Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви - Гудкайнд Террі - Страница 86

«З власної волі порушивши розпорядки Палацу і посприявши втечі Річарда, ти стала пов'язана з ним чарівними узами. Ці узи можуть захистити тебе від Соноходця, але не від його поплічників. Ще й тому, до речі, я ввела тебе в оману в той день. В результаті ти добровільно прийняла рішення допомогти Річарду всупереч усім наказам.»

Руки Верни вкрилися гусячою шкірою. Якби тоді вона змусила аббатису розкрити свої плани, то зараз вона, Верна, виявилася б так само безсила перед Соноходцем, як і Симона.

«Так що Натан, природно, захищений, а я віддана Річарду… надовго. Я зв'язала себе з ним, як тільки побачила. Зі свого боку я дозволила йому встановлювати власні правила в цій грі. Іноді, повинна відверто зізнатися, змиритися з його методами досить важко. Хоч він і робить все, щоб захистити невинних, але діє по-своєму і часто здійснює вчинки, яких я, будь на те моя воля, ніколи б не дозволила йому зробити. З часом він може принести не менше клопоту, ніж Натан. Таке життя.

Ну, ось я і сказала тобі все, що потрібно. Я сиджу в кімнаті крихітного заїжджого двору і чекаю, коли ти це прочитаєш. Не поспішай, перечитуй стільки раз, скільки тобі потрібно, я буду чекати на випадок, якщо у тебе виникнуть питання.

Зрозумій, я працювала над цим сотні років, читала пророцтва і за одну ніч просто не в змозі передати тобі всі свої знання. Але я постараюся відповісти на все, що зможу.

Ти також повинна зрозуміти, що є речі, про які я не вправі тобі розповідати з побоювання порушити природний хід подій. Кожне сказане мною слово тягне за собою таку можливість, але деякі речі тобі просто необхідно знати.

Отже, я чекаю твоїх питань. Питай.»

Верна втупилася на останню сходинку. Питати? Та на те, щоб дізнатися про все, що вона хоче, підуть сторіччя! З чого ж почати? О Творець, що ж найголовніше?

«Моя дорога Мати, молю простити мене за все те, що я про тебе думала. Я вражена твоєю силою, і мені соромно за мою дурну гординю. Будь ласка, бережи себе. Я не вартую того, щоб бути аббатисою. Це все одно що осла попросити заспівати так, як співає пташка.»

Верна випросталася, дивлячись, як на сторінці з'являється відповідь аббатиси.

«Спасибі тобі, дитино. Ти зняла тягар з моєї душі. Питай, і якщо зможу, я відповім. Я готова сидіти тут всю ніч, якщо буде потрібно, щоб допомогти тобі.»

Вперше за багато днів Верна посміхнулася. І сльози на її віях були солодкими, а не гіркими.

«Аббатиса, ви дійсно живі? Чи все в порядку з Вами і Натаном?»

«Верна, тобі, може, й подобається, коли тебе називають аббатисою, але я цього не люблю. Будь ласка, називай мене по імені, як всі мої справжні друзі.»

Верна розсміялася. Вона теж терпіти не могла, коли її називали аббатисою.

Аннеліна продовжувала писати:

«Так, зі мною все в порядку. З Натаном теж. Зараз він зайнятий. Сьогодні він купив собі меч і тепер бореться зі стіною. Він вважає, що з мечем при боці виглядає «чудово». Натан — дитина, якій тисяча років, і в дану хвилину він сяє, рубаючи голови невидимим ворогам.»

Верна двічі перечитала цей абзац, бажаючи переконатися, що все правильно зрозуміла. Натан з мечем?! Ця людина ще більше не в собі, ніж вона думала. Можна уявити, скільки з ним турбот у аббатиси!»

«Емм, ти сказала, що я повинна виявити тих, хто служить Володарю. Я уявлення не маю, як це зробити. Чи не можеш ти допомогти?»

«Верна, якби я знала як, я б тобі сказала. Дехто викликав у мене підозри. але більшість — ні. Я так і не знайшла способу визначити, хто з них прихильник Володаря. Переді мною зараз стоять інші, не менш важливі завдання, тому це тобі доведеться вирішувати самій. Тільки пам'ятай, що вони можуть бути хитрі, як сам Володар. Деякі, в яких я підозрювала ворогів, виявилися вірними нам. А тим, хто втік на кораблі, я готова була довірити своє життя. І була б зараз мертва, якщо б це зробила.»

«Енн, я в повній розгубленості. Я навіть не знаю, з чого почати! Раптом у мене нічого не вийде?»

«У тебе повинно вийти. Верна витерла об поділ змоклі долоні.»

«Але навіть якщо я знайду спосіб їх вирахувати, що мені робити потім? Я не можу битися з цими сестрами, враховуючи, якою силою вони володіють.»

«Як тільки ти впораєшся з першою частиною завдання, я скажу, що робити далі. Знай, що пророцтва можуть піддаватися спотворенню і їм теж загрожує небезпека. Точно так само як ми з Натаном скористалися ними, щоб повернути події в потрібне русло, точно так само і наші вороги здатні це зробити.»

Верна сердито зітхнула.

«Енн, ти ж, напевно, уявляєш собі, наскільки я зайнята? Від цих доповідних записок у мене вже голова йде обертом, але ж все від мене залежать, всі чекають мого рішення. І де тільки ти знаходила час на все інше, враховуючи таку кількість паперової роботи?»

«Ти читаєш доповідні? Верна, та ти, я дивлюся, пихата! Або набагато більше свідома аббатиса, ніж я!»

У Верни відвисла щелепа.

«Ти хочеш сказати, що доповідні читати не треба?!»

«Ну, Верна, іноді в них трапляються і важливі відомості. З доповідної ти дізналася про зникнення коней. Ми могли б легко купити коней в будь-якому іншому місці, але взяли їх з палацових стаєнь для того, щоб залишити тобі знак. Ми могли б заплатити за тіла, замість того щоб йти по такому складному шляху, але тоді ти не змогла б поговорити з могильником. Ми подбали про те, щоб залишити тобі досить слідів, щоб ти виявила правду. Деякі з цих слідів були заплутаними, але ти виконала відмінну роботу і прийшла до вірного висновку.»

У Верни спалахнули щоки. Вона ні разу не задумалася про те, що тіла аббатиси і Натана були виявлені в кімнаті вже загорнуті в савани і готові до поховання. Цієї підказки вона не помітила. Енн продовжила:

«Але повинна зізнатися, що я не обтяжувала себе читанням доповідних. Для цього існують помічники. Я просто сказала їм, що вони повинні виходити з власних суджень і здорового глузду, а потім час від часу брала деякі доповідні, з якими вони працювали, і перевіряла, які заходи ними прийняті. Це змушувало їх з належною увагою ставитися до роботи, побоюючись, що я вважатиму незадовільним рішення, прийняте ними від мого імені.»

Верна була ошелешена.

«Ти хочеш сказати, що я можу просто-напросто роз'яснити моїм помічницям або радникам свою політику, а потім віддати доповідні їм? Мені не обов'язково їх читати? Не обов'язково їх візувати?»

«Верна, ти — аббатиса. Ти вільна робити все, що хочеш. Ти правиш Палацом, а не він — тобою.»

«Але сестри Леома і Філіпа, мої радники, і Дульче, одна з моїх помічниць, навперебій твердять мені, що я повинна це робити. Вони настільки досвідченіші за мене! Вони дали мені зрозуміти, що я не впораюся зі своїми обов'язками, якщо не буду особисто приймати рішення з доповідними.»

Енн негайно відписала.

«Так-так! Гадаю, будь я на твоєму місці, Верна, то я б не стільки слухала, скільки говорила. У тебе непогано виходить метати грізні погляди. Ось і користуйся цим.»

Верна посміхнулася, на мить уявивши собі сценку, яка розіграється сьогодні вранці в приймальні аббатиси!

«Енн, а що у вас за завдання? Що ви маєте намір зробити?»

«Мені належить провернути одне невелике діло в Ейдіндрілі, а потім, сподіваюся, я зможу повернутися до Палацу.»

Ясно, що на це питання Енн відповідати не збирається. Верна подумала, про що ще потрібно запитати і про що повідомити аббатису. Їй згадалася одна важлива річ.

«Уоррен побачив пророцтво. Його перше, він сказав.»

Настала довга пауза. Верна терпляче чекала. Коли ж відповідь прийшла, то слова були виписані трохи акуратніше, ніж раніше.

«Ти пам'ятаєш його дослівно?»

Навряд чи Верна коли-небудь зможе його забути.

«Так.»

Не встигла вона почати писати відповідь, як поперек сторінки з'явився напис розгонистим і швидким почерком.

«Прибери хлопчиська з Палацу! Прибери негайно!»

Лист перетнула звивиста риса. Верна випросталась. Ясно, що Натан вихопив у Енн стилос і написав наказ, а тепер вона намагається знову відібрати в нього стилос. Так пройшла майже хвилина. Потім на сторінці з'явився почерк Енн.