Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі - Страница 67

— Добре, — прошепотів він і тремтячою рукою потягнувся до нашийника. Його пальці обхопили гладкий метал. — Я приймаю пропозицію. Я приймаю нашийник.

— Одягни його, — м'яко сказала сестра Верна, — і застебни.

Річард повернувся до Келен:

— Я обіцяв зробити все заради тебе.

Келен хотілося померти.

У Річарда так сильно тремтіли руки, що Келен здалося, що зараз він упустить нашийник. Він зробив глибокий вдих і надів його собі на шию. Пролунало клацання, і нашийник перетворився на суцільне гладке металеве кільце без всяких слідів з'єднання.

На мить денне світло померкло. Вдалині над рівниною прокотився низький гуркіт грому. Такого звуку Келен ще ніколи не чула. Земля здригнулася, і Келен подумала, що цей грім якось пов'язаний з магією нашийника, але, побачивши, як насторожено озирається сестра Верна, зрозуміла, що це не так.

Річард повільно піднявся на ноги.

— Ти переконаєшся, сестра Верна, що тримати повідок від цього нашийника набагато важче, ніж носити його. — Він скреготнув зубами. — Набагато важче.

Голос сестри Вірні залишився спокійним.

— Ми тільки прагнемо допомогти тобі, Річард.

Річард ледь помітно кивнув:

— Я нічого не приймаю на віру. Вам доведеться мені це довести.

Раптово Келен охопила паніка:

— Третє підстава? Третє підстава Рада-Хань? У чому вона полягала?

Річард обдарував її поглядом, перед яким бліднув навіть погляд Даркена Рала.

На мить Келен забула, як дихати.

— Перша підстава — позбавити мене від головних болів і зробити мій розум відкритим для навчання. Друга — керувати мною. — Раптово він схопив Келен за горло, але очі його дивилися кудись крізь неї. — А третя змусити мене страждати.

Келен зі стогоном закрила очі:

— Ні! О, добрі духи, ні!

Він відпустив її горло. Погляд його став байдужим.

— Сподіваюся, я довів тобі свою любов, Келен. Сподіваюся, тепер ти мені повіриш. Я віддав тобі все, і більше у мене нічого не залишилося. Нічого.

— Залишилося! Залишилося більше, ніж тобі здається! Я люблю тебе найбільше на світі!

Вона несміливо торкнулася його щоки. Він відштовхнув її руку. Очі сказали все: сказали, що вона зрадила його.

— Он як? — Він відвернувся. — Хотілося б мені тобі повірити.

— Ти обіцяв ніколи не сумніватися в моїй любові, — через силу сказала Келен. Він байдуже кивнув:

— Так, обіцяв.

Якби вона могла вразити блискавкою себе, то зробила б це.

— Річард… Я знаю, зараз тобі важко зрозуміти, що сталося, але, повір, я була змушена — змушена врятувати тобі життя. Біль в голові і твій дар вбили б тебе. Я сподіваюся, що колись ти все зрозумієш. Я люблю тебе всім серцем.

Лице Річарда не змінилося.

— Якщо ти говориш правду, вирушай до Зедда і розкажи йому, що ти наробила. Розкажи йому.

— Річард, — нагадала про себе сестра Верна, — візьми речі й почекай біля конов'язі.

Річард глянув на неї через плече і кивнув. Потім він пройшов туди, де лежали його плащ, сумка і лук. Дивлячись, як він вішає на груди свисток Птахолова, ейдж Денни і зуб Скарлет, Келен подумала, що їй нема чого подарувати йому на пам'ять.

Коли він проходив повз, вона схопила його за плече.

— Почекай! — Вона витягла у нього з-за пояса ніж і одним рухом відхопила довге пасмо свого волосся. Вона навіть не встигла згадати про те, що трапляється з сповідницею, що відрізає собі волосся.

З криком болю вона повалилася на землю. Магія пронизала її наскрізь, обпалюючи кожну клітинку. Келен ледь не втратила свідомість і корчилася на землі, судорожно хапаючи ротом повітря.

Ледь прийшовши до тями, вона відрізала від плаття невелику смужку і перев'язала нею своє пасмо. Річард байдуже дивився, як вона повертає ніж на місце і кладе перев'язане блакитною стрічкою пасмо йому в сумку.

— Це щоб ти пам'ятав, що моє серце завжди з тобою… Що я люблю тебе.

— Знайди Зедда. — Це було все, що він сказав перед тим, як повернутися і вийти за двері.

Келен стояла, дивлячись йому вслід. Вона відчувала себе роздавленою, втраченою, спустошеною. Поруч з нею встала сестра Верна і теж подивилася на двері.

— Можливо, це самий мужній вчинок, який мені довелося бачити, — м'яко сказала вона. — Щасливі народи Серединних Земель, що мають таку Мати-сповідницю.

Келен продовжувала дивитися на двері.

— Він думає, що я зрадила його. — Вона повернулась і крізь сльози поглянула на сестру Верну. — Він впевнений, що я його зрадила.

Кілька секунд сестра вивчала її обличчя.

— Це не так. Обіцяю, що свого часу я допоможу йому в справжньому світлі побачити те, що ти зробила сьогодні.

— Прошу вас, — благально сказала Келен, — не треба його мучити.

Сестра Верна схрестила руки на грудях і глибоко зітхнула:

— Ти щойно заподіяла йому біль заради порятунку його життя. Чому ж вимагаєш меншого від мене?

По щоці Келен пробігла сльоза.

— Я не буду. І крім того, сумніваюся, що вам вдасться поранити його болючіше.

Сестра Верна кивнула:

— Боюсь, ти права. Але я даю тобі слово особисто простежити за тим, щоб його вчителі не виходили за рамки необхідного. Ні на йоту. Я даю тобі слово сестри Світла.

— Дякую. — Келен опустила погляд на сріблястий кинджал у неї в руці.

Сестра Верна тут же прибрала його в рукав. — Ти хотіла його вбити. Якщо б він сказав «ні», ти б його убила.

Сестра кивнула:

— Якщо б він сказав «ні», біль і божевілля в кінці кінців позбавили б його всього людського. Ти врятувала йому життя. Дякую тобі, Мати-сповідниця… Келен.

Вона попрямувала до дверей, але Келен окликнула її:

— Сестра? Це надовго? Надовго ви його забираєте? Скільки мені доведеться чекати?

Сестра Верна не обернулася.

— Пробач, але я не можу сказати. Стільки, скільки знадобиться. Багато в чому це залежить від нього. Від того, наскільки швидко він вчиться.

Келен вперше посміхнулася:

— Я думаю, ти будеш здивована тим, як швидко він вчиться.

Сестра Верна кивнула:

— Цього-то я і боюся найбільше — знань, які випереджають мудрість.

— Мені здається, його мудрість теж здивує тебе.

— Молюся, щоб ти виявилася права. Прощай, Келен. І не намагайся слідувати за нами, інакше Річард помре.

— І ще одне, сестра. — В голосі Келен прозвучала холодна загроза, і сестра мимоволі поїжилась. — Якщо ти хоч у чомусь збрехала мені, якщо Річард загине, я вистежу кожну з сестер Світу. І уб'ю вас всіх, до єдиної. Але не раніше, ніж ви самі станете благати мене про смерть.

Сестра Верна ще якусь мить забарилася на порозі, потім кивнула і, ні слова не кажучи, вийшла назовні.

Келен вийшла слідом за нею і змішалася з натовпом, дивлячись, як сестра забирається на свого коня. Річард вже був у сідлі. На Келен він навіть не глянув.

Серце її було розбите. Вона хотіла в останній раз побачити його обличчя, але, коли вони рушили, він не обернувся.

Келен звалилася на коліна.

— Річард! Я люблю тебе!

Здавалося, він не почув. Вершники розчинилися в густому снігопаді. Келен сиділа в грязюці, в своїй блакитній весільній сукні, і плакала. Везелен поклала руку їй на плече, втішаючи.

Келен згадала прохання Ричарда: «Знайди Зедда». Вона змусила себе встати.

Всі старійшини були тут. Вона по черзі оглянула їх:

— Я повинна негайно покинути Плем'я Тіни. Я повинна потрапити в Ейдіндріл.

Мені потрібні кілька людей, щоб бути впевненою, що я туди потраплю.

Савідлін виступив вперед:

— Я піду. І мої мисливці теж. Ми можемо взяти всіх, якщо побажаєш, а їх у мене сотня.

Вона поклала руку йому на плече і слабо посміхнулася:

— Ні. Мені не потрібно, щоб це був ти чи твої мисливці. Я візьму тільки трьох. Великий загін приверне зайву увагу. Простіше буде взяти трьох і рухатися швидше. — Келен ткнула пальцем в людину, яка стояла неподалік і мовчки дивився на неї. — Я вибираю тебе, Чандален. — Його брати встали у нього з боків. — І вас, Пріндін і Тоссідін.

Чандален обурено ступив вперед: