Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі - Страница 58

— Пастка?.. По-твоєму, рада може виявитися пасткою?

— Не виключено. Адже нас попередили. Але принаймні ми будемо насторожі. — Він опустив погляд. — На раді в мене не буде меча. Як ти думаєш, чи вдасться тобі викликати блискавку, якщо знадобиться?

Келен похитала головою:

— Не знаю, Річард. Я поняття не маю, як викликала її в минулий раз. Це просто сталося, розумієш? Я не знаю, як нею управляти.

Він кивнув і погладив її по руці:

— Ну що ж, може бути, в цьому і не виникне необхідності. Може бути, духи предків допоможуть нам. Адже вони вже допомогли мені один раз.

Раптово він підняв руку і міцно стиснув ейдж. Його сірі очі помутніли від болю. Обхопивши руками голову, він опустився на землю. Келен присіла поруч.

— Мені треба відпочити, перш ніж відправлятися назад, — пробурмотів Річард. — Ці болі в голові мене доконають.

Келен з жахом подумала, що він має рацію і біль в голові дійсно вб'є його, перш ніж вони опиняться в Ейдіндрілі. Швидше б пройшла ця доба!

Коли вони повернулися, день вже перевалив за полудень. Річарду стало трохи краще, але в очах його як і раніше стояла біль. Вони підійшли до підвищення, де сиділи старші. Птахолов ступив їм назустріч.

— Ну що? Чи бачили ви бантиків? Від Чандалена немає ніяких звісток.

Келен простягнула руку, і золотий медальйон впав в підставлену долоню старійшини.

— Ми зустріли їх на півночі, як і говорив Річард. Ма-Бан-Грід посилає тобі цей дар в знак того, що війни між вашими племенами не буде. Вони зробили помилку і каються. Ми переконали їх, що Плем'я Тіни не бажає їм зла. Чандален, на жаль, зробив помилку.

Птахолв поважно кивнув і, повернувшись до мисливців, що стояли неподалік, наказав їм повідомити Чандалена і його воїнів. Келен здалося, що він чимось засмучений.

— Поважний вождь, щось не так?

Погляд його карих очей був важким. Він подивився на Річарда, потім знову перевів очі на Келен.

— Повернулися сестри Світу. Вони чекають в будинку духів.

У Келен стислося серце. Вона ніяк не думала, що сестри повернуться так скоро. Минуло всього кілька днів. Вона повернулась до Річарду:

— Сестри Світла чекають в будинку духів.

— Час від часу не легше, — зітхнув Річард. — Сьогодні вночі має відбутися рада, — сказав він, звертаючись Птахолова. — Чи будете ви готові?

— Сьогодні вночі духи предків з'являться серед нас. Ми будемо готові.

— Будьте обережні. Нічого не приймайте на віру. Пам'ятайте, від цього залежать наші життя. — Річард взяв Келен за руку. — Ходімо подивимося, чи не можна покласти край цим дурницям.

Вони пішли по площі, обходячи багаття. Люди як і раніше були всюди — вони їли, танцювали, грали на болденах і барабанах. Дітей, щоправда, поменшало: ймовірно, багатьох відправили спати, але інші ще танцювали і гралися біля багать.

— Три дні, — пробурмотів Річард.

— Що?

— Вони повернулися через три дні. Але сьогодні я відправлю їх геть, а завтра ми полетимо. Коли через три дні вони повернуться знову, ми вже два дні як будемо в Ейдіндрілі.

— Якщо тільки в цьому дійсно є якась система, — кинула Келен, не повертаючи голови. — З таким же успіхом вони можуть повернутися через день. Або через годину.

Вона відчула його погляд, але все одно не повернулася.

— На що ти натякаєш?

— У тебе тільки три спроби, Річард. І я боюся. Боюся за тебе.

На цей раз вона подивилася на нього, але він уже відвернувся.

— Я не одягну нашийник. Ні заради чого. Хто б мене про це не просив.

— Я знаю, — зітхнула Келен.

Штовхнувши двері, Річард увійшов до хати духів. Посеред напівтемного приміщення стояли дві жінки в плащах з відкинутими капюшонами. Не зводячи з них рішучого погляду, Річард попрямував до них. Обличчя сестер були суворі, але, здавалося, майже спокійні.

Річард зупинився перед жінками:

— У мене багато питань, і я хочу отримати відповіді.

— Ми раді бачити, що ти ще зберіг розум, Річард, — сказала сестра Верна. — І до цих пір живий.

— Чому сестра Грейс покінчила з собою? Чому ви допустили це?

Сестра Елізабет зробила крок вперед, тримаючи в руках відкритий нашийник.

— Ми вже говорили тобі, обговорення закінчено. Тепер все буде йти за правилами.

— У мене теж є свої правила, — стиснув кулаки Річард. — І ось перше: ніхто з вас сьогодні себе не вб'є. Вони пропустили його слова повз вуха.

— Ти будеш слухати. Я, сестра Світла Елізабет Майрік, оголошую тобі другу підставу Рада-Хань і даю тобі другу можливість прийняти нашу допомогу.

Перша з трьох підстав від Рада-Хань полягає в тому, щоб позбавити тебе від головного болю і зробити твій мозок сприйнятливим для навчання. Ти відкинув першу пропозицію. Я принесла тобі другу. — Вона подивилася йому в очі, щоб упевнитися, що він уважно слухає. — Друга підстава Рада-Хань полягає в тому, що вона дозволить нам керувати тобою.

— Керувати мною? — Насторожився Річард. — Що ви хочете цим сказати?

— Те, що я сказала.

— Я не збираюся надягати на шию якесь кільце, щоб ви могли «керувати мною».

— Він злегка нахилився вперед. — Та й з якоїсь іншої причини.

Сестра Елізабет підняла нашийник вище.

— Як тобі вже було сказано, прийняти другу підсаву набагато важче.

Але прошу тебе, повір, ти знаходишся у великій небезпеці. Твій час закінчується. Будь ласка, прийми другу підставу зараз. Погодитися з третьою підставою Рада-Хань буде ще важче.

В очах Річарда з'явився вираз, яке Келен бачила у нього лише одного разу — коли йому в перший раз запропонували прийняти нашийник. Щось нелюдське, щось страшне. По шкірі у неї пробігли мурашки. Коли він заговорив, в його голосі не залишилося і сліду гніву.

— Я вже сказав, — прошепотів він. — Я не одягну нашийник. Ні заради кого. Ні заради чого. Якщо ви хочете навчити мене управляти даром, ми можемо поговорити про це. В світі відбуваються речі, про які ви й гадки не маєте. Речі важливі і надзвичайно небезпечні. На мені як на Шукачеві лежить велика відповідальність. Я не дитина, як ті, з ким ви звикли мати справу. Я вже виріс. І ми можемо все обговорити.

Сестра Елізабет втупилася на нього буравлячим поглядом. Річард відступив на крок. Він закрив очі і хитнувся, але раптово випростався і на повні груди вдихнув повітря. Тепер він дивився на сестру так само, як вона на нього. Між ними щось сталося за ці кілька митей, але Келен навіть припустити не могла, що саме.

Погляд сестри Елізабет знову став звичайним. Її руки, що тримали нашийник, опустилися, а голос знизився до переляканого шепоту:

— Чи приймаєш ти другу підсаву і Рада-Хань?

Голос Річарда віднайшов колишню владність:

— Відкидаю.

Сестра Елізабет зблідла і, мить повагавшись, повернулась до сестри Берні.

— Прости, сестра, я зазнала невдачі. — Вона вклала Рада-Хань їй в руки.

— Тепер все залежить від тебе. Сестра Верна поцілувала її в обидві щоки.

— Світло простить тебе, сестра. Сестра Елізабет знову повернулась до Річарда.

Обличчя її прийняло відчужений вираз.

— Нехай Світло буде прихильним до тебе. Нехай прийде день, коли ти знайдеш шлях.

Річард стояв, вперши кулаки в боки, і не зводив з неї очей. Вона закинула голову і так само, як сестра Грейс, струснула рукавом. В руці у неї блиснув довгий ніж зі срібним держаком. Річард продовжував спокійно дивитися на неї. Вона розгорнула ніж вістрям до себе. Келен затамувала подих, знаючи, що ця жінка хоче вбити себе. Тиша, здавалося, стала відчутною. На мить, рівну одному биттю серця, все застигли, як статуї.

Але одночасно з початком руху кинджала Річард метнувся вперед. Його швидкість була разюча. Перш ніж сестра Елізабет встигла усвідомити, що сталося, Річард перехопив її руку і вирвав ніж з її пальців. Вона спробувала втримати зброю, але Річард був набагато сильнішим.

— Я ж сказав вам про свої правила. Я не дозволю тобі покінчити з собою.

— Прошу тебе! Дай здійснитися… — Раптом вона здригнулася. Голова її закинулася. З очей вирвався сліпучий промінь, і сестра Елізабет звалилася на землю. Сестра Верна, нахилившись, висмикнула з тіла свій ніж і в упор подивилася на Річарда: