Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів - Гудкайнд Террі - Страница 82

Келен насилу розрізняла кам'яний парапет. А коні не бачили безодню, над якою пролягав міст. Вона знала, що Нік не злякається, але ось про коней Морд-Сіт цього з упевненістю сказати не могла. Кам'яні стіни йшли вниз на багато тисяч футів. І якщо не вміти літати, то в замок можна потрапити тільки одним шляхом.

Келен виросла в Ейдіндрілі і часто бувала у замку, причому частіше всього одна.

Навіть коли вона була дитиною, їй дозволялося ходити в замок одній, як і іншим юним сповідницям. Чарівники жартували над нею і бігали по коридорах, радіючи разом з дівчинкою. Замок став для неї другим домом. Затишним і безпечним, доброзичливим і зберігаюим таємниці.

Але вона добре знала, що в замку, як і в будь-якому будинку, є небезпечні місця.

Ніхто не полізе, наприклад, в палаючий камін. Ось і в замку були місця, куди суватися теж не було варто.

Подорослішавши, вона перестала ходити в замок одна. Коли сповідниця стає дорослою, їй небезпечно ходити куди б то не було наодинці. Як тільки сповідниця починає приймати сповіді, її всюди супроводжує її чарівник, тому що у неї з'являється багато ворогів.

Родичі засуджених рідко вірили, що їхній син або чоловік скоїв щось серйозне, а часто і жорстокий злочин, і винили сповідниць за смертний вирок, хоча вона в даному випадку була всього лише засобом приведення вироку у виконання.

На життя сповідниця постійно замахувалися. Нестачі в охочих умертвити сповідницю ніколи не спостерігалося.

— А як ми без Магістра Рала пройдемо щити? — Запитала Бердін.

Келен впевнено посміхнулася обом Морд-Сіт.

— Річард не знав, куди йшов. Він просто вихором пролетів по замку, ведений своїм даром. Я ж знаю шлях, де можна пройти і без магії. Можуть, правда, зустрітися м'які щити, які звичайні люди не пройдуть, але мені вони не перешкода.

А якщо пройду я, то зумію і вас протягнути, як Річард протягував вас через більш потужні щити.

Кара хмикнула. Вона всю дорогу сподівалася, що щити їх зупинять.

— Кара, я бувала в замку сотні разів. Там абсолютно нічого боятися. Ми просто йдемо в бібліотеку. Як ви захищаєте мене тут, так само я буду захищати вас в замку. Ми сестри по ейджу. Я не підпущу вас до небезпечної магії. Ти мені довіряєш?

— Ну… Я вважаю тебе сестрою по ейджу. А сестрі по ейджу я можу довіряти.

Вони проїхали під величезними гратами і в'їхали на територію замку. Тут, за товстими зовнішніми стінами, сніг танув, ледве долетівши до землі. Келен відкинула капюшон. Тут було тепло і затишно.

Струсивши сніг з плаща, вона вдихнула на повні груди свіже весняне повітря.

Нік радісно заіржав.

Келен повела Кару і Берліну по гравію і кам'яній крихті до арки в стіні.

Морд-Сіт запалили лампи, приторочені до сідел, і коридор освітився м'яким помаранчевим світлом.

— Чому ми йдемо тут? — Запитала Кара. — Магістр Рал вів нас до великих кам'яних двері там, в центрі.

— Знаю. Це одна з причин, чому ви так боїтеся замку. Той шлях в замок небезпечний. А я веду вас дорогою, якою зазвичай ходила сама. Вона набагато безпечніша.

Самі побачите.

Цією дорогою ходили ті, хто жив або працював у замку. Звичайні відвідувачі входили через ще один вхід, де їх зустрічав провідник, який за ними доглядав.

Коли вони вийшли з проходу, коні побачили розкішний вигул з соковитою травою. Доріжка бігла уздовж стіни до головного входу в замок. Від вигулу її відгороджувала дерев'яна огорожа. У дальньому кінці вигулу знаходилася стайня.

Келен спішилася і відкрила ворота. Знявши з коней сідла і поклажу, вони пустили їх пастися.

Широкі гранітні сходи, стерті за тисячі років, вели наверх, до простих, але важких подвійних дверей. Кара і Бердіною з лампами в руках увійшли в замок слідом за Келен. У величезному приміщенні лампи освітлювали лише колони і арки.

— Що це? — Голосно прошепотіла Берліна. — Схоже на зливу.

— А тут… Адже тут немає щурів?

— Це просто фонтан, — пояснила Келен, і луна її голосу відгукнулося десь удалечині. — Так, Кара, щури тут водяться, але не там, куди ми йдемо. Чесне слово.

Дай-но мені лампу.

Взявши лампу, Келен підійшла до однієї з ключових ламп на правій стіні, підняла ковпачок і запалила гніт.

Відразу після того, як загорілася ключова лампа, почали запалюватися всі інші — сотні ламп спалахували по дві з кожного боку по периметру величезного приміщення. Буквально за кілька секунд в замку стало видно, як удень. Кара з Раїною завмерли з розкритими ротами.

У сотні футів над головою мерехтів скляний дах — зараз він був темний, але вдень наповнював приміщення теплом і світлом. Вночі, якщо не було хмар, можна було вимкнути лампи і милуватися зірками або насолоджуватися грою місячного світла.

У центрі знаходився біломармуровий фонтан у вигляді великого листа конюшини. З верхньої чаші на п'ятнадцять футів вгору била вода і каскадом стікала по зростаючих за розміром чаш до самої нижньої, крізь дірочки якої ідеальними дугами виливалася в басейн. Край басейну був досить широким, щоб на ньому було зручно сидіти.

Бердіна як зачарована ступнула вниз на одну з п'яти круглих сходинок, що вели до фонтану.

— Яка краса… — Здивовано прошепотіла вона. Кара озирнулась і побачила колони з червоного мармуру і балкон, що йшов по периметру овального приміщення.

На губах її заграла посмішка.

— Нічого спільного з тим місцем, куди привів нас Магістр Рал. — Раптово вона насупилася. — Лампи. Це була магія. Тут є магія. Ти сказала, що будеш тримати нас подалі від магії.

— Я сказала, що буду тримати вас подалі від небезпечної магії. Ці лампи свого роду щит, тільки навпаки. Замість того щоб тримати людей на відстані, вони вітають гостя. Це дружній різновид магії, Кара.

— Дружній. Угу.

— Гаразд, пішли. Ми прийшли сюди у справі. Нас чекає робота.

Келен повела їх до бібліотеки по теплих коридорах, які разюче відрізнялися від моторошного лабіринту, по якому вів Морд-Сіт в свій час Річард.

По дорозі їм зустрілися лише три щити. Магія Келен дозволяла їй їх пройти, і вона провела Кару з Бердін, хоча обидві скаржилися на лоскіт.

Ці щити не охороняли небезпечні зони, тому були слабші, ніж інші щити в замку. Були тут і такі щити, які на пам'яті Келен не проходив жоден чарівник Правда, Річард проходив їх запросто.

Вони вийшли в коридор, облицьований світло-рожевим туфом. Він виходив у великі кімнати з лавками, призначені для читання і бесід. В кінці кожної з цих кімнат за подвійними дверима знаходилися бібліотеки.

— Я тут була, — повідомила Бердіна. — Я все це пам'ятаю.

— Вірно. Річард привів вас сюди, тільки іншою дорогою. Келен дійшла до восьмої за рахунком вітальні і ввійшла через подвійні двері в бібліотеку. Тут вона знову запалила ключову лампу, і темрява розсіялася. Підлога тут була з полірованого бука, а стіни прикрашали медового кольору дубові панелі. З вікон відкривався чудовий вид на Ейдіндріл, але зараз крізь снігову пелену Келен ледве могла розрізнити окремі вогники міста, яке простиралося внизу.

Вона пішла між столами, оглядаючи численні ряди книг у пошуках тих, які вона пам'ятала. Тільки в цій бібліотеці було сто сорок п'ять рядів книг.

Крісла тут дуже зручні для читання, але сьогодні їм знадобляться столи, щоб складати книги.

— Значить, це і є бібліотека, — зауважила Кара. — У Народному Палаці Д'хари бібліотека куди більше.

— Це всього лише одна з двадцяти шести таких бібліотек. Я можу тільки здогадуватися, скільки тисяч книг зберігається в замку, — сказала Келен.

— Так як же ми знайдемо ті, що нам потрібні? — Захвилювалася Бердін.

— Це не так складно, як здається. Втім, у мене був знайомий чарівник, який перерив усі бібліотеки в пошуках відомостей, які — він точно це знав — тут є. Він все життя їх шукав, але так і не знайшов.

— Так як же зможемо знайти ми?

— Книги розсортовані по темах. Книги для вивчення мов, наприклад. Я можу показати вам всі книги по кожній окремій мові, тому що вони до магії ніякого відношення не мають і зібрані в одному місці. Правда, я не знаю, за якою системою розставлені книги про магію і книги пророцтв, якщо там взагалі є система, але це нам зараз і не потрібно. У цій кімнаті зберігаються звіти про судові процеси. Я їх сама ніколи не відкривала, але знаю, що вони є.