Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів - Гудкайнд Террі - Страница 140

— Бердіна, Дрефан — мій чоловік. Я дала йому клятву вірності.

— Клятву, ось як? Тоді чому ви не пускаєте його до себе в ліжко?

Келен відкрила рот, але не змогла знайти слів.

— Це через Магістра Рала, адже правда? Ви все ще думаєте, що він повернеться, так? І хочете, щоб він повернувся. — Келен торкнулася губ кінчиками пальців і відвернулася.

— Якби Річард хотів повернутися, він би вже це зробив.

— Можливо, він ще не знищив до кінця ту магію, що наслала чуму. Він знищить її і повернеться.

Келен обхопила себе руками. Вона знала, що це не так.

— Мати-сповідниця, ви хочете, щоб він повернувся, правда?

— Я вийшла заміж за Дрефана. У мене є чоловік.

— Я запитала вас не про це. Ви хочете, щоб він повернувся? Ви повинні хотіти, щоб він повернувся. — Келен похитала головою.

— Він сказав, що буде завжди любити мене. Він сказав, що його серце буде завжди належати мені. Він обіцяв… — Келен на мить не впоралася з голосом. — Він пішов. Я поранила його — але якби він дійсно любив би мене, то так би зі мною не вчинив. Він би дав мені можливість…

— Але все ж ви хочете, щоб він повернувся.

— Ні, я не хочу знову відчути цей біль. Мені не треба було взагалі закохуватися в нього. — Келен знову похитала головою. — Я не хочу, щоб він повернувся.

— Я вам не вірю. Ви просто злитеся на нього, як я злюся на Раїну, тому що вона померла. Але якби вона повернулася, я б їй це простила.

— Ні. Я не зможу знову довірити Річарду своє серце. Він пішов від мене після того, як заприсяг любити мене завжди, незважаючи ні на що. Він не витримав випробування. Я ніколи не думала, що він може зі мною так вчинити. Я думала, що серце моє в безпеці поряд з ним, але це було не так.

Бердіна обняла її і повернула до себе.

— Мати-сповідниця, насправді ви так не думаєте. Якщо ви дійсно любите його, то і ви повинні йому довіряти.

По щоках Келен котилися сльози.

— Я не можу, Бердіна. Занадто багато було зруйновано. Та це вже й не важливо.

Минуло вже кілька тижнів. Чума скінчилася. Річард ніколи не повернеться. Він ненавидить мене за те, що я зробила. На його місці я відчувала б себе точно так само і теж би його не пробачила. Я не можу йому довіряти, але знаю, що і він мені ніколи довіряти не зможе.

Бердіна ніжно поклала її голову собі на плече.

— Не закривай свого серця, Келен. Прошу тебе, не закривай. Ти — сестра по ейджу. Як твоя сестра я благаю тебе не робити цього.

— Все це не має значення, — прошепотіла Келен. — Я не можу бути з ним, незалежно від того, що я думаю, чого бажаю або на що сподіваюся. Я повинна забути Pічарда. Духи змусили мене стати дружиною Дрефана. Я присягнулася і повинна поважати клятву, яку я дала. І Річард теж повинен поважати мою клятву.

62

Розбуди його! — Наказав голос у неї в голові. Верна скрикнула. Немов тисячі ос накинулися на неї і почали жалити. Вона відчайдушно плескала себе по руках, по ногах, по плечах і закричала від болю і страху.

Розбуди його! — Знову пролунав голос у неї в голові.

Голос його превосходительства.

Верна намочила ганчірку в ковші і кинулася до Уоррена, який лежав без свідомості на довгому столі. Тремтячими руками вона прикладала ганчірку до його чола і щік і прокричала:

— Уоррен! Уоррен, будь ласка, отямся! Уоррен! — Він застогнав у маренні. Вона притиснула мокру ганчірку до його губ. Вона смикала його, цілувала, намагалася надати йому сил за допомогою свого Хань.

— Уоррен, отямся, я прошу тебе! Будь ласка, заради мене, отямся, інакше його превосходительство буде дуже сердитися. Уоррен!

По обличчю її текли сльози. Вона їх не помічала. Треба розбудити Уоррена, інакше його превосходительство змусить їх обох страждати. Вона ніколи раніше не думала, що опір може бути настільки марним. Не думала, що вона зламається так швидко і зрадить все, у що вірила.

Вона не могла навіть вбити себе. Вона пробувала. О, як вона пробувала! Він не дозволив їй цього: вона потрібна була йому живою. Йому були потрібні її здібності. І здібності Уоррена.

Тепер вона знала, що це правда: Річард помер. Узи зруйнувалися, і вони залишилися беззахисні перед соноходцем. Він приходив у її розум і примушував виконувати всі його накази. Якби він захотів, вона не змогла б підняти навіть руку. А найгіршим було те, що він володів і її Хань.

Уоррен знову застогнав і нарешті поворухнувся. Тільки Верна була здатна змусити його прокинутися, коли Уоррен занурювався в свій дар, і тільки тому Джеган не послав її в намети.

— Пробач, — пробурмотів Уоррен. — Я… я не міг…

— Я знаю, — перебила Верна, — я знаю. Але тепер прокидайся, Уоррен. Його превосходительство хоче, щоб ми продовжували працювати. Ми повинні продовжувати працювати.

— Я… не можу. Я не можу, Верна. Моя голова…

— Будь ласка, Уоррен. — Верна знову заридала. Вона тремтіла всім тілом. Уоррен, ти знаєш, що він з нами зробить. Прошу тебе, Уоррен. Ти повинен повернутися до книг. Я їх принесу. Скажи, які тобі потрібні, і я принесу.

Він кивнув і сів за стіл. Верна підсунула до нього лампу і підкрутила гніт. Потім вона поклала перед ним фоліант, який він читав напередодні, відкрила на потрібній сторінці.

— Ось, Уоррен. Тут. Ти на цьому зупинився. Його превосходительство хоче знати, що це означає. Уоррен притиснув до скронь кулаки.

— Я не знаю! Будь ласка, ваше превосходительство! Я не можу. Я не можу сам викликати бачення, вони приходять, коли забажають. Я ще не пророк. Я тільки починаю вчитися.

У наступну мить він завив і почав корчитися на стільці.

— Я спробую! Я спробую! Будь ласка, дозвольте мені спробувати!

Уоррен перестав корчитися і обвів язиком пересохлі губи. Потім він схилився над книгою.

— «Протегуючий минулому»… — Забурмотів він собі під ніс. — О Творець, я не знаю, що це означає. Молю тебе, пошли мені видіння…

Карета зупинилася. У темряві височіла похмура фортеця, і при вигляді її у неї стислося серце. Солдат відкрив їй дверцята.

— Кларисса, — прошепотів він. — Ми приїхали.

Він простягнув руку і допоміг їй вийти в чорнильну ніч.

— Спасибі, Уолш.

Інший солдат, теж друг Натана по імені Боллесдун, сидів на місці кучера.

— Поквапся, — сказав Клариссі Уолш. — Натан сказав, щоб ти не затримувалася там більше, ніж на кілька хвилин. Якщо щось трапиться, ми спробуємо тебе відбити, але їх тут дуже багато.

Кларисса накинула на голову капюшон.

— Не хвилюйся. Натан сказав мені, що робити. Кларисса стиснула руку в кулак.

Вона обіцяла Натану. Він врятував її життя. Вона зробить те, що потрібно, заради нього.

Заради того, щоб не вмирали люди. Як вона не боїться, вона зробить все заради Натана. У всьому світі немає людини кращої. Ні чоловіка хоробрішого, добрішого і співчутливішого.

У супроводі Уолша вона пройшла під гратами воріт. Кларисса ще нижче натягнула капюшон, щоб стражник… не побачив її обличчя, і надала Уолш вести розмову.

— Посланець Магістра Рала, повноважного представника його превосходительства, — сказав Уолш грубим голосом.

Бородатий стражник кивнув.

— Нам говорили. — Він показав великим пальцем на важкі двері. — Заходьте. Вас повинні зустріти. — Уолш поправив пояс.

— Добре. Я повинен відвезти її назад сьогодні ж. Ти уявляєш? Магістр не дозволив навіть до ранку затриматися, так вона йому потрібна.

Стражник хрюкнув в тому сенсі, що добре розуміє, як дратують нормальних людей такі накази.

— Так, — додав Уолш, ніби тільки що згадав, — Магістр Рал велів ще дізнатися, чи може його посланниця засвідчити повагу Магістра Рала до його превосходительству.

Стражник знизав плечима.

— Ні. Джеган виїхав вранці. Взяв із собою майже всіх людей. Залишив тільки жменьку, щоб стежити за порядком.

Уолш підштовхнув Клариссу вперед і дружньо ляснув стражника по плечу: