Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі - Страница 56

Келен перевела йому. Річард зробив крок вперед і став поряд з нею.

— Я хочу сказати їм пару слів. Ти переведеш? — Келен кивнула:

— Вони хочуть знати, хто ти такий. Я їм ще не сказала.

Погляд Річарда став крижаним.

— Зараз я задовольню їх цікавість. — Голос його був такий же холодний, як і погляд. — І навряд чи вони будуть цьому раді.

Він по черзі оглянув воїнів, підкреслено не помічаючи Ма-Бан-Гріда, і в очах його Келен побачила магічний гнів Меча Істини. Річард закликав магію, навіть не виймаючи меча з піхов.

— Ви прямуєте за старим дурнем — за старим дурнем по імені Ма-Бан-Грід, у якого не вистачає розуму відрізнити справжніх духів від духів обману. — Воїни ахнули від такої зухвалості. Річард повернувся до Ма-Бан-Гріда. — Чи це не так, старий дурень?

На мить той втратив дар мови:

— Хто ти такий, що насмілюєшся нанести мені таку образу?

Річард глянув на нього в упор:

— Духи обману сказали тобі, що люди Тіни вбили одного з ваших. Вони брехали тобі, а ти в своїй дурості повірив їм.

— Брехня! Ми бачили його голову! Люди Тіни вбили його! Вони хочуть війни! Ми позабиваємо їх усіх! До останньої людини! Вони вбили нашого одноплемінника!

— Твоя дурість починає втомлювати мене, старий. Бантаки позбавлені розуму, якщо довірили такому, як ти, говорити з духами.

— Річард, ти в своєму розумі? — Прошипіла Келен.

— Переводь.

Вона перевела. З кожним словом Ма-Бан-Грід все більше наливався кров'ю.

Здавалося, він зараз спалахне. Річард нахилився до нього ближче:

— Люди Тіни не вбивали вашого одноплемінника. Це зробив я.

— Річард! Я не можу цього перевести! Вони одразу вб'ють нас!

— Щось налякало їх до такої міри, що вони вирішили розпочати війну, спокійно пояснив Річард, не зводячи очей з Ма-Бан-Гріда. — Якщо ми не налякаємо їх ще більше, вони вб'ють і нас, і всіх людей Тіни. Переводь.

Келен шумно зітхнула і перевела бантакам слова Річарда. Списи і луки миттєво піднялися знову.

— Ти! Ти вбив одного з наших!

Річард знизав плечима:

— Так. — Він тицьнув себе пальцем в лоб. — Я вліпив йому стрілу прямо сюди. Одну стрілу. Прямо в лоб. Вона пробила йому голову, коли він мав намір вдарити іншу людину списом у спину. Людину, у якої не було ненависті до бантаків. Я вбив його, як убив би койота, який краде у мене овець. Той, хто боягузливо завдає удару ззаду, недостойний жити. А той, хто, підкоряючись фальшивим духам, віддає людям такі накази, не гідний бути вождем.

— Ми вб'ємо тебе!

— Справді? Допускаю, що ви спробуєте, але у вас нічого не вийде. Річард повернувся спиною до Ма-Бан-Грід і відійшов кроків на двадцять. Воїни розступилися перед ним. — Мені знадобилася тільки одна стріла. Спробуйте вбити мене теж однією стрілою, і ви побачите, на чиєму боці добрі духи.

Виберіть будь-кого, кого вважаєте найкращим. Нехай він зробить те саме, що зробив я. Нехай уб'є мене всього лише однією стрілою. — Він знову ткнув себе пальцем у лоб. — Прямо сюди. Так само, як я застрелив боягуза, який хотів вбити людину заради ваших духів брехні!

— Річард! Ти збожеволів! Я не стану говорити їм, щоб в тебе стріляли.

— Келен, я можу це зробити. Відчуваю, що можу.

— Один раз у тебе вийшло, але це не означає, що вийде ще. Я не збираюся стояти і дивитися, як тебе вбивають.

— Келен, якщо ми не зупинимо їх тут і зараз, вони вб'ють нас обох, і Володар прорветься через завіси. Крім того, сьогодні вночі має відбутися рада, а це дуже важливо. Зараз я просто використоаю Перше Правило Чарівника: перший крок до віри — це бажання, щоб щось виявилося правдою, або боязнь, що це виявиться правдою. До сих пір вони вірили у щось, тому що їм хотілося, щоб так було. Я повинен змусити їх злякатися того, що мої слова можуть виявитися правдою.

— А що ти їм скажеш?

— Ми втрачаємо час. Переводь, поки їм ще цікаво, інакше вони й справді вб'ють нас, а потім відправляться вбивати людей Тіни.

Келен повернулася до Ма-Бан-Гріда і з великим небажанням перевела їм те, про що просив Річард. Серед воїнів піднявся переполох: кожен хотів стріляти в незнайомця. Ма-Бан-Грід мовчки почекав, поки вони заспокояться.

— Кожен може стріляти в того, хто вбив нашого одноплемінника, — посміхнувся він. — Кожен! Вбийте його!

Бантаки підняли луки.

— Боягузи! — Закричав Річард. — Цей старий дурень боїться! Він знає, що добрі духи захистять мене! Він знає, що послухався духів обману, і хоче змусити вас підкоритися їхній волі! Він боїться, що його дурість стане відома всім! Але цим він тільки сам себе видає!

Ма-Бан-Грід зціпив зуби. Помахом руки він змусив бантаків опустити зброю і, вихопивши лук у найближчого воїна, повернувся до Річарду:

— Я доведу тобі, що говорив з істинними духами! Ти помреш за те, що вбив одного з бантаків! І за те, що образив наших духів-братів!

Він поклав на тятиву стрілу і прицілився. Воїни вибухнули схвальними вигуками. Келен похолола від жаху. У неї перехопило подих.

Річард вихопив стрілу з повітря прямо перед своїм обличчям.

Бантакі мовчки дивилися, як Річард підходить до вождя, тримаючи стрілу в руці.

Очі його палали. Він зупинився перед Ма-Бан-грідом я, зламавши стрілу, сунув уламки йому під ніс.

— Добрі духи захистили мене, старий дурень, — загрозливо сказав він. — Ти слухав духів обману.

— Хто ти? — Видихнув Ма-Бан-Грід. Очі його були широко розкриті.

Річард повільно оголив меч. В повітрі рознісся м'який дзвін стали. Лезо вперлося старому в горло.

— Я — Річард, Шукач Істини. Чоловік Матері-сповідниці. — Кожне слово було чітко чутно в морозному повітрі. — І крім того, я чарівник. Її чарівник.

У Ма-Бан-Гріду відвисла щелепа. Він зблід і боязко глянув на меч:

— Чарівник? Ти?

— Чарівник! — Річард обвів воїнів гнівним поглядом. — Чарівник, повторив він. — І мені кориться магія. Дар. Схоже, старий дурень, твої духи і тут збрехали тобі. Вони говорили, що у Матері-сповідниці чарівника немає. Вони послали твого сина спровокувати війну, якої зовсім не бажало Плем'я Тіни. Вони використовували тебе в своїх цілях. Мудрий вождь здогадався б про це, але дурень — ні. — Серед воїнів почувся гомін. — Якщо ти будеш стояти на своєму, якщо не послухаєшся Матері-сповідники, я звернуся до магії, щоб вбити тебе. Це буде жахлива магія, вона спопелить землю бантаків і навіки зробить її безплідною. Всі бантаки помруть страшною смертю — смертю від моєї магії. Я вб'ю всіх бантаків. Старих і дітей. Усіх, до останньої людини. — Його холодний погляд уперся в Ма-Бан-Гріда.

— Але почну я з тебе, старий дурень.

— Магія? — Прошепотів Ма-Бан-Грід. — Ти вб'єш нас за допомогою магії?

Річард нахилився до нього:

— Якщо ви не послухається Мати-сповідниці, я знищу вас за допомогою магії, більш жахливої, ніж ви в змозі собі уявити.

Бантакі захоплено слухали довгий список нещасть, які Річард зобов'язувався обрушити на їх голови. Велику частину своїх погроз він запозичив у Зедда, згадавши, як той віднадив натовп селян, які, думаючи, що Зедд — чаклун, намірилися його вбити. Чим більше Річард говорив, тим кругліше ставали очі бантаків.

Ма-Бан-Грід перевів погляд з леза меча на обличчя Річарда. Його самовпевненість зів'яла, але все ж він не був до кінця переконаний.

— Духи сказали мені, що у Матері-сповідники немає чарівника. Чому я повинен тобі вірити?

Раптово гнів зійшов з обличчя Річарда. Магічний вогонь у його очах погас, змінившись спокоєм, але це було ще страшніше, ніж ненависть або лють: це був спокій людини, що усвідомлює якусь тяжку необхідність.

В досвітній імлі виникло сліпуче сяйво. Меч в руці Річарда став білим — і це була магія. Сяйво розгоралося, і незабаром на нього стало неможливо дивитися.

Річард використав єдину магію, яка була йому підвладна, магію Меча Істини.

Цього виявилося достатньо. Людей охопив жах. Покидавши зброю, бантакі звалилися на коліна, бурмочучи вибачення і благаючи духів захистити їх. Багато застигли як статуї, не знаючи, що робити.