Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів - Гудкайнд Террі - Страница 92

— Чому дух відправився в набіг? — Запитав Зедд у своїх вартових. Він кивнув на Енн і запитально знизав плечима. — Чому?

Один з нантонгов, здавалося, зрозумів. Він провів долонею по горлу, немов перерізаючи його, зобразив мниму кров, що текла з уявною рани, а потім вказав списом на місяць.

— Кривавий місяць? — Запитала Енн.

— Червоний, — уточнив Зедд. Тепер йому все стало ясно. — В останній раз, як я чув, сповідниці взяли з нантонгів обіцянку, що вони більше не будуть приносити в жертву людей. Я ніколи не вірив, що вони його дотримають. Занадто глухе тут місце. Червоний місяць, мабуть, злякав їх, і вони подумали, що духи гніваються. Ось чому нас повинні принести в жертву: умиротворити розсерджених духів.

Сидячи в гної, Енн кинула на Зедда убивчий погляд.

— Я тільки молюся, щоб Натану зараз було гірше, ніж нам.

— Що ти там казала, — запитав Зедд неуважно, — щодо того, щоб тинятися всюди з чокнутим дідом?

39

Про що ви думаєте? — Запитала Кларисса. Вона пройшлася в одну сторону, потім в іншу, намагаючись рухатися природно, хоча відчувала себе манекеном. Вона не знала, куди подіти руки, і склала їх за спиною.

Натан сидів у розкішному кріслі, оббитому тканиною в коричневу і золоту смужку. Поставивши лікоть на різьблений підлокітник, він задумливо підпирав підборіддя долонею. Срібні піхви його меча торкалися кінчиком підлоги.

Натан посміхнувся, всім своїм виглядом показуючи, що він надзвичайно задоволений.

— Моя люба, я думаю про те, як чудово ти виглядаєш.

— Правда? Ви не просто так говорите? Ви дійсно так думаєте? Я не виглядаю… нерозумно? — Він усміхнувся:

— Ні-ні, тільки не по-дурному. Чудово — ось саме відповідне слово.

— Але я відчуваю себе… Не знаю навіть… Це занадто зухвало. Я ніколи не бачила такого прекрасного плаття, не кажучи вже про те, щоб носити його.

Він знизав плечима.

— Значить, тим більше прийшла пора це зробити. Кравець, чистенький худий чоловік з пучком довгого сивого волосся посередині широкої лисини, повернувся, відкинувши фіранку в дверному отворі. Він нервово смикав кінчик мірної стрічки, що висіла у нього на шиї.

— Пані знаходить, що це плаття прийнятне для неї? Кларисса згадала інструкції Натана. Вона пригладила дорогий синій атлас на стегнах.

— Не можу сказати, що це найкраще… Кравець провів язиком по губах.

— Але, пані, якби я знав, що ви удостоїли мене своїми відвідинами, або якщо б ви заздалегідь надіслали мені розміри, я, звичайно ж, вніс би відповідні зміни. — Він подивився на Натана, і його язик знову пробіг по губах. Запевняю вас, пані, я внесу всі зміни, які знадобляться. Він вклонився Натану. — Мій пане, що думаєте ви? Я маю на увазі — що потрібно змінити, щоб ви залишилися задоволені?

Натан схрестив руки, вивчаючи Клариссу, як скульптор вивчає ще не завершений шедевр. Він прицмокнув язиком і покашляв, немов ніяк не міг прийняти остаточне рішення. Кравець нервово смикав кінець своєї мірної стрічки.

— Як і пані, я вважаю, що воно не дуже добре сидить в талії.

— Сер, залиште ваші тривоги! — Кравець підбіг до Кларисси і рукою стиснув плаття в талії. — Бачите? Потрібно всього лише прибрати пару стрілок. Пані обдарована дуже витонченою фігурою. У мене рідко бувають дами з бездоганною фігурою, і я можу переробити сукню за кілька годин. Буду мати за честь до вечора закінчити роботу і доставити плаття вам в… Де ви зволили зупинитися, мілорде?

Натан недбало махнув рукою.

— Мені ще належить знайти підходяще місце. А ви що б рекомендували?

Кравець вклонився знову.

— Бріар Хауз — найкращий готель в Танімурі, мілорде. Якщо ви бажаєте, я пошлю туди свого помічника, і він все влаштує.

Натан випростався в кріслі і, вийнявши з кишені золоту монету, кинув її кравцеві.

— Дякую вам, дуже люб'язно з вашого боку. — Натан задумався і кинув кравцеві ще золотий. — Уже запізно, але я впевнений, що ви умовте їх приготувати нам обід до нашого приходу. Ми були в дорозі весь день і повинні гарненько поїсти. — Він помахав пальцем перед обличчям кравця. — І кращі кімнати, зауважте. Я не бажаю тулитися в тісному свинарнику.

— Вибачте, мілорде, в Бріар Хауз немає жодної кімнати, яку навіть такий сліпучий вельможа, як ви, вважав би тісним свинарником. І чи довго ви маєте намір користуватися послугами готелю, якщо про це запитають мого помічника?

Натан змахнув з коміра сорочки уявну порошинку.

— До тих пір, поки імператор Джеган не зажадає нас до себе.

— Зрозуміло, сер. А вам не потрібні ще сукні, мілорде?

Натан сунув великий палець у нагрудну кишеню.

— Мабуть. Що у вас є найбільш респектабельне? Кравець посміхнувся і знову вклонився.

— Дозвольте мені принести кілька суконь на вибір, і пані приміряє ті, що вам сподобаються.

— Так, — сказав Натан. — Так, принесіть щось краще. Я — людина з досвідом, і в мене є смак. Я звик до найкращого. Принесіть таке, що могло б мене засліпити.

— Зрозуміло, сер. — Кравець вклонився двічі і помчав, а Кларисса в подиві похитала головою.

— Натан! Це найпрекрасніше плаття, яке я коли-небудь бачила, а ви хочете, щоб він знайшов у себе ще краще? Натан підняв брову.

— Ніщо не може бути занадто добре для коханки імператора, для жінки, яка носить його дитину.

Її серце затріпотіло. Іноді, дивлячись в його блакитні очі, вона майже бачила миготять у них тінь безумства, але, коли безтурботна посмішка з'являлася на його обличчі, Кларисса танула.

Він був найвідважнішим чоловіком з усіх, кого вона зустрічала за все своє життя. Його сміливість врятувала її від цих мерзотників в Ренвольді і з тих пір не раз допомагала їм вибратися з ситуацій, які були навіть гірше, ніж безнадійні.

Його сміливість межувала з безумством.

— Натан, я довірилась вам і зроблю все, що ви скажете, але, будь ласка, поясніть те, про що ви тільки що говорили, це легенда, що маскує наше перебування в Танімурі, або ви дійсно бачите настільки огидну річ у моєму майбутньому?

Натан встав і випростався на весь зріст. Він узяв її руку і притиснув до свого серця, немов тендітну квітку. Його довге біле волосся розсипалося по плечах, коли він нахилився і подивився їй прямо в очі.

— Кларисса, це всього лише казка, яка допоможе мені досягти моєї мети. Це жодним чином не відображає того, що я бачу в майбутньому. Я не хочу брехати тобі, говорячи, що попереду нас не підстерігають небезпеки, але поки що заспокойся і насолоджуйся життям. Ми повинні почекати деякий час, і я хочу, щоб ти з приємністю його провела. Ти обіцяла зробити все, що потрібно. Я вірю тобі. Але поки цей час не настав, я просто хочу, щоб тобі було добре.

— Але хіба ми не повинні були ховатися, щоб ніхто не знав, де ми? Щоб ніхто нас не бачив?

— Так ховаються тільки не дуже кмітливі злочинці і втікачі.

Саме тому їх майже завжди ловлять. Вони самі накликають на себе підозри. Той, хто шукає когось, заглядає у всі темні кути, але на світлі навіть не дивиться. Якщо хочеш сховатися, немає кращого місця, ніж те, яке у всіх на виду. Моя історія занадто безглузда, щоб їй не повірили. Нікому і в голову не прийде, що у когось вистачило сміливості її вигадати, тому ніхто в ній не засумнівається. Крім того, насправді ми ні від кого не ховаємося, і за нами ніхто не полює. Просто я не хочу, щоб люди поглядали на нас з підозрою. Якби ми почали ховатися, це було б неминуче.

Кларисса похитала головою:

— Натан, ви — чудо.

Вона опустила очі на корсаж плаття. Її груди були підняті так високо, що ледь не вивалювалися з вирізу, а кісточки під ліфом жахливо заважали. Кларисса ніколи не носила бюстгальтерів і не розуміла, навіщо вони взагалі потрібні. Вона розгладила спідницю.

— Це добре на мені виглядає? Скажіть чесно, Натан. Я ж проста жінка. Хіба на мені воно не виглядає безглуздо?

Натан вигнув брову:

— Проста? Ти дійсно так вважаєш?