Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів - Гудкайнд Террі - Страница 126

Жанет похитала головою.

— Я не залишу Амелію тут. Я — це все, що у неї є. Я сестра Світла.

Творець ніколи не пробачив би мені, якби я від неї відмовилася. Вона моя подруга. Вона повернулася до Світла. Вона повернулася до Творця. Джеган послав її до наметів, знову. Якщо вона повернеться і не знайде мене тут, то зійде з розуму.

Ніхто більше не буде з нею добрий. Сестри Тьми з нею навіть поруч не сядуть, а сестри Світла ніколи не пробачать. Я її єдина подруга. Я єдина, хто пробачив їй все. Вона буде вся в крові, коли повернеться. Джеган дозволяє нам лікувати тільки переломи за допомогою дару, а все інше не можна. Він каже, що це входить в урок, що наші душі можуть належати Творцю, коли ми вмираємо, але в цьому житті Джеган володіє нашими тілами. Якщо мене не буде, її нікому буде лікувати, нікому буде її заспокоїти. — Жанет була майже в істериці. — Я не піду без Амелії.

Голос Верни зламався.

— Як ви виносите це? — Жанет притиснула до грудей кулаки.

— Ми сестри Світла, ми повинні винести все заради Творця.

Верна обмінялася з Уорреном тривожними поглядами.

— Ти знаєш, де її можна знайти? — Жанет похитала головою.

— Нас передають від намету до намету. Вона може бути де завгодно. Табір величезний. Крім того, якщо б ми увійшли туди, то не пройшло б і хвилини, як нас би теж затягнули в намети.

— Коли вона повернеться? — Запитала Верна.

— Через п'ять днів, але ще дня два вона не зможе ходити.

Верна придушила приступ скаженої люті.

— Мені ніщо не заважає використовувати свій дар, щоб її вилікувати.

Жанет подивилася на неї.

— Правда. Тоді п'ять днів. Завтра повний місяць. На четвертий день після повного місяця.

— Ти можеш вийти звідси, щоб нас зустріти? Боюся, другий раз ми вже не знайдемо це місце.

— Я не можу піти далеко. Не уявляю навіть, як ви сюди зуміли пройти.

Верна криво посміхнулася.

— Я не просто так стала аббатисою. І Уоррен допоміг. Ми повернемося сюди на четверту ніч після повного місяця.

— Верна, є ще одна річ. Якщо Джеган не зуміє увійти в мій сон, він відразу зрозуміє — щось не так. Верна знизала плечима.

— Але ти вже принесла присягу. Ти не можеш від неї відмовитися. Ти вже віддала своє серце Річарду.

— Значить, мені треба бути обережною.

— Ти зумієш придумати що-небудь?

Жанет торкнулася пальцями золотого кільця в губі.

— Що мені ще залишається? Верна простягнула їй дакрил.

— Візьми. Принаймні ти зможеш себе захистити. Жанет відштовхнула дакрил, як ніби той був отруєний.

— Якщо мене з ним зловлять, я рік не виберуся з наметів.

— Ну, тепер ти хоча б можеш користуватися своїм даром. Джеган вже не ввійде у твій розум.

— Від цього тут толку мало. Джеган управляє всіма, у кого є дар, — і сестрами, і чарівниками. Використовувати свій дар проти них — все одно що змагатися зі штормом, хто кого переплюне.

— Я знаю. Саме тому ми не можемо прямо зараз звільнити решту.

Проти сестер Тьми з їх Магією Збитку я безсила. — Верна помовчала. — Жанет, ти дійсно не хочеш піти з нами?

— Якщо я кину сестру в біді, яка ціна моєї клятви Творцеві? Вона зуміла повернутися до Світла, можливо вона підкаже нам, як вирвати і решту з лап Володаря.

Верна ніколи не замислювалася над цим. Цікава думка. Уоррен робив нетерплячі знаки. Жанет обняла Верну і поцілувала. Потім поцілувала Уоррена.

— Будь ласка, Верна, йди, поки ще не пізно. П'ять днів я протримаюся. Я знаю, як кланятися і боятися Джегана. Він зараз зайнятий; можливо, він на деякий час забуде про мене.

— Добре. Де зустрінемося? Ми зійшли на берег в Гавані Графана, і я не знаю цієї місцевості.

— Гавань Графана? Ти бачила вартову будку біля доків?

— Так, тільки там не було стражників. Жанет нахилилася до неї впритул.

— Як ти сказала, тобі ніхто не заважає використовувати дар. Охорона змінюється на заході. Дочекайся нової зміни, а потім примусь їх мовчати. До світанку ви будете в безпеці. Вночі я прийду туди разом з Амелією.

— Добре. Вартова будка, четверта ніч після повного місяця.

Жанет ще раз обняла її на прощання.

— П'ять ночей, і ми вільні. Поспішайте. Ідіть звідси. Уоррен схопив Верну за руку і потягнув до дверей.

54

Річард прочитав ранковий рапорт. Вперше число померлих досягло тисячі за день.

Тисяча трагедій за одну ніч. У місті панував хаос. Воно обезлюдніло. Торгівля зупинилася, і стало не вистачати продуктів. Навіть дрова було важко дістати.

Тільки ліків на вулицях було в достатку. Річард попрямував до кабінету. По дорозі він з тугою подивився на гобелен, де був зображений жвавий ринок.

Його нудило від думки, що треба знову переводити цей звіт. Він загруз у довгому уривку, присвяченому діловим відносинам чарівника Рікера з людьми, які в звіті називалися андоліани. Це було нудно і незрозуміло.

У таку рань Річард не міг зосередитися. Крім того, його мучили думки про Раїну. За минулий тиждень їй стало тільки гірше, і нічого не можна було вдіяти.

Шота говорила Келен, що Храм Вітрів пошле ще одне повідомлення, вкаже шлях. Дух сказав їй те ж саме. Але де ж воно? Або вони вкажуть шлях, коли всі повмирають?

Річард глянув у вікно. Із заходу йшли важкі хмари. Сьогодні повний місяць, але місяця вони не побачать.

Він пішов у покої Келен. Йому хотілося її побачити. Вона розжене його тугу.

Докас став поряд з Іганом, який вночі охороняв покої Матері-сповідниці.

Річард привітався з Ненсі, яка щойно вийшла з дверей.

— Келен вже встала?

Ненсі закрила двері і глянула на Докаса з Іганом. Вони стояли надто далеко, щоб її чути, але вона все одно понизила голос.

— Так, Магістр Рал. Тільки вона себе не дуже добре почувається.

Річард схопив її за руку. В останні дні йому здавалося, що Келен виглядає недобре, але вона вперто відхиляла всі його занепокоєння. Він зблід.

— Що трапилося? Вона… захворіла? Вона не…

— Ні-ні, — квапливо сказала Ненсі, із запізненням збагнувши, що налякала його. — Нічого такого.

— Тоді що ж?

Ненсі ще більше знизила голос.

— Це тільки її місячний цикл, ось і все. Через пару деньків все пройде. Я не сказала б вам про це, зауважте, але через цю чуми не хочу, щоб ви хвилювалися. Тільки не кажіть їй, що я вам сказала, а то вона відкусить мені голову.

Річард зітхнув з полегшенням і посміхнувся.

— Звичайно, не скажу. Спасибі, Ненсі. Ти мене ледве з розуму не звела. Я не виніс би, якщо б вона… Ненсі торкнулася його руки.

— Я знаю. Тому я вам і сказала. — Ненсі пішла по коридору, а Річард постукав у двері. Келен відкрила і здивувалася, побачивши його так рано.

— Я помилилася, — сказала вона.

— У чому?

— Ти ще гарніший, ніж я пам'ятала.

Річард посміхнувся. Вона розігнала його тугу. Келен підвелася навшпиньки і витягнула губи. Річард поцілував її.

— Я хотів провідати Раїну. Підеш зі мною?

Келен кивнула.

Бердіна зустріла їх у коридорі. Її очі були червоними і опухлими. Вона одягнула червону шкіру. Річард не став питати чому.

— Магістр Рал, будь ласка… Раїна кличе вас. — Річард поклав руку їй на плече.

— Ми якраз йшли до неї. Йдемо. — Річард не питав, як вона себе почуває.

Було очевидно, що Бердіна втомилася і дуже стривожена.

— Бердіна, деякі все-таки одужують. Немає нікого міцнішого, ніж Раїна. Вона — Морд-Сіт. Вона буде серед тих, хто видужає.

Бердін дерев'яно кивнула.

Раїна лежала на ліжку, одягнена в червону шкіру.

Зупинившись в дверному отворі, Річард нахилився до Бердіни і прошепотів:

— Чому вона так одягнена? — Бердіна стиснула його руку.

— Вона попросила, щоб я наділа на неї парадну форму Морд-Сіт, — Бердіна придушила крик, — для останньої битви.

Річард опустився на коліна біля ліжка. Раїна насилу повернула голову.

По її обличчю біг піт. Нижня губа тремтіла.