтепер повинні жити в мирі! Ніхто не має права порушити його. Виконаєте волю духів, інакше вас чекає покарання. — Річард знизив голос, але така лють грала в його жилах, що в тиші всі почули його слова. — Не забудьте, що я велів вам, ні то за непокору я спустошу вашу землю!

Він зіскочив з коня. Магічна аура оточувала його, і люди, що стояли віддалік, мимоволі відступили ще на кілька кроків. Сестра Верна від обурення позбулася дару мови. Він ніколи ще не бачив її в такому стані. Але гнів, який володів Річардом, був не слабший.

— Сідай на коня, сестра! — Сказав він тоном, що не допускав заперечень. — Ми їдемо негайно.

— Ти з глузду з'їхав! Ми не зможемо… — Заговорила вона нарешті.

— Якщо тобі хочеться з кимось посперечатися, сестра Верна, залишайся тут і сперечайся з цими людьми! Можливо, вони будуть раді твоєму товариству. Мені ж треба поспішити до Палацу, щоб позбутися від ошийника. Якщо хочеш їхати зі мною, швидше сідай в сідло.

— Нам нікуди їхати. Тепер ми не зможемо пройти через країну маженді!

Річард показав на Дю Шайю:

— Вона проводить нас у Палац пророків, через землі її народу!

Подивившись на сестру Верну, Дю Шайю самовпевнено посміхнулася.

— Ні, ти точно збожеволів! — Не вгамовувалася сестра. — Ми ж не можемо…

Все ще під владою магії, Річард роздратовано кинув через плече:

— Якщо хочеш потрапити в ваш Палац разом зі мною, сідай на коня! Я не збираюся затримуватися.

Він засунув ніж для жертвоприношень за пояс Дю Шайю.

— Я доручив тобі важливу справу, і ти за нєї відповідаєш. Швидше сідай в сідло.

Дю Шайю в несподіваному замішанні подивилася спочатку на коня, потім на Річарда.

— Я не поїду на ній, вона смердюча!

— Ні, поїдеш! — Гаркнув Річард. — Сідай на коня! Негайно!

Вона відсахнулася, не на жарт налякана його гнівом.