Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів - Гудкайнд Террі - Страница 150

— Бачиш? Я ж кажу, жінки самі мене про це просять.

Він притиснув горщик до її живота і обмотав ланцюгом, щоб він міцно тримався.

Після цього трохи послабив ланцюг і почав засовувати під горщик щурів. Коли він засунув першого. Кара не виявила жодного хвилювання.

Другу щура він взяв за шкірку і похитав нею перед носом у Кари, щоб та бачила, як щур смикається і пищить.

— Бачиш, Кара? Я тебе не обдурив. Щури. Великі щури.

На лобі в неї виступила піт.

— Я таких вже бачила. Вони так приємно лоскочуть живіт. Мене це присипляє.

Він засунув під горщик ще двох пацюків. Більше місця не було, і Дрефан знову затягнув ланцюг.

— Присипляти, — перекривив він. — Я думаю, скоро вони тебе розбудять, Кара. Ти прокинешся і будеш готова говорити, будеш згоряти від нетерпіння зрадити Річарда. У шлюх немає ніякого поняття про честь. Ти віддаси його.

— Скоро прийде Бердіна. Вона з тебе живцем шкіру здере.

Він підняв брову.

— Ти змінила Бердіну. Я бачив. Після того як вона пішла, я тебе схопив. Вона ще довго не повернеться, а коли прийде сюди, її чекає те ж саме.

Він щипцями взяв із жаровні великий шматок розпеченого вугілля і поклав його на горщик.

— Бачиш, Кара, горщик нагрівається, і щурам це не подобається. — Він дивився їй в очі. — Вони будуть намагатися вийти назовні. Як ти думаєш, як вони це зроблять?

Її дихання почастішало. По обличчю покотився піт. Де тепер були її хоробрі слова? Вона мовчала.

Він дістав ніж з кістяною рукояткою, підняв горщик, щоб подивитися, як там щури. Потім поклав ще кілька шматків вугілля.

— Де Річард?

Кара продовжувала мовчати. Її обличчя було білим як крейда і блищало від поту.

— Де, ви, шлюхи, ховаєте Річарда?

— Ти — божевільний, Дрефан. Мені це не подобається, але якщо я повинна вмерти так, я помру так. Але я ніколи не зраджу Магістра Рала.

— Я Магістр Рал! Коли я позбудуся мого брата, ніхто вже не посміє це оспорювати! Я син Даркена Рала і законний Владика Д'хари.

Вона сковтнула. Її ноги тремтіли, дихання було переривчастим.

Дрефан хихикнув.

— Я запитаю тебе знову, коли пацюки почнуть тебе гризти, щоб вибратися зі своєї розжареної темниці. Коли їх гострі кігті встромляться тобі в живіт. Коли вони прориють тунель в твоїх нутрощах.

Кара засмикалась всім тілом. Її очі розширилися, і вона не змогла стримати стогону. З-під горщика потекла цівка крові.

— Схоже, їм уже хочеться назовні. Ти вже готова говорити?

Вона плюнула в нього і раптом задихнулася від болю. Сльози здалися в куточках її очей і потекли по скронях.

Потім вона пронизливо закричала.

Це була насолода. Але він знав, що це тільки початок. Навіть якщо вона скаже, він її не відпустить. Він жадав почути крики. Справжні, непідробні крики.

Його очікування були винагороджені.

Раптово інша деталь привернула його увагу. Вона знову винагородила його.

Посміхаючись, Дрефан повернувся до Сильфіди.

Дихай. Келен видихнула Сильфіда і зрозуміла, що щось не так, ще до того, як вдихнула звичайне повітря.

Кімната дзвеніла від крику. Келен здалося, що від цих криків у неї з вух хлине кров.

Сильні руки підхопили її. Вона боролася, але все ж у неї відняли книгу і скрутили зап'ястя мотузками. Удар в груди шпурнув її на підлогу. Вона розбила коліна, впавши на камінь, і ледь не вивихнула собі руки.

Келен спробувала торкнутися своєї магії сповідниці — але лише для того, щоб згадати, що духи відняли у неї магію, щоб вона могла стати дружиною Дрефана. Вона була беззахисна. І саме Дрефан напав на неї.

Кара лежала на підлозі, розтягнута мотузками, і до живота її був ланцюгом примотано чавунний горщик. Запах гарячого вугілля і горілого м'яса вдарив у ніздрі Келен.

Кара кричала. Такого пронизливого крику Келен ніколи не чула. Він впивався в неї тисячею крижаних голок.

З-під краю горщика бігла кров. Кара затряслася і засмикалась. Потім закричала знову.

Дрефан за волосся підняв Келен голову.

— Де Річард?

— Річард? Річард помер.

Від удару по нирках Келен охнула. Вона насилу зробила вдих. Дрефан повернувся до Кари:

— Будеш говорити? Де ви ховаєте Річарда? Єдиною відповіддю Кари був несамовитий крик.

— Навіщо ти йому сказала? — Заридала вона. — Навіщо ти сказала йому про щурів?

Добрі духи, навіщо ти сказала йому про це?

Від жаху у Келен зупинилося дихання.

Кров, яскраво-червона на білій шкірі, бігла по боках Кари. Від гарячого вугілля піднімався дим. Потім Келен побачила закривавлений кіготь, що висунувшись з-під горщика на животі Кари. Раптово Келен зрозуміла. Її ледь не вирвало.

Келен підповзла до Каре і спробувала зубами послабити ланцюг. Дрефан схопив її за волосся.

— Твоя черга ще прийде, жіночко. Він відштовхнув її. Келен вдарилася об стіну і сповзла на щось тверде і гостре. Сльози болю палили їй очі. Це була сумка Надін, набита пляшками і рогами з травами. Келен скотилася з неї і з трудом відновила дихання. Дрефан подивився на неї очима Даркена Рала.

— Якщо ти скажеш, де Річард, я відпущу Кару.

— Ні! — Закричала Кара. — Не говори йому!

— Я б не змогла, якби навіть хотіла, — крикнула їй Келен. — Я ж не знаю, де ви його сховали.

Дрефан підняв перед собою книжку, яку принесла Келен.

— Що це?

Погляд Келен завмер на зловісному чорній палітурці. Їй потрібна ця книга, або Річард помре.

— Втім, не важливо. Тобі вона більше все одно не знадобиться.

— Ні! — Скрикнула Келен, коли побачила, що Дрефан збирається робити з книгою. — Будь ласка!

Він озирнувся на неї, тримаючи книгу над колодязем сильфіди.

— Скажи, де Річард. — Дрефан посміхнувся. — Ні? Він розтиснув пальці. Серце Келен впало разом з книгою. Сильфіди, яка так любила спостерігати за людьми, зараз не було видно. Напевно, її налякали страшні крики.

— Дрефан, відпусти Кару. Будь ласка. У тебе є я. Роби зі мною що хочеш, тільки відпусти її.

Дрефан посміхнувся. Це була точна копія посмішки Даркена Рала.

— О, не хвилюйся, я і так збираюся робити з тобою все, що я захочу.

Коли прийде час. Він повернувся назад до Кари:

— Як там щури, Кара? Ти будеш говорити? Кара крізь зціплені зуби прошипіла прокляття. Дрефан вийняв з мішка щура і підніс до її обличчя. Щур виривався і кігтями дряпав щоки, підборіддя і губи Кари.

— Будь ласка, — почала благати Кара. — Будь ласка, прибери їх!

— Де Річард?

— Добрі духи, допоможіть мені. Будь ласка, допоможіть мені. Будь ласка, допоможіть мені, — забурмотіла вона.

— Де Річард?

Кара здригнулася всім тілом.

— Мама! — Закричала вона. — Допоможи мені! Мама! Приберіть їх! Мама-а-а-а-а!

Вона знову стала маленькою дівчинкою і просила маму прийти і врятувати її.

Келен задихалася від сліз. Це вона винна. Це вона розповіла Дрефану, що Кара боїться пацюків.

— Кара, прости мене! Я не знала!

Келен напружила руки, намагаючись звільнитися від мотузок, але вони були затягнуті міцно і тільки сильніше впивалися в зап'ястя.

Келен притиснула руки до сумки Надін в надії наткнутися на що-небудь таке, чим можна було б перерізати мотузки. Але сумка була полотняною, а ручка — з м'якого дерева.

Сумка. Келен вигнулась, намацуючи пальцями кнопку. Вона знайшла її. Келен намагалася розстебнути сумку, але пальці у неї затекли і погано слухалися. Нарешті їй вдалося нігтем великого пальця підчепити кнопку, і сумка відкрилася.

Келен вигребла вміст сумки так, щоб їй було хоча б трошки видно всі ці пляшечки і флакончики. Від кожного пронизливого крику Кари вона здригалася і ледь утримувалася, щоб не закричати самої. Повернувши голову, вона побачила, як Дрефан водить щуром перед обличчям Кари. Потім він зламав щуру хребет і поклав його Карі на шию. Келен зціпила зуби і почала обмацувати пальцями запечатані роги з травами.

Кара — сестра по ейджу. Келен повинна їй допомогти. Більше Карі немає на кого сподіватися. Вона стала обмацувати пальцями роги, щоб знайти потрібний, і нарешті дісталася до того, на якому були видряпані два кола, пересічені горизонтальною лінією.