Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі - Страница 220

— Нам потрібна допомога. — Він запитливо подивився на сестру Верну.

Руки сестри Вірні літали над тілом абатиси.

— Погано, Річард. Дуже погано. Деякі травми я відчуваю. Нічим не можу допомогти. І не знаю, чи зможе взагалі допомогти хто-небудь.

Річард підняв Енн на руки.

— Я не дам їй померти. Якщо хто і в силах допомогти їй, так це Натан. Пішли.

Звідусіль збігалися сестри і стражники, почувши рев чорних блискавок, випущених сестрою Юлією. Річард не став витрачати час на пояснення і попрямував до покоїв Натана. Він біг, намагаючись нести Енн якомога дбайливіше, але розумів, що все одно завдає їй болю.

Почувши їх поклик, Натан повернувся зі свого дворика.

— Що за шум? Що це? Що сталося?

— Це Енн. Вона поранена. Натан провів їх у спальню.

— Так і знав, що ця уперта баба нарветься на неприємності.

Річард дбайливо поклав Енн на кушетку і став поруч, а Натан провів над нею рукою. Сестра Верна застигла в дверях.

Натан закатав рукава.

— Дуже серйозно. Навіть не знаю, чи зможу я допомогти їй.

— Натан, ти повинен спробувати!

— Звичайно, мій хлопчику! — Він плавно розвів руки. — Вийдіть звідси і почекайте там. Це займе час. Пройде принаймні година, якщо не дві, перш ніж я зможу сказати, чи буде вона жити. Залиште мене. Ви все одно мені нічим не допоможете.

Сестра Верна нерухомо сиділа на стільці. Річард міряв кімнату кроками.

— Річард, чому тебе так хвилює доля абатиси? Адже вона змусила нас привести тебе туди, куди не слід було. Річард скуйовдив волосся п'ятірнею.

— Напевно, тому, що вона могла забрати мене, коли я був ще дитиною, але не зробила цього. Залишила мене з батьками. Дозволила мені пізнати їх любов. Для чого взагалі жити, якщо не для того, щоб хоча б рости, оточеним любов'ю? Вона могла відняти у мене і це, але не стала.

— Я рада, що ти не злопам'ятний.

Річард продовжував крокувати по кімнаті. Раптово він зупинився.

— Не можу я стирчати тут, нічого не роблячи, сестра.

Піду поговорю зі стражниками. Нам потрібно дізнатися, де зараз мої наставниці і чим займаються. Стражники все з'ясують.

— Гадаю, шкоди не буде. Піди, поговори. І час пролетить швидше.

Річард в глибокій задумі йшов по темних кам'яним коридорах.

Необхідно з'ясувати, де зараз сестри Тові, Цецилія, Мерісса, Ніккі і Ермінь.

Будь-яка з них могла виявитися сестрою Тьми. А може, всі вони сестри Тьми? І хто знає, що ще у них на думці? Вони можуть розшукувати його. А можуть…

Різкий біль жбурнув його назад. Здавалося, його з усієї сили вдарили битою по обличчю. Річард осів на підлогу, світ закрутився і зупинився в нього перед очима.

Він машинально обмацав себе, але крові не було.

Наступний удар вибухом відгукнувся у нього в голові. Річард сперся на руки, намагаючись збагнути, на якому світі перебуває. Думки плуталися і розбігалися. Він відчайдушно намагався зрозуміти, що ж відбувається.

Перед ним виникла тінь. Повільно, із зусиллям, Річард змусив себе встати на ноги. Він хотів вихопити меч, але ніяк не міг пригадати, якою рукою братися за нього. І не міг змусити себе рухатися швидше.

— Прогулятися вирішив, селюк?

Перед ним, посміхаючись, засунувши руки в рукави, стояв Джедідія. Річард знайшов нарешті руків'я меча і насилу поволік меч з піхов. Відскочивши назад, він намагався закликати магію.

Ледве гнів почав пробиватися крізь затуманений свідомість, як Джедідія вийняв руки з рукавів. Він тримав дакрил. Затиснувши в долоні срібний кинджал, він підняв руку. «Цікаво, — подумав Річард, — що б я став робити, будь це все насправді? Може, я зараз прокинусь, і все виявиться сном?»

Джедідія замахнувся, і тут раптово очі його блиснули вогнем. Спочатку повільно, потім все швидше і швидше він став хилитися вперед і впав обличчям вниз на мармурову підлогу.

Непроглядна крижана тьма опустилась на коридор.

Коли факели спалахнули знову, там, де колись стояв Джедідія, виявилася сестра Верна. У руці вона стискала дакрил. Річард впав на коліна, намагаючись прийти в себе.

Сестра Верна кинулася до нього і поклала руки йому на голову. У мозку прояснилося. Піднявшись на ноги, він подивився на лежаче на підлозі тіло і побачив на спині Джедідії маленьку круглу дірочку.

— Я подумала, що мені варто піти і поговорити з деким із сестер, пояснила сестра Верна. — Я раптом зрозуміла, що чим більше народу буде знати про сестер Тьми, тим краще.

— Це ж він, так? Той, кого ти любила? Верна прибрала дакрил в рукав.

— Це не той Джедідія, якого я любила. Той Джедідія був хорошою людиною.

— Мені дуже шкода, сестра Верна. — Вона відсторонення кивнула.

— Іди поговори зі стражниками. А я побалакаю з сестрами. Коли закінчиш, повертайся до Натана. Там і зустрінемося. Думаю, нам краще сьогодні поспати в нього, а не в наших кімнатах.

— Схоже, ти права. Речі ми зберемо, коли розвидниться. І відразу підемо.

Почувши крізь сон, як до кімнати увійшов Натан, Річард випростався на стільці і протер очі. Сестра Верна піднялася з кушетки швидше нього. Річард кліпав, намагаючись струсити залишки сну.

Вони з сестрою Верною лягли дуже пізно. Весь Палац ходив ходором. Те, що сталося в кабінеті аббатиси, послужило доказом існування міфічних сестер Темряви. Тим, хто ще сумнівався, достатньо було тільки поглянути на рівну порожнечу, що проходила крізь добрий десяток стін, і на чітко перерізані шафи і каміння стін, щоб переконатися, що це не що інше, як Магія Збитку.

Річард відправив стражників таємно з'ясувати, де знаходяться шестеро сестер: Юлія та ще п'ять його наставниць. Сестри теж зайнялися пошуками. Ще Річард сходив до Уоррена і розповів йому, що сталося.

Річард, піднявшись, переступив з ноги на ногу.

— Ну, як вона? Буде жити? Натан виглядав виснаженим.

— Їй зараз трохи краще, але ще рано говорити щось певне. Коли вона трохи відпочине, я зможу продовжити.

— Спасибі тобі, Натан. Я знаю, що Енн не могла потрапити в кращі руки.

Натан кисло хмикнув:

— Ти просиш мене вилікувати мою тюремщицю.

— Енн це оцінить. Може, вона перегляне своє ставлення до тебе. А якщо ні, то я повернуся і подивлюся, що зможу зробити в цьому напрямку.

— Повернешся? А ти кудись зібрався, мій хлопчик? — Так, Натан. І мені потрібно твоя допомога.

— Якщо я тобі допоможу, ти можеш вбити в свою вперту голову, що треба піти і знищити світ.

— А в пророцтвах сказано, що ти посланий перешкодити мені?

Натан втомлено зітхнув:

— Ну і чого ж ти від мене хочеш?

— Як мені пройти крізь бар'єр? Нашийник не пускає мене.

— А чого ти взяв, що мені відомо, як пройти крізь бар'єр, не знімаючи нашийника?

Річард сердито підступив до старого чарівника.

— Закінчуй зі мною в іграшки грати, Натан. У мене не той настрій, та й справа надто важлива. Ти крізь бар'єр проходив. Ти ходив разом з Енн за книгою в замок Чарівника в Ейдіндрілі. Забув? Натан опустив закочені рукави.

— Треба просто заекранувати Рада-Хань. Мені допомагала Енн. Сестра Верна може зробити те ж саме для тебе. Я їй все поясню.

— А як бути з Долиною заблукалих? Я зможу Пройти її?

Очі Натана раптово потемніли, і він похитав головою.

— Ти став надто могутнім. Нашийник цьому сприяв. Ти накличеш до себе чари. А сестра Верна не зможе більше її пройти. Вона вже двічі проходила долину. І до речі, у неї тепер теж дуже багато сили. Двічі пройшовши долину і отримавши дар двох сестер, вона відтепер замкнена тут.

— Тоді як же тобі вдалося пройти долину тричі? Приїхавши з Д'хари — раз. Потім ти вийшов в Новий світ разом з Енн і повернувся. Виходить три рази. Як тобі це вдалося, якщо, за твоїми словами, це неможливо?

Натан лукаво посміхнувся:

— А я і не проходив долину тричі. Я проходив її тільки один раз. — Він жестом зупинив спробував заперечити Річарда. — Ми з Енн не йшли через долину. Ми її об'їхали. Обігнули на кораблі, пішли далеко в море, куди не доходять чари, і висадилися на південному краю Вестланда. Це довгий і важкий шлях, але ми його подолали. Це не кожному дано.