Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі - Страница 233

Річард скинув голову.

— Що? Зедд був тут? Зедд не міг приректи Келен на страту!

Пані Сандерхолт випросталась:

— І тим не менше він це зробив. Він стояв на ешафоті над скаженіючим від радості натовпом і наказав привести вирок у виконання. Я сама бачила, як цей мерзенний чоловік віддав наказ катові.

В голові Річарда запанував сумбур.

— Зедд? Худий старий з довгим сивим волоссям, що стирчить в різні боки?

— Саме так — великий Чарівник Зеддікус З'ул Зорандер.

І тут вперше за весь час замерехтіла слабка іскорка надії. Звичайно, Річарду не були відомі всі можливості Зедда, але він точно знав, що на подібний трюк Зедд цілком здатний. Чи можливо?..

Він схопив жінку за плечі.

— Де її поховали?

Пані Сандерхолт відвела Річарда в маленький обгороджений дворик, де ховали сповідниць. Вона розповіла, що тіло Келен спалили на похоронному багатті під особистим наглядом Великого Чарівника, і залишила його одного біля величезного надгробного каменя.

Річард провів пальцями по буквах, вигравіруваних на сірому граніті.

— Вона не тут, — тихо повторив Річард. Може, це послання? Може, вона жива? Може, Зедд влаштував все це, щоб врятувати їй життя? Але навіщо?

Можливо, дуже навіть ймовірно, він зробив це, щоб її припинили переслідувати?

Річард впав на коліна в сніг перед пам'ятником. Чи сміє він сподіватися? А раптом він побачить, як його надія зруйнується?

Він молитовно склав руки і схилив голову.

— О духи, я знаю, що творив зло, але я завжди намагався діяти в ім'я добра. Я бився за благо людей, в ім'я шляхетності й Істини. Будь ласка, добрі духи, допоможіть мені! Я ще ніколи не благав вас ні про що. Не так, як зараз. Будь ласка, навіть якщо ви більше ніколи не допоможете мені, допоможіть зараз! Один-єдиний раз. Будь ласка, добрі духи! Я не можу жити далі, якщо не буду знати. Я пожертвував всім заради торжества справедливості. Будь-ласка, подаруйте мені це. Дайте мені знати, чи жива вона!

В голові дзвеніло, по обличчю текли сльози. Раптово Річард побачив перед собою мерехтливе світло. Він підняв голову. Над ним височів сяючий привид.

Впізнавши, чий це привид, Річард закам'янів.

Келен все ходила й ходила по саду і ніяк не могла зважитися. Вона боялася, що підтвердяться найгірші її побоювання. Нарешті вона опустилася на коліна і, склавши руки на лежачому перед нею камені, схилила голову.

— О добрі духи, я знаю, що не гідна вашої уваги, але, будь ласка, даруйте мені її. Я повинна знати, що з Річардом все в порядку. Що він все ще любить мене. — Вона сковтнула, щоб позбутися сухості в роті. — Я повинна знати, чи побачу я його ще колись. Я знаю, що проявила неповагу до вас і мені немає прощення за те, що я не змогла залишитися хорошою людиною. Якщо ви виконаєте моє прохання, добрі духи, я зроблю все, чого б ви від мене ні зажадали. Але, будь ласка, добрі духи, я повинна знати, чи побачу я знову мого Річарда.

Келен плакала, низько опустивши голову. Сльози струмком текли по щоках. Раптом на землі перед нею затанцювали вогники.

Келен підняла голову і побачила перед собою сяючий привид. Вона відчула тепло спокійної посмішки на знайомому обличчі.

Келен повільно піднялася на ноги.

— Це й справді… ти?

— Так, Келен, це я, Денна.

— Але… але ж ти пішла до Володаря. Ти взяла на себе клеймо, накладене Ралом Даркеном на Річарда. Ти пішла до Володаря замість Річарда.

Сяюча спокійна посмішка наповнила серце Келен радістю.

— Мій вчинок викликав огиду Володаря. Він відкинув мене. І я опинилася з тими, кого ви називаєте добрими духами. Точно так само, як я знайшла спокій, який ніколи не сподівалася знайти, так і ви з Річардом, принісши настільки безкорисливі жертви заради інших і заради один одного, заслужили, щоб вам дарували спокій. Обидва ви володієте обома сторонами магії, і обидва пов'язані зі мною діяннями, і тому мені дана влада, перш ніж я піду за завісу, перенести на короткий час вас обох у обитель між двома світами.

Одягнена в довгий спадаючий одяг, Денна широко розвела руки.

Переливчасті широкі рукави звисали до самої землі.

— Прийди, дитя. Прийди в мої обійми, і я віднесу тебе до Річарда.

Келен, тремтячи, зробила крок в розпростерті обійми Денни.

Річард стояв у сяючих обіймах Денни, які ніжно обхопили його за плечі.

Світ зник в яскравому сяйві. Річард не знав, чого очікувати. Він розумів одне: більше всього на світі він хоче бачити Келен.

Сліпуче біле світло змінилося ніжним мерехтінням.

Перед ним з'явилася Келен. Ахнувши, вона кинулася йому в обійми. Вигукнувши його ім'я, вона відчайдушно притиснулася до нього.

Вони стояли, обнявшись, не промовляючи жодного слова, лише насолоджуючись присутністю один одного. Річард відчував її тепло, її дихання, її трепет. Йому хотілося тримати її так вічно.

Вони опустилися на щось м'яке. Річард не знав, що це таке, але йому було все одно. Головне, воно було досить міцним, щоб витримати їх вагу.

Він хотів, щоб Келен обіймала його ось так вічно. Келен нарешті перестала схлипувати і поклала голову йому на плече. Річард все так само міцно притискав її до себе.

Піднявши голову, вона подивилася на нього своїми прекрасними зеленими очима.

— Річард, мені так шкода, що я змусила тебе одягти цей нашийник…

Річард притиснув їй до губ палець.

— На все є своя причина. Мені потрібен час, щоб зрозуміти, наскільки був дурний я і наскільки відважна ти. Тільки це і має значення. І за це я люблю тебе ще сильніше. За те, що ти пожертвувала своїми бажаннями, щоб врятувати мене.

Келен похитала головою.

— Річарде, любий! Як ти потрапив сюди?

— Я звернувся до добрих духів. І прийшла Денна.

— Я теж. Денна теж принесла жертву заради тебе. Вона прийняла на себе клеймо Bолодаря і зберегла тобі життя. Денна повернула мені твоє життя. Тепер вона знайшла спокій.

— Знаю. — Він погладив її по голові. — Що сталося з твоїм волоссям?

— Його зрізав один чарівник.

— Чарівник. Ну що ж, тоді, гадаю, інший чарівник може їх відростити.

Річард любовно провів рукою по її волоссю. Він згадав, як Зедд гладив себе по щоках, щоб відростити бороду. У нього було таке враження, що, побачивши, як це робить Зедд, він теж зрозумів, що потрібно робити. З кожним погладжуванням волосся Келен подовжувалися. Річард продовжував черпати силу з острівця спокою у себе всередині, і її волосся росло і росло. Коли воно досягло попередньої довжини, Річард зупинився.

Келен поторгала волосся і здивовано подивилася на нього.

— Річард, як ти це зробив?

— У мене ж дар, пам'ятаєш?

Келен посміхнулася йому тією особливою посмішкою, яка призначалася лише йому одному, і провела рукою по його щоці.

— Прости, Річард, але твоя борода мені зовсім не подобається. Мені більше подобалося, як було раніше.

— Правда? — Річард підняв брову. — Ну, раз ми повернули колишній вигляд тобі, то цілком можемо виконати це і зі мною.

Річард провів рукою по щоках, знову закликавши силу з оазису спокою.

— Річард! — Здивовано ахнула Келен. — Вона зникла! Твоя борода зникла! Ти прибрав її! Як ти це зробив?

— Я володію обома сторонами магії. Вона здивовано моргнула.

— Магією Збитку? Річард, це все насправді, чи мені сниться?

І тут він поцілував її довгим ніжним поцілунком.

— По мені, так все цілком насправді, — задихнувшись, прошепотів він.

— Річард, мені страшно. Ти у сестер. Я ніколи не зможу бути з тобою. Я не зможу піти за тобою, якщо тебе заберуть…

— Я зовсім не у сестер, а в Ейдіндрілі.

— В Ейдіндріле?! Річард кивнув:

— Я вирвався з Палацу пророків. Мені допомогла сестра Верна. А потім я відправився в Д'хару.

Річард розповів про все, що з ним сталося, починаючи з того моменту, як вони розлучилися. А вона розповіла, що довелося пережити їй. Річард насилу міг повірити її словам.