Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі - Страница 165

— Пріндін, ти ж був мені другом. Будь ласка, не роби цього!

— Ну, так я сам роздягну тебе! — Він розв'язав її пояс.

Вона плакала від безсилля. Вона втратила друга, який в божевіллі зрадив володаря.

— Пріндін, навіщо тобі це? Він сів на підлогу, немов здивований її питанням.

— Великий дух говорив мені, що ти будеш моєю, перш ніж він забере твою душу в Підземний світ. Він говорив, що це буде мені нагородою за службу. Великий дух задоволений мною, адже я передам йому тебе.

Укушене місце на шиї Келен знову заболіло. Вона з гіркотою подумала про загиблих Тоссідіна і Чандалена. І її власне становище було страшним у своїй безвиході. Отрута діяла все сильніше.

Пріндін навалився на неї і поцілував в шию, в те місце, якого колись торкнулися губи Дарка Рала, де зараз горів слід від укусу. Келен відчула гострий біль.

— Пріндін, прошу тебе… коли ти… зробиш це зі мною… відпусти мене, будь ласка.

Келен сподівалася, що прохання на його власній мові зачепить його більше.

Він підняв голову і подивився їй в очі.

— Для мене не вийде нічого хорошого, якщо я відпущу тебе. Ти отруєна, спочатку — чаєм, потім стрілою. Так чи інакше, ти скоро помреш. Але тебе повинні обезголовити перш, ніж ти помреш від отрути. Так буде краще. Ти будеш менше страждати. В цьому полягає моя милість по відношенню до тебе.

Пріндін знову нахилився над нею, щоб поцілувати її в шию. Сльози текли по щоках Келен.

— Я ненавиджу тебе і твого великого духа, — відповіла вона, плачучи.

Він раптом випростався, наскільки це можна було зробити в курені, і кинув на неї злий погляд.

— Ти будеш моєю! Мені це було обіцяно. Я подбав про те, щоб твоя магія не завадила мені. Якщо ти не захочеш віддатися мені, я візьму тебе силою!

Ти принесла моєму народові своє ненависне чаклунство! Ти — породження зла, але я опаную тобою, зламавши твою злу силу. Великий дух говорив, що так і повинно бути!

Пріндін зняв через голову сорочку. Він знову навалився на Келен… І в наступну мить вони дивилися один на одного, не розуміючи, що сталося.

Точніше, Пріндін не зрозумів, що сталося, а Келен не розуміла, як це сталося.

Келен відчула, як кров Пріндіна потекла по руці. Він раптом закашлявся, спльовуючи кров. Потім завмер в нерухомості. Його життя закінчилося.

Сльози все текли по щоках Келен. У неї не було сил, щоб скинути з себе його нерухомо тіло, і вона задихалася під його вагою. Так вона і лежала, відчуваючи, як його кров тече по її тілу, розуміючи, що вже не може чинити опір дії отрути.

47

І знову вона провалилася у чорну порожнечу. Вона не знала, скільки це тривало, але трохи отямилася і почула крізь сон:

— Зроби ковток! Ти мене чуєш? Спробуй зробити ковток. Вона бездумно корилася.

— А ну, ще раз! — Звелів той же голос.

Келен знову виконала наказ невідомого, сподіваючись, що її нарешті залишать у спокої. Так і сталося. Вона знову забулася важким сном, не знаючи, ні де вона зараз, ні скільки пройшло часу.

Коли Келен знову відкрила очі, то виявила, що вона у своєму курені і свічки все ще горять. Вона була вкрита накидкою.

Над нею схилився усміхнений Чандален.

— Ну, от ти і повернулася до нас, — сказав він. — Тепер небезпека минула.

— Чандален? — Вона не вірила своїм очам. — Що, я вже потрапила в Підземний світ, чи ти залишився живий?

Він тихо засміявся. — Чандалена не так легко вбити. Келен облизала пересохлі губи. Вперше за дуже довгий час вона дійсно прокинулася по-справжньому. Вона вже забула, як це буває. І все ж вона лежала нерухомо з побоювання, що чорна порожнеча повернеться.

— Але ж Пріндін потрапив в тебе отруєною стрілою, я сама бачила.

Він злегка повернув голову, і вона зауважила кров, що запеклася на його темному волоссі. Чандали махнув рукою, немов збентежений тим, як все пояснити.

— Пам'ятаєш, я розповідав тобі, що наші предки перед битвою жували квессін-доу — це для того, щоб отрута не діяла, якщо в них потрапить така стріла. Ну так от, в пам'ять про моїх предків-воїнів я теж перед битвою жую листя квессін-доу. Ти ще дала мені їх тоді, в місті. Загалом, я це роблю, просто щоб вшанувати наших предків, розумієш?

Келен кивнула, посміхнулася йому і торкнулася його руки.

— Твої предки можуть пишатися тобою! Він допоміг їй сісти. Тепер Келен помітила, що поряд нерухомо лежить Пріндін, пронизаний тим самим ножем, з яким вона останнім часом не розлучалася. Вона сама не могла зрозуміти, як у неї вийшло нанести удар Пріндіну, коли той накинувся на неї.

Келен згадала біль у всьому тілі, своє дивне і страшне заціпеніння, почуття безпорадності. Вона пам'ятала і напад Пріндіна.

Вона не пам'ятала тільки, як ударила його ножем…

— Вибач, Чандален, — сказала вона тремтячим голосом. — Мені шкода, що я вбила твого друга. Чандален злобно глянув на мертве тіло. — Він не друг мені! Мої друзі не намагаються вбити мене. Його послав до нас великий, темний дух смерті. І його серце стало чорним.

Келен схопила його за руку.

— Чандален, цей великий темний дух прорвав завісу, щоб прийти в наш світ. Він хоче ввергнути нас всіх у світ мертвих.

Чандален уважно дивився на Келен.

— Я вірю тобі. Ми повинні відправитися в Ейдіндріл, щоб ти могла завадити цьому темному духу. Келен зітхнула з полегшенням.

— Спасибі тобі, Чандален, і за те, що ти зрозумів мене, і за те, що ти врятував мене своїм квессін-доу. — Раптом вона здригнулася. — Наші воїни! Пріндін же влаштував їм пастку!

Чандали приклав палець до губ.

— Коли капітан Райан перед боєм прийшов до нас із Тоссідіном, я запитав у нього, де ти. Я знав, що ти хотіла бути з ними. А він мені сказав, що ти хвора, що ніяк не можеш прокинутися. Тоді я подумав, що це схоже на дію банду. Райан сказав ще, що ти нічого не можеш їсти, а тільки п'єш чай, який готував для тебе Пріндін. Тоді я зрозумів, що сталося, зрозумів, що він труїть тебе. Ми з Тоссідіном дуже стривожилися. Тоді ми вирішили перевірити, чи не змінилося розташування військ противника. Я зрозумів, що ворог попереджений про напад, який ми готували. І тоді я дав нашим людям новий наказ про те, що їм слід напасти на ворога в іншому місці. А після цього ми з Тоссідіном кинулися сюди. Я зрозумів, що Пріндін зрадив нас, але Тоссідін думав, що тут щось інше. За цю свою помилку, за довірливість він заплатив життям.

Келен на мить замислилася.

— А як же твої рани? — Запитала вона. — Треба оглянути їх.

Чандали розстебнув сорочку, показавши їй забинтоване плече:

— Вночі повернулися наші. Вони витягли стрілу і зашили рану мені на голові.

Знаєш, адже я багато чому навчив Пріндіна. Він користувався зазубреними стрілами.

Такі стріли приносять більше шкоди не коли потрапляють у ціль, а коли їх витягують. Тому один з наших, той, хто вміє лікувати поранених, вирізав стрілу і зашив рану. Стріла вдарила в кістку і тому не проникла глибоко. Зараз мені важко рухати рукою, і так буде ще досить довго.

Келен поторгала свою ногу. Її рана також була перев'язана.

— Наші люди зашили і мою рану? — Запитала сповідниця.

— Ні, просто перев'язали. Тобі дісталася стріла з гладким наконечником. Я не вчив його цьому. Не знаю, чому він так вчинив.

— Він хотів, щоб стрілу можна було легко витягти, — спокійно сказала Келен. — У нього були на те свої причини. Перш ніж віддати мене ворогам, а він мав намір вчинити саме так, Пріндін хотів мене згвалтувати.

Дивлячись в сторону, Чандален сказав, що він радий, що цього не сталося.

Вона знову торкнулася його руки.

— А я рада, що він потрапив тобі в плече, а не в горло. Він насупився.

— Я сам навчав Пріндіна стріляти. Він не міг би промахнутися. Чому він це зробив?

Келен знизала плечима, всім своїм виглядом показуючи, що знати нічого не знає. Чандали недовірливо гмикнув.

— Чандали, чому його труп не винесли звідси? — Тому, що ніж духа мого предка все ще в тілі убитого. Його дух, його кістки допомогли тобі захистити себе, повернути себе до життя. Тепер ти пов'язана узами з духом мого предка.