Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів - Гудкайнд Террі - Страница 44

— Скоро! — Втрутилася Келен. Вона встала і підійшла до Річарда.

— Вірно, — кивнув Річард. — Скоро. Хоча точної дати ми поки не призначили.

Нам потрібно ще… дещо продумати. Слухай, Дрефан, мені може знадобитися твоя допомога. У нас багато поранених, і деякі в дуже важкому стані. Їх поранив той же чоловік, який ледь не вбив Кару. Я був би вдячний, якби ти їх оглянув.

Дрефан витягнув з стіни ножі і звичним рухом порозсував їх по місцях.

— За цим я сюди й прийшов. Щоб допомогти. Він попрямував до дверей, але Річард зупинив його:

— Краще пропусти мене вперед. Ти помреш, якщо вийдеш звідси раніше мене.

А нам це зовсім не потрібно.

Річард взяв Келен за руку і повів за собою. Келен на мить зустрілася очима з Карою. Дрефан тоді сказав, що Морд-Сіт все чує. Значить, Кара чула, як Келен наказала йому перестати її лапати. Кара відчувала, що робив Дрефан, але не могла йому перешкодити. При цих спогадах щоки Келен спалахнули.

Відвівши погляд від Морд-Сіт, вона обняла Річарда за талію, і вони вийшли з кімнати.

Річард оглянув коридор і, переконавшись, що нікого поблизу немає, притиснув Келен до стіни біля її покоїв і поцілував. Келен була рада, що Дрефан зняв біль у плечі і вона може міцно обійняти коханого.

Келен злегка застогнала. За цей довгий день вона страшенно втомилася, та й рука ще трохи боліла, але стогнала вона не від болю і втоми, а від насолоди.

Річард обійняв її і розгорнув, щоб самому притулитися спиною до стіни. Поцілунок став більш пристрасним. Келен ледь торкалася ногами підлоги, повиснувши на шиї у Річарда.

Нарешті, куснувши Річарда за нижню губу, Келен відсторонилася, щоб перевести дух.

— Не можу повірити, що Ненсі або хто-небудь з її підлеглих нас не підстерігають, — хмикнув Річард.

Охоронців він залишив за рогом у сусідньому коридорі. Нарешті вони з Келен опинилися наодинці. Така розкіш випадала моментами вкрай рідко. З дитинства Келен оточували служниці, але зараз їх нав'язлива присутність її дратувала.

Яке щастя — просто побути одній.

Келен торкнулася губ Річарда швидким поцілунком.

— Думаю, Ненсі нас не потурбує.

— Правда? — Хитро посміхнувся Річард. — Як же так, Мати-сповідниця? Хто ж стане охороняти твою чесноту?

— О духи! Ніхто, сподіваюся! — Вона знову торкнулася губами його губ.

І тут він раптом змінив тему:

— Що ти думаєш про Дрефана?

До цього питання Келен не була готова.

— А що ти про нього думаєш?

— Добре, коли є брат, якому можна довіряти. Він цілитель. На наших лікарів справила велике враження його майстерність. Вони кажуть, що після його лікування у поранених набагато більше шансів вижити. А Надін вельми зацікавили деякі зілля, які Дрефан носить В мішечках на поясі.

Добре, коли твій брат допомагає людям. Що може бути благородніше його ремесла?

— Як по-твоєму, він володіє магією?

— Я не помітив жодних ознак. Не сумніваюся, що, якщо б він володів магією, я б це відразу зрозумів. Не можу пояснити, яким чином я відчуваю магію, але бачу щось подібне іскор навколо людини або відображення магії в його погляді. У Дрефана я нічого не виявив. Думаю, він просто дуже майстерний цілитель. Я вдячний йому за порятунок Кари. Правда, він стверджує, що врятував її. А раптом би вона й сама оклигала, після того як Марлін помер і її зв'язок з ним обірвався?

Келен така думка не приходила в голову.

— Значить, ти йому не довіряєш?

— Не знаю. Я просто не вірю в збіги. — Річард роздратовано зітхнув. Келен, мені потрібно, щоб ти була чесною зі мною і не дозволяла мені впадати в засліплення. Він мій брат, і мені хочеться йому вірити, але відомо, як погано я розбираюся в братах. Так що якщо у тебе виникне хоч тінь сумніву, ти повинна негайно мені про це сказати.

— Гаразд. Домовилися. — Річард схилив голову набік.

— Ну, наприклад, можеш для початку пояснити, чому ти йому збрехала.

— Про що ти? — Насупилася Келен.

— Про те, що головний біль пройшла. Я ж бачив, що це неправда. Так чому ти сказала йому, що все пройшло? Келен взяла його обличчя в долоні.

— Мені б дуже хотілося, щоб у тебе з'явився брат, яким ти міг би пишатися, Річард, але хочу, щоб це було по-справжньому. Напевно, те, що ти казав про збіг, мене насторожило, ось і все.

— І більше нічого? Тільки мої слова про збіг?

— Так. І сподіваюся, йому вдасться додати у твоє життя трохи братерської любові.

Я молюся, щоб його поява в той день виявилося всього лише збігом, а не чимось ще.

— Мені б теж цього хотілося. Келен ласкаво стиснула йому руку.

— Я знаю, що через нього всі мої служниці просто з глузду з'їхали. Боюся, скоро він почне розбивати серця. Обіцяю, що, якщо помічу в його поведінці щось дивне, відразу ж скажу тобі.

— Спасибі.

Річард навіть не посміхнувся її словам про те, яке враження Дрефан справив на жінок. Келен подумала, що він згадав історію з Майклом і Надін, і пошкодувала, що мимоволі навела його на ці спогади.

Запустивши пальці в її волосся, Річард знову поцілував Келен. Вона легенько відштовхнула його.

— Навіщо ти сьогодні взяв із собою Надін?

— Кого?

Він знову потягнувся до неї, але Келен відсторонилася.

— Надін. Пам'ятаєш таку? Жінка у вузькому платті?

— Ах, цю Надін…

— Так, значить, ти звернув увагу на її плаття! Келен тицьнула його пальцем в ребро.

Річард нерозуміюче нахмурив брови:

— А що, воно сьогодні якесь особливе?

— О так, воно сьогодні дещо інше! Так чому ти взяв її з собою?

— Тому що вона цілителька. І вона непогана людина.

Ось я і подумав: якщо вже вона сидить тут, чому б не пристосувати її до справи? Подумав, що вона сама відчує себе краще, якщо займеться чимось корисним. Я попросив її простежити, щоб дубовий відвар був приготований за правилами. По-моєму, вона була рада допомогти.

Келен пам'ятала, як посміхнулася Надін, коли Річард запропонував їй піти з ним. Так, безумовно, вона була рада, але не тільки допомогти. Ця посмішка була спеціально для Річарда, і сукню вона завузила теж заради нього.

— Значить, ти теж вважаєш Дрефана красивим? — Запитав Річард.

Вона вважала, що у нього занадто вузькі штани. Келен привернула Річарда до себе і поцілувала, в надії, що він не помітить, як спалахнули її щоки.

— Кого? — Мрійливо промовила вона.

— Дрефана. Пам'ятаєш такого? Чоловік у вузьких штанях.

— Вибач, щось не пригадую, — видихнула Келен і поцілувала його в шию.

І в цю хвилину вона дійсно ледь його пам'ятала. Їй потрібен був тільки Річард і більше ніхто.

У її голові не залишилося місця для думок про Дрефана. Єдине, що в даний момент заповнювало її розум, це спогади про те місце між світами, де вони з Річардом були разом, по-справжньому разом. І вона знову хотіла його.

Хотіла просто зараз.

По тому, як жадібно ковзали його руки по її спині і які пекучі були його губи, Келен зрозуміла, що він теж хоче її.

Але знала, що Річард дуже не хоче, щоб про нього думали, як про його батька. І не хоче, щоб у ній бачили всього лише жінку Магістра Рала — просту іграшку Владики Д'хари. Виключно тому він досі не заборонив служницям заважати його з Келен самоті. Він бурчав, але слухняно виходив, коли вони виставляли його з покоїв Матері-сповідниці.

І Морд-Сіт, судячи з усього, теж оберігали її, щоб ніхто не подумав, ніби вона всього лише коханка Владики Д'хари, а не його наречена. Кожен раз, коли Келен з Річардом усамітнювалися в кімнаті Річарда — хоча б для того, щоб просто поговорити, — туди під різними приводами постійно вривалися або Кара, або Бердіна. І у відповідь на сердиті погляди Річарда вони нагадували йому, що він сам наказав їм охороняти Мати-сповідницю. І Річард жодного разу не скасував наказу.

Але сьогодні Річард велів Карі з Раїною охороняти коридор, і ті без будь-яких перерікань скорилися.

Думаючи, що весілля ось-ось відбудеться, Келен з Річардом вирішили потерпіти, і хоч одного разу вони вже займалися любов'ю, той епізод в місці між світами, де не було ні тепло, ні холодно, ні світло, ні темно, не було ні підлоги, ні стелі, здавався якимось несправжнім.