Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі - Страница 69

«Над Келен нависла страшна загроза». Його анітрохи не турбувало, що сестра в гніві може спопелити його своїм чаклунством; власне життя для Річарда відтепер нічого не значило. Його турбувала лише доля Келен.

Сестра Верна на мить насупилася, але тут же заусміхалася:

— Хто тобі це сказав?

— Відьма Шота. Вона сказала, що завіса прорвана. — Річард промовчав про те, що вона говорила ще що тільки він, Річард, може замкнути завісу. — І Воло… Безіменний може звільнитися.

Сестра Верна відверто розреготалася:

— Відьма! І ти їй повірив? Повірив відьмі? Тобто ти вважаєш, що відьма може ось так просто взяти і сказати правду?

Річард сердито зиркнув на неї:

— Мені здалося, вона говорила дуже впевнено. Вона не стала б брехати мені в таких важливих речах. Я їй повірив.

Сестра Верна розвеселилася ще більше:

— Якщо тобі вже доводилося мати справу з відьмами, Річард, ти повинен знати, що у них дуже оригінальний погляд на правду. Наміри можуть бути найкращими, але слова, які вони вимовляють, дивним чином знаходять зовсім інший сенс.

Це була правда, і Річард завагався. Сестра Верна, безумовно, розбирається в відьмах. Фактично вона висловила те, про що думав він сам.

— І все ж вона була цілком впевнена у своїх словах. І дуже перелякана.

— Охоче вірю. Мудра людина завжди побоюється Безіменного. Але я не стала б занадто покладатися на те, що вона говорить.

— Справа не тільки в ній. Відбулися й інші події. Вона глузливо поглянула на нього:

— Наприклад?

— Скрійлінги.

Її карі очі залишилися спокійними.

— Скрійлінги. Ти бачив скрійлінга, так?

— Бачив! Він напав на мене! Скрійлінги — породження Підземного світу. Вони послані Безіменним. А цей прийшов через дірку в завісі спеціально, щоб мене вбити!

Вона знову посміхнулася:

— У тебе занадто багата уява. Ти просто наслухався дитячих пісеньок.

У Річарда спалахнула злість.

— Що ти маєш на увазі?

— Скрійлінги дійсно живуть в підземному світі, як, втім, і багато інших тварюк. Наприклад, гончі серця. Але їх зовсім не «посилають».

Вони просто приходять. Ми живемо в світі, який лежить між добром і злом, між світлом і темрявою. Творець зовсім не хотів створити світ, прекрасний у всіх відносинах. Нам, як завжди, неясно, чим саме Він керувався, але в Нього, безсумнівно, були причини, тому що Він — всеблагий. Можливо, скрійлінги покликані нагадати нам про те, що в світі є зло. Не знаю. Я знаю лише, що це зло, яке приходить час від часу. З тими, хто має дар, таке траплялося і раніше. Можливо, він їх якимось чином приваблює. Можливо, це випробування. А може, попередження тим, хто цурається Світла.

— Але в пророцтвах говориться, що скрійлінгів пошле Безіменний. Пошле, коли буде порвана завіса.

— Як це може бути? Отже завісу проривали і раніше?

— Звідки мені знати? — Він на хвилину замислився. — Втім, мабуть, ні.

Інакше як би її тоді замкнули? І безумовно, про це залишилися б згадки. Але до чого ти ведеш?

— Якщо завіса ніколи не бувала пошкоджена, хто ж посилав скрійлінгов до нас раніше? Адже у них вже є назва, і ми знаємо, що вони собою представляють.

Тепер прийшла черга Річарда хмуритися.

— Можливо, ми називаємо їх так тому, що так вони названі в пророцтві?

— А ти сам читав це пророцтво?

— Сам — ні. Мені його переказувала Келен.

— А вона читала його сама? На власні очі?

— Ні. Вона вивчила його, коли була маленькою. — Річард хмурився все більше. — Це була пісня. Келен чула її від чарівників.

— Пісня! — Сестра Верна заусміхалася ще ширше. — Річард, я аж ніяк не хочу применшити твої побоювання, але речі, які передаються з уст в уста, з часом дуже змінюються. Особливо якщо це пісня. А пророцтва зрозуміти ще важче, ніж слова відьми. У нашому Палаці зберігається багато пророцтв.

Можливо, в процесі навчання тобі доведеться з ними працювати. Я прочитала їх всі і можу сказати, що в більшості своїй вони лежать за межами людського розуміння. Варто дати волю уяві, і вони скажуть все, що тобі захочеться почути. Принаймні тобі здасться, що ти хочеш почути саме це. Деякі чарівники присвячують все життя вивченню пророцтв, але навіть їм вдається зрозуміти лише незначну частину їх.

Так що є небезпека, що все далеко не так ясно. Крім того, невже ти думаєш, що розірвати завісу так легко? Потрібно вірити, Річард. Вірити в Творця.

Деякий час вони їхали мовчки. Слова сестри Верни звучали розумно.

Річард відчував, що його уявлення про світ затряслося.

Втім, скоро йому стало не до того: Келен знову вторглася в його свідомість.

Спогади про те, як вона змусила його надіти нашийник, знаючи, що це розлучить їх, розривали йому серце. Опік на грудях знову розболівся.

Зрештою Річард знову повернувся до сестри:

— Це ще не все. Я не сказав тобі самого головного.

Вона посміхнулася йому материнської посмішкою.

— Ну що ж, розповідай. Можливо, мені вдасться розвіяти твої побоювання.

Річард зробив глибокий вдих:

— Людина, яку я вбив, Даркен Рал, мій батько… Ну, загалом, коли він помер, то потрапив в Підземний світ. Прямо до Воло… тобто до Безіменного. Але минулої ночі він повернувся. Пройшов через дірку в завісі. Тепер він знову в нашому світі і готується розірвати завісу остаточно.

— І ти точно знаєш, що його послав Безіменний. Ти сам був у підземному світі і бачив його там, прислужуючим Безіменному?

Вона знову виявила слабке місце в його міркуваннях, але Річард зробив вигляд, що не помітив глузування:

— Я говорив з ним, коли він повернувся в наш світ. Він сам сказав мені про це.

Він сказав, що прийшов сюди, щоб остаточно розірвати завісу. Він сказав, що Безіменний жадає опанувати світом живих. Померлий повернувся в наш світ! Ти розумієш? Він міг зробити це, тільки пройшовши через завісу.

— І цей дух ні з того ні з сього виник перед тобою і все розповів?

Річард кинув на неї осудливий погляд, але сестра Верна ніби не помітила цього.

— Це було на раді. Плем'я Тіни влаштовує їх, щоб розмовляти з духами предків. Я мав намір дізнатися у духів спосіб замкнути завісу, а замість цього з'явився Даркен Рал.

— А-а, — сестра Верна задоволено кивнула, — тепер мені ясно.

— Що тобі ясно?

На її обличчі відбилося те безмежне терпіння, з яким доросла людина намагається втовкмачити щось на рідкість нетямущій дитині.

— А ти пив якесь особливе пиття або їв особливу їжу перед тим, як побачити духів?

— Ні.

— Тобто ти просто сидів з цими дикунами і раптом побачив духів?

— Ну, не зовсім так. Спочатку був бенкет. Він тривав два дні.

Старійшини дійсно їли і пили щось особливе. Але я — ні. Потім ми намастилися глиною і увійшли в будинок духів. Нас було дев'ять чоловік. Ми сіли в коло і почали повторювати якісь заклинання. Потім старійшини пустили по колу корзину, а ми по черзі діставали звідти священних жаб і терли ними собі груди…

— Жаби! — Сестра Верна кинула на нього швидкий погляд. — Вони були червоного кольору, вірно?

— Так. Червоні жаби духів.

Сестра всміхнулася:

— Я про них чула. І від цього у тебе по шкірі побігли мурашки. А потім ти побачив духів, так?

— Досить спрощений виклад, але в цілому вірно. Тільки я не зрозумію, в чому ти хочеш мене переконати?

— Ти часто бував в Серединних Землях? Ти добре знаєш їх мешканців?

— Ні. Я народився в Вестланді і про жителів Серединних Земель не знаю майже нічого. Вона знову кивнула.

— В Серединних Землях є багато невіруючих, які не знають про світло Творця. Вони поклоняються самим несподіваним речам, наприклад, ідолам або ж духам. Це дикуни, чиї обряди сильно розрізняються, але у них є одна спільна риса: всі вони вживають спеціальну їжу або напої, які допомагають їм «побачити» своїх «духів-захисників». — Вона подивилася на Річарда, щоб упевнитися, що той слухає уважно. — Що стосується людей Тіни, то вони використовують слиз червоних жаб, щоб викликати у себе видіння.