Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі - Страница 215

Йому необхідна допомога. Він повинен комусь довіритися.

— Добре, Річард. Я допоможу тобі. Якщо хоча б половина того, що ти розповів, — правда, я повинна тобі допомогти.

Річард зітхнув, полегшено прикривши очі.

— Спасибі, Ліліана. Я цього ніколи не забуду. Ти єдина тут, хто прислухався до голосу розуму. Ми не можемо зробити це прямо зараз? Час дорогий.

— Зараз? — Різко прошепотіла вона. — Тут? Річард, якщо правда те, що ти володієш Магією Збитку, то зняти твій Рада-Хань буде зовсім непросто. Мені знадобиться один чарівний предмет, який сестри старанно охороняють. Це підмога, якою користуються для посилення магічних можливостей. Може, з його і твоєю допомогою мені і вдасться зняти з тебе нашийник. Не кажучи вже про те, що, якщо тут замішаний Безіменний, невідомо, чиї вуха почують нас.

— Тоді коли ж? І де? Не можна відкладати надовго.

Розмірковуючи, вона прикрила пальцями очі.

— Що ж, гадаю, до вечора я зможу роздобути цей предмет. Так що спробуємо нині вночі. Але от де?

У Палаці не можна. Занадто небезпечно.

— В Хагенському лісі, — запропонував Річард. — Його всі уникають.

— Ти жартуєш, Річард, — здивувалася Ліліана. — Там дуже небезпечно.

— Тільки не для мене. Я адже розповідав тобі, що відчуваю наближення мрісвіза. Ми будемо в повній безпеці, і не доведеться турбуватися, що сестри або Паша з'являться саме тоді, коли ми спробуємо зняти цю гидоту з моєї шиї.

Вона засмучено зітхнула. Нарешті, поклавши руку йому на плече і трохи потиснувши, посміхнулася.

— Ну добре. Нехай буде Хагенський ліс. — Але тут же різко відсторонила його і суворо додала:

— Допомагаючи тобі, я порушую безліч правил. Я розумію, що це необхідно і важливо і повинно бути зроблено, але якщо нас спіймають перш, ніж ми завершимо задумане, то подбають про те, щоб я ніколи більше й близько до тебе не підійшла.

— Я готовий, пішли прямо зараз.

— Ні. Спершу я повинна роздобути необхідну підмогу. — Схиливши голову до плеча, вона насупилась. — І ось я ще про що подумала. Вони весь час твердять тобі, що не можна, щоб тебе застав там захід. Чому?

— Тому що це небезпечно, — знизав плечима Річард.

— І після всього, що ти дізнався, ти все ще віриш їм? Ти віриш їм? Річард, а раптом вони не хочуть, щоб ти залишався на заході з боязні, що ти дізнаєшся щось корисне? Ти сказав, що Хагенський ліс створили маги давнини, які володіли Магією Збитку, створили, щоб допомогти таким, як ти. Що, якщо сестри не хочуть, щоб ти отримав ту допомогу? Що, якщо вони просто намагаються тебе залякати?

«Перше Правило Чарівника. Обдурили вони його? І він повірив брехні?»

— Можливо, ти й права. Підемо туди перед заходом сонця.

— Ні, нас не повинні бачити разом. І мені буде потрібен час, щоб викрасти необхідний предмет. Знаєш, де довга розщеплена скеля врізається у водний потік? У південно-західній частині Хагенського лісу?

— Я знаю це місце.

— Відмінно. Прийдеш туди до заходу. Ти єдиний, хто може це зробити.

Іди в ліс, до розщепленої скелі, і залишай на деревах клаптики тканини, щоб я змогла розшукати тебе. Я приєднаюся до тебе, коли місяць підніметься на дві долоні. І не здумай нікому говорити про це, Річард! Інакше поставиш під загрозу не тільки наші життя, а й життя Келен.

Річард кивнув з вдячною посмішкою:

— Даю слово. Значить, цієї ночі.

Коли Ліліана пішла, він заходився міряти кроками кімнату. Йому не терпілося позбутися нашийника і скоріше забратися звідси. Часу катастрофічно не вистачало. Якщо Даркен Рал отримав кістку скріна, часу вже і зовсім немає. Але це дурість. Як би він зміг її отримати?

Адже він всього лише примара. Може, все буде так, як сказав Уоррен?

Необхідні елементи рідко бувають всі в наявності.

Найбільше він турбувався про Келен. Він повинен допомогти їй.

Стук у двері вивів його з задуми. Річард подумав було, що повернулася Ліліана, але, відкривши двері, виявив розстроєного Перрі. Влетівши в кімнату, Перрі вигукнув:

— Річард, мені необхідна твоя допомога! — Він потряс висять в руці балахонами. — Подивися на це!

Вони мене підвищили!

Річард глянув на довгий коричневий одяг.

— Вітаю! Це ж чудово, Перрі!

— Це катастрофа! Річард, мені необхідна твоя допомога!

— Чому катастрофа? — Здивовано спохмурнів Річард.

Перрі відчайдушно сплеснув руками, ніби причина його розлади повинна була бути зрозуміла всім і кожному.

— Тому що тепер я не можу вийти в місто! В балахоні це заборонено! Мені не можна переходити міст!

— Ну, мені дуже шкода, Перрі, але я не знаю, чим можу допомогти тобі.

Перрі глибоко зітхнув, щоб заспокоїтися, і благально подивився на Річарда.

— Там, у місті, є одна жінка… Останнім часом я з нею постійно зустрічаюся. Вона мені дійсно подобається, Річард. У нас призначено побачення сьогодні ввечері. Якщо я не прийду і не поясню їй, у чому справа, якщо я взагалі більше ніколи не прийду, вона подумає, що я забув її.

— Перрі, я все одно не розумію, що можу зробити.

Перрі вхопив його за сорочку.

— Вони забрали всі мої речі. Ти міг би дати мені час які-небудь зі своїх.

Тоді мене ніхто не впізнає, і я зможу прослизнути в місто і побачитися з нею.

Будь ласка, Річард, дай мені що-небудь з свого одягу!

Річард замислився. Його мало хвилювало порушення чергових мерзенних правил цього Палацу, адже все одно ні в яке порівняння не йшло з тим, що збирався зробити він сам. Але він турбувався про Перрі.

— Мене вся варта знає. Вони побачать, що це ти, переодягнений в мій одяг, і повідомлять сестрам. І в тебе будуть неприємності.

Перрі судорожно намагався що-небудь придумати.

— Вночі. Я дочекаюся ночі і піду. Вночі вони не зможуть розгледіти, хто йде.

Ну будь ласка, Річард! Будь ласка!

— Та немає проблем, Перрі, — зітхнув Річард. — Це ти ризикуєш. Тільки не потрап в халепу. Мене зовсім не порадує, якщо ти з моєю допомогою нарвешся на неприємності. — Він вказав на спальню, де стояв платяний шкаф. — Бери все, що хочеш. Я вищий за тебе, але, думаю, зійде й так.

Перрі засяяв.

— Червоний плащ! Можна, я візьму червоний плащ? Він буде мені дуже до лиця!

— Звичайно! — Річард провів щасливого Перрі в спальню. — Якщо він тобі личить, візьми. Я радий, що хоч комусь подобається носити червоний плащ.

Перрі довго копався в шафі в пошуках штанів і сорочки, в яких, на його думку, він виглядав би надзвичайно.

— Я бачив, як від тебе вийшла сестра Ліліана. — Він витягнув білу сорочку з оборками. — Вона з твоїх наставниць?

— Так. Вона мені подобається. Сама симпатична з усіх.

Перрі доклав сорочку до себе.

— Ну і як намені?

— Краще, ніж на мені. А ти знаєш Ліліану?

— Та ні, не дуже. Просто мене від неї в дрож кидає. Аж надто дивні в неї очі.

Річард подумав про блідо-блідо-блакитні очі Ліліани, в яких сяяли фіолетові цяточки.

— Мені вони теж спочатку здавалися дивними, — знизав він плечима. — Але вона настільки заводна і дружня, що я давно перестав їх помічати. У неї така тепла усмішка, яка затьмарює все.

65

Річард спокійно сидів, поклавши меч на коліна. Він одягнув плащ мрізвіза, щоб Паша і сестра Верна не змогли визначити, де він. Йому взагалі не хотілося, щоб хтось дізнався, що він був в Хагенському лісі в момент заходу сонця. Якщо б вони дізналися, де він, то одна з них — або навіть обидві — тут же примчала б сюди.

Річард виявив на височині невелику галявину і чекав тут з заходу сонця. Крізь гілля дерев виднівся повний місяць, який, наскільки він міг судити, вже піднявся на дві долоні над горизонтом. Річард поняття не мав, що має відбутися в Хагенському лісі в момент заходу. Поки що все йшло як завжди, коли він приходив сюди вночі.

Він відгукнувся на крик Ліліани, і вона з'явилася біля великого дуба. Ліліана оглянула зарості. І погляд її був не вивчаючий, а впевнений і задоволений.