Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви - Гудкайнд Террі - Страница 138

Коли вони вповзли в маленький альков в кінці сховища, Річард уважно оглянув лежачі на полиці книги і побачив ту, яку шукав.

Складність полягала в тому, що книга лежала вище рівня світового пласта.

Річард розумів, що не варто і намагатися дотягнутися до неї. Він не знав точно, що це за світловий пласт, але не сумнівався, що це якась магія, і бачив, що вона створила з солдатами.

Вони з Келен взялися розхитувати полицю, поки та не впала. Книги розсипалися, але та, що була потрібна, впала на стіл. Світловий бар'єр не діставав до кришки буквально декількох дюймів. Річард обережно простягнув руку і відчув поколювання витаючої над рукою магії. Нарешті він зумів зачепити книгу пальцями і підтягнути до краю стола.

— Річард, щось не так!

Він схопив книгу і швидко перегорнув, бажаючи переконатися, що це та сама. Хоч Річард тепер вмів читати на древнєд'харіанській мові і впізнав деякі слова, вникати в їхній зміст йому було ніколи.

— Що? Що не так?

— Подивися на туман у нас над головою. Коли ми ввійшли, він був на рівні грудей. Мабуть, саме він розрізав тих солдатів. А подивися, де він зараз.

Річард і не помітив, що туман вже практично торкався кришки столу. Він сунув книгу за пояс.

— Давай за мною, і швидко. Вони квапливо поповзли до виходу. Річард не знав, що станеться, якщо світлий серпанок торкнеться їх, але не відчував ані найменшого бажання з'ясовувати це на власному досвіді.

Келен скрикнула. Річард, обернувшись, побачив, що вона розпласталася по підлозі.

— В чому справа?

Вона спробувала повзти на ліктях, але безуспішно.

— Щось тримає мене за щиколотку. Річард підповз до неї і схопив її за зап'ястя.

— Відпустило. Як тільки ти до мене доторкнувся, воно мене відпустило.

— Тримай мене за ногу і не випускай.

— Річард! — Ахнула Келен. — Дивись! Світіння у них над головою знизилося, коли він доторкнувся до Келен, немов магія відчула здобич і стрімко опускалася на дичину. Річард поповз до дверей, тягнучи за собою Келен, яка вчепилася в його ногу.

Перш ніж вони встигли дістатися, смуга світла опустилася так низько, що Річард вже відчував спиною її жар.

— Лягай!

Келен миттєво втиснулася в підлогу, і вони поповзли по-пластунськи. Біля дверей Річард перекинувся на спину. Світлова серпанок висіла в кількох дюймах над ними.

Келен, вхопившись за його сорочку, підтягнулася ближче.

— Річард, що тепер?

Річард глянув на металеву панель. Вона перебувала над світловим пластом, що простягнувся від стінки до стінки.

— Нам треба вибратися звідси, інакше ця штука нас уб'є, як вбила тих солдатів. Мені доведеться встати.

— Ти з глузду з'їхав? Ти не можеш цього зробити!

— На мені плащ мрісвіза. Може, завдяки йому світ мене не знайде.

Келен вперлася долонею йому в груди.

— Ні!

— Так чи інакше я стану трупом.

— Річард, ні!

— У тебе є пропозиція краще? Ми втрачаємо час.

Заричавши від злості, Келен витягнула руку до дверей. З її пальців зірвалася блакитна блискавка. Двері здригнулася, а тонкий пласт світла зник, немов був живим і зіткнення з її магією завдавало йому біль.

Скориставшись цим, Річард схопився і ляснув долонею по панелі. Двері, заскрипівши, почали відкриватися. Світловий серпанок туману знову відновився.

Річард схопив Келен за руку і пірнув в щілину, що утворилася. Вони буквально вивалилися назовні і впали на підлогу, чіпляючись один за одного.

Коли двері відчинилися повністю, світловий пласт виповз в коридор.

— Пора тікати! — Крикнув Річард. Вони схопилися і помчали геть, оглядаючись на переслідуючий їх сяючий туман, але зупинилися, уткнувшись в невидимий бар'єр. Річард обмацав його поверхню, але не виявив проходу. Обернувшись, він побачив, що димка вже наздоганяє їх.

Прийшовши в сказ, він, не роздумуючи, викинув руки вперед.

З його пальців з ревом зірвалися чорні блискавки, що пожирають світло, як вічна тьма смерті. Гуркіт, з яким магія Збитку вирвалася на свободу, був оглушливий. Келен заплющила очі і, затуливши вуха, відсахнулася.

У центрі сховища спалахнув вогонь. Почувся наростаючий гул, і підлога під ногами затрусилася.

Книжкові полиці перекинулися, і книги, розлітаючись в сторони, миттєво спалахували, немов сніп іскор. Світло завило, як живе. Річард бачив і відчував, як народжені десь всередині нього чорні блискавки, міць і лють, недоступні його розумінню, киплячи, увірвалися в надра сховища.

Келен повисла у нього на руках.

— Річард! Річард! Нам треба тікати! Річард, прокинься ж! Біжімо!

Голос Келен звучав немов з немислимого далека. Чорні виплески магії Збитку раптово затихли. Світ повернувся, вихором увірвавшись до свідомості Річарда, і він знову відчув себе живим. Живим і абсолютно приголомшеним.

Невидимий бар'єр зник. Річард схопив Келен за руку і помчав уперед. За спиною у нього ревів і біснувався світловий ураган, розпалюючись все яскравіше і яскравіше.

«О добрі духи, — подумки звернувся Річард, — що ж я знову накоїв?»

Вони мчали по кам'яних коридорах, злітали по сходах, бігли по холах, прикрашеним панелями і вистеленим килимами. Їх тіні мчали попереду них, але відкидали їх не лампи на стінах, а живе світло у них за спиною.

Вони вирвалися назовні, в ніч, де кипів бій. Солдати в яскраво-червоних плащах билися з людьми в хутряних безрукавках. У кожного в лівій ніздрі було кільце.

Вони виглядали сущими дикунами, і це враження тільки посилювалося, варто було трохи поспостерігати за тим, як вони ведуть бій. Вони були озброєні мечами, сокирами і шипастими кулями на довгих ланцюгах і обрушували їх на противника, не перестаючи хижо посміхатися і скалитися. Щити у них були з довгими кілками посередині.

Річард ніколи їх раніше не бачив і зрозумів, що це і є воїни Імперського Ордену.

Тягнучи за собою Келен, він прослизнув між противниками і побіг до мосту. Один з воїнів Ордена кинувся на нього, намагаючись вдарити ногою. Річард ледь ступнув убік, підчепив рукою ногу супротивника і відкинув його, майже не знижуючи швидкості. Наступного він просто вдарив ліктем в обличчя, уклавши на місці.

У центрі східного мосту, який вів до Хагенського лісу, півдесятка Захисників пастви зчепилися з приблизно такою ж кількістю воїнів Ордена.

Річард пірнув під меч, скинув солдата з моста в річку і проскочив в пролом, що утворився.

Позаду, перекриваючи дзвін мечів і крики людей, завила, з'явившись, виростаюча світлова куляля. Річард біг з такою швидкістю, що, здавалося, ноги його не торкаються землі. Келен не відставала. Вона ледь не наступала йому на п'яти.

Ледве вони виявилися на іншому березі, в місті, ніч раптово вибухнула світлом, яке прокололо чорне небо над Палацом. Вони пірнули за ріг найближчого будинку і спробували перевести дух. Виглянувши з-за рогу, Річард побачив ріжуче очі світло, що виривається з усіх вікон Палацу, навіть з тих, що були ^ на самому верху веж. Здавалося, промені б'ють навіть крізь шви кам'яної кладки.

— Ти можеш далі бігти? — Задихаючись, запитав він.

— Я не хочу зупинятися, — насилу видихнула Келен.

Частину міста між Палацом і полями Річард знав добре. Він провів Келен крізь переляканий натовп по широкому проспекту та вузеньких вуличках і вивів з Танімури.

Не встигли вони піднятися до середини пагорба, що підносився над долиною, як сильний поштовх грунту ледь не збив їх з ніг. Не оглядаючись, Річард обхопив Келен рукою і пірнув з нею в неглибоку щілину в скелі. Змоклі і задихані, вони трималися один за одного, а земля навколо тряслася.

Вони висунули голови якраз вчасно, щоб побачити, як світло розриває кам'яні башти і стіни Палацу пророків, немов вони зроблені з паперу. Здавалося, розвалюється весь острів Халзбанд. Уламки дерев і шматки дерну летіли в різні боки упереміш з камінням. Сліпучий спалах перетворив ніч в рідке полум'я. У річці зникла вода, і мости теж випарувалися, але місто за межами острова якимось дивом стояло ціле і неушкоджене.