Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви - Гудкайнд Террі - Страница 117

Перше і Друге йому роз'яснили спочатку Зедд, а потім Натан, і продемонстрували все на наочних прикладах. А з цим йому доведеться розбиратися самостійно.

Річард згадав, як розмовляв з деякими з тих, хто вирішив виїхати з Ейдіндріла. Він хотів дізнатися, чому вони їдуть, і перелякані люди говорили йому, що їм відома правда: він — чудовисько і переб'є всіх заради свого задоволення.

Немовби бачивши це на власні очі, вони розповідали про те, як Магістр Рал тримає в палаці дітей-рабів, як затягує до себе в ліжко незліченну кількість юних дівчат, а потім викидає їх на вулицю оголених, вони ніби втрачають розум від пережитого кошмару. Вони заявляли, що знають особисто таких, що бачили викидні цих нещасних жертв його похоті і всі вони були виродками.

Вони плювали йому в обличчя за ті злочини, які він нібито вчинив.

Річард питав, чому ж вони тоді такі відверті з ним, раз він такий монстр. На це йому відповідали, що він ніколи не заподіє їм шкоди прилюдно, що всі знають, як він вміє прикидатися на публіці добреньким, обдурюючи людей, тому вони впевнені, що він нічого їм не зробить при свідках, а потім вони будуть вже далеко.

І чим більше Річард намагався їх переконати, тим міцніше люди трималися за свої вигадки. Вони говорили, що чули про це від багатьох, а значить, це напевно правда. Вони пристрасно трималися за свої страхи і не бажали прислухатися до доводів розуму. Вони просто-напросто хотіли втекти в пошуках захисту, який, як вони чули, надає Імперський Орден.

Їх пристрасть вела їх прямо до загибелі. Може, це і є порушення Третього Правила? Але Річард не був упевнений, що це точний приклад. Швидше він був більше пов'язаний з Першим Правилом: люди вірять тому, у що хочуть вірити, або тому, що хочуть, щоб це було правдою, або тому, що бояться, що це правда. Або навіть тут було кілька правил, порушених одночасно, і він не міг визначити, де закінчується одне і починається інше.

А потім Річард згадав, як одного разу, ще в Вестланді, пані Ренкліфф, яка зовсім не вміла плавати, вирвалася з рук чоловіків, які намагалися її утримати і кинулася в весняну річку, що розлилася, за зісковзнувшим туди сином. Вона не могла дочекатися, коли підпливе човен. Чоловіки вже спустили човен на воду і буквально через кілька хвилин врятували хлопчика. Чад Ренкліфф же виріс без матері. Її тіла так і не знайшли.

По шкірі Річарда пробігли мурашки, ніби його самого занурили в крижану купіль. Ось воно, Третє Правило Чарівника: пристрасть править розумом.

Цілу годину, поки Докас не привів генерала, Річард розмірковував про те, яким чином людські пристрасті, затьмарюючи розум, приводять до нещасть. І про те, яку роль в цьому може зіграти магія.

Увійшовши до кімнати, генерал Райбах стукнув себе кулаком у груди.

— Магістр Рал! Докас сказав, що ви бажаєте мене бачити.

Річард швидким кроком підійшов до нього.

— Скільки часу вам знадобиться, щоб організувати пошукові групи?

— Магістр Рал, мої воїни — д'харіанці. Вони завжди готові знятися з місця миттєво.

— Відмінно. Ви знаєте мою наречену, Келен Амнелл?

— Так, — кивнув Райбах. — Мати-сповідницю.

— Ну так, Мати-сповідницю, — скривився Річард. — Вона їде сюди з боку Ебініса. І повинна вже бути тут, але її немає. Ймовірно, щось трапилося. На неї було накладено закляття, щоб ніхто не міг впізнати в ній Мати-сповідницю, але воно чомусь перестало працювати. Може бути, все це нісенітниця, але можливо, означає великі неприємності. У будь-якому разі тепер вороги точно знають, хто вона така.

Генерал потеребив руду бороду, потім підняв на Річарда сіро-зелені очі.

— Зрозуміло. І що я повинен зробити?

— У нас в Ейдіндрілі близько двохсот тисяч людей, і ще сотня тисяч розкидана по передмість. Я не знаю точно, де вона, крім того, що імовірно десь в південно-західному напрямку від міста і що вона їде сюди. Я хочу, щоб ви взяли з собою половину розміщених в місті військ і відшукали її.

Генерал, важко зітхнувши, потер шрам на щоці.

— Це сила-силенна людей, Магістр Рал. Ви впевнені, що розумно вивести з міста таку кількість військ?

Річард нервово крокував між столом і генералом.

— Я не знаю точно, де вона. Якщо нас буде занадто мало, ми можемо проїхати повз неї в п'ятдесяти милях і навіть не знати про це. А так ми розкинемо широку мережу, перекриємо кожну стежку і не упустимо її.

— Ми? Значить, ви теж поїдете? — Річарду дуже хотілося взяти участь у пошуках, але він глянув на Берліну і подумав про попередження, отримане через три тисячі років. Третє Правило Чарівника: пристрасть править розумом.

Берліні потрібна його допомога в перекладі щоденника. Він вже почерпнув звідти дуже важливі відомості про минулу війну, про башти і Соноходців. І один Соноходець знову прийшов у світ.

Якщо він відправиться на пошуки, а Келен якимось чином проїде мимо, то до зустрічі з нею пройде більше часу, ніж якщо він залишиться в Ейдіндрілі.

І ще є замок. У замку щось трапилося, і він, Річард, зобов'язаний берегти існуючу в замку магію.

Пристрасть гнала Річарда на пошуки Келен, але розум твердив протилежне. Перед його внутрішнім зором стояла пані Ренкліфф, яка пірнула у темну воду, не в силах чекати човен. Ці солдати — його човен.

Вони знайдуть Келен і зможуть її захистити. Він навряд чи зможе значно підсилити пошук. Вождь повинен слідувати доводам розуму, інакше за його пристрасті доведеться розплачуватися усім.

— Ні, генерал. Я залишаюся в Ейдіндрілі. Зберіть війська. Візьміть кращих слідопитів. — Він подивився офіцеру прямо в очі. — Я знаю, мені не потрібно говорити вам, наскільки це для мене важливо.

— Так, Магістр Рал, — співчутливо сказав генерал. — Не турбуйтеся, ми знайдемо її. Я особисто піду з військами. — Він притиснув кулак до серця. — Ми віддамо життя, якщо знадобиться, але ваша королева буде в цілості й схоронності.

— Дякую, генерал Райбах! — Річард поклав руку йому на плече. — Я знаю, що навряд чи зможу зробити більше, ніж зробите ви. Так зостануться з вами добрі духи.

44

— Будь ласка, чарівник Зорандер!

Худий чарівник навіть не підняв очей від бобів із шинкою. Енн не могла зрозуміти, як в цій людині вміщається стільки їжі.

— Ти чуєш мене?

Вона не любила кричати, але її терпіння підходило до кінця. Складнощів виявилося куди більше, ніж вона могла припустити. Енн знала, що повинна його розсердити, але це було вже занадто.

Зітхнувши від задоволення, чарівник Зорандер прибрав олов'яну миску в мішок.

— Спокійної ночі, Натан. Натан, вигнувши брову, дивився, як чарівник Зорандер заповзає під ковдру.

— Спокійної ночі, Зедд.

З Натаном теж стало надзвичайно важко розмовляти з тих пір, як з'явився старий чарівник: раніше у нього не було такого сильного союзника. Енн схопилася і, взявшись у боки, втупилася в сиву скуйовджену чуприну, яка стирчала з мішка.

— Чарівник Зорандер, я благаю вас! — Її виводила з себе необхідність вимолювати у нього допомогу, але вона на власному досвіді переконалася, до чого призводять спроби змусити його силою. Енн дивувалася, як він примудряється проробляти такі речі, обминаючи накладене нею за допомогою Рада-Хань блокування.

Натана це жахливо веселило, але аббатисі було не до веселощів. Вона мало не плакала.

— Прошу вас, чарівник Зорандер! Голова повернулась, вогонь осяяв худе обличчя. Горіхові очі втупилися в неї.

— Відкриєш книжку ще раз — помреш.

Якимось чином він ухитрився обійти її щити і накласти чари на її дорожній щоденник. Відкривши його нині вночі, Енн побачила послання від Верни, яка писала, що на неї надягли нашийник і ув'язнили в лікарняній палаті.

Коли Енн відкрила щоденник, заклинання почало діяти. У повітря піднявся яскравий вогненний стовп, і старий чарівник спокійнісінько сказав їй, що якщо до того моменту, коли яскрава іскра торкнеться землі, вона не закриє книгу, то згорить заживо.