П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Гудкайнд Террі - Страница 110

Але відсутність чарівного дару позбавляло і ще дечого. Виявитися нездатною користуватися чарівним даром — все одно що втратити любов Творця. Справа усього її життя на благо Творця разом з радістю єднання з магією — зі своїм Хань, життєвою силою — завжди доставляла їй задоволення. Не те щоб вона ніколи не відчувала розчарувань, страху або не терпіла невдач — просто завжди було досить торкнутися свого Хань, щоб подолати будь-які негаразди. Більше дев'яти століть Хань був її постійним супутником. І нинішня нездатність торкнутися дару частенько викликала сльози на очах.

Велику частину часу вона не відчувала ніякої різниці — поки не думала про це. Але як тільки, забувшись, намагалася торкнутися Хань і не могла, їй починало здаватися, ніби у неї повільно згасає розум.

Поки Енн не намагалася звернутися до магії, здавалося, що вона тут, на місці, десь усередині, чекає, як добрий друг, якого бачиш краєм ока. Але коли аббатиса намагалася дотягнутися до неї, направляла в ту сторону думки, виникало таке відчуття, ніби під нею розверзлася земля і вона летить у бездонну чорну прірву. Позбавлена дару і захисту магії Палацу Пророків, Енн тепер нічим не відрізнялася від решти людей. Вона і насправді майже що жебрачка. Звичайна стара жінка, дряхліюча, як усі, яка має не більше сили, ніж будь-яка інша. Знання та — у всякому разі, вона сподівалася, — набута з роками мудрість були її єдиною перевагою. Поки Зедд не вижене шимів, вона буде практично безпорадною. Поки Зедд не вижене шимів. Якщо Зедд вижене шимів…

Енн помилилася напрямком — пішла між близько стоячими фургонами — і опинилася в глухому куті, з якого хтось йшов їй назустріч. Розсипавшись у вибаченнях, вона повернулась у зворотний бік. Жебраки завжди поклоняються, нехай і нещиро.

— Аббатиса? — Енн застигла.

— Абатиса, це ви?

Енн озирнулась і побачила ошелешене обличчя сестри Георгії Ціфаро. Вони були знайомі понад п'ятсот років. Жінка беззвучно відкривала рот, намагаючись вимовити хоч слово.

Енн поплескала її по руці, в якій та стискала казанок з димлячою кашею. Сестра Георгія здригнулася.

— Хвала Творцеві! Нарешті я вас відшукала, сестра Георгія!

Сестра Георгія боязко простягла руку й торкнулася щоки Енн, немов перевіряючи, не бачення чи перед нею.

— Ти ж мертва, — пробелькотіла сестра Георгія. — Я була на твоїх похоронах. Я бачила як… ти і Натан… Ваші тіла пішли до Світла на поховальному багатті. Я своїми очима бачила. Ми молилися всю ніч, дивлячись, як горить ваше з Натаном похоронне багаття.

— Правда? Дуже мило з твого боку. Ти завжди була така дбайлива, сестра Георгія. Дуже схоже на тебе — стояти в темряві і молитися всю ніч безперервно за мене. Душевно вдячна. Тільки от мене там не було.

Сестра Георгія знову здригнулася.

— Але… Але… Адже аббатисою обрали Верну!

— Так, знаю. Я власноручно написала наказ, не забула? — Жінка кивнула, і Енн продовжила: — У мене були на те причини. Але, як би там не було, я цілком жива-здорова, як ти і сама відмінно бачиш.

Аж нарешті сестра Георгія поставила казанок і обняла Енн.

— Ой, аббатиса! Аббатиса! — Тільки й змогла видавити сестра Георгія, після чого розплакалася, як дитина. Енн примудрилася досить швидко її заспокоїти кількома словами. Не можна було допустити, щоб їх застали в такому вигляді. На кону стояли їхні життя, і Енн не могла ризикувати, вислуховуючи істерично ридаючу бабу.

— Аббатиса, що з вами сталося? Від вас тхне лайном, і виглядаєте ви жахливо! Енн хихикнула.

— Я не наважилася демонструвати мою красу цим чоловікам, інакше не встигала б відмовлятися від пропозицій руки і серця!

Сестра Георгія розсміялася, але тут же знову заплакала.

— Вони сущі тварини! Всі вони!

— Знаю, сестра Георгія. Знаю, — заспокоїла її Енн. Вона підвела співбесідниці підборіддя. — Ти сестра Світла. Ану випрямися. Те, що зробили з твоїм тілом, не має значення. Важливі тільки наші безсмертні душі. Бидло в цьому житті може творити що завгодно з твоїм тлінним тілом, але вони не можуть торкнутися твоєї чистої душі. Так що поводься як личить тій, хто ти є, — сестрі Світла.

Сестра Георгія посміхнулася крізь сльози.

— Спасибі, аббатиса. Мені необхідна була ваша прочуханка, щоб згадати моє призначення. Іноді так просто про все забути.

— Де інші? — Енн йшла напролом до своєї мети. Сестра Георгія вказала вправо за спиною Енн.

— Он там.

— Ви всі разом?

— Ні. Аббатиса, деякі з сестер віддалися Безіменному. — Закусивши губу, вона ламала руки. — У нашому ордені є сестри Тьми.

— Так, знаю.

— Знаєте? Ну, так їх Джеган тримає в іншому місці. Сестри Світла живуть усі разом, але де знаходяться сестри Тьми, не знаю. Та й знати не хочу.

— Хвала Творцеві, — зітхнула Енн. — На це я і розраховувала — що їх з вами не виявиться. Сестра Георгія озирнулася.

— Абатиса, вам треба терміново йти, інакше вас уб'ють або схоплять.

Вона почала відштовхувати Енн, намагаючись обійти її і піти геть.

Енн схопила її за рукав, щоб змусити дослухати.

— Я прийшла врятувати сестер. Сталося щось таке, що надало нам виняткову можливість допомогти вам втекти.

— Немає ніякого…

— Цить! — Пошепки рикнула Енн. — Слухай мене! Шими вирвалися на свободу.

— Це неможливо! — Ахнула сестра Георгія.

— Та ну? А я тобі кажу, що так воно і є. Якщо ти мені не віриш, то чому, як ти думаєш, твоя чарівна сила зникла?

Сестра Георгія мовчала. До Енн доносився грубий сміх гравців, що розташувалися неподалік. Сестра обмацувала очима по території за фургонами, побоюючись, що їх помітять.

— Ну то як? — Поцікавилася Енн. — Які в тебе міркування щодо причин, по яких зникло твоє могутність?

Сестра Георгія облизнула пересохлі губи.

— Нам заборонено торкатися нашого Хань. Джеган дозволяє нам це, тільки якщо йому щось потрібно. Він сидить у наших розумах, аббатиса. Він — соноходець. І може визначити, що Хань торкалися без його дозволу. І потім тобі вже більше не захочеться порушувати наказ. Він може керувати чужим Хань. Може змусити тебе сильно пошкодувати, що ти зробила щось, що йому не сподобалося. — Вона знову, заплакала. — Ах, аббатиса…

Енн притиснула голову Георгія пліч.

— Тихо, тихо. Заспокойся. Все тепер буде добре, Георгія. Заспокойся. Я прийшла, щоб вирвати вас у цього чудовиська.

— Вирвати? — Підняла голову сестра Георгія. — Ви не зможете! Соноходець сидить в наших розумах. Не виключено, що він зараз за нами спостерігає. Він це може, знаєте.

— Ні, тепер не може, — похитала головою Енн. — Про шимів не забула? Твоя магія зникла, отже і його — теж. Його більше немає в твоїй голові. Ти вільна.

Сестра Георгія взялася заперечувати, але Енн схопила її за руку і потягла вперед.

— Відведи мене до решти сестер. І не смій зі мною сперечатися, чуєш? Ми повинні втекти, поки у нас є шанс.

— Але, аббатиса, ми не можемо…

Енн схопила протягнуте в губу сестри Георгії кільце.

— Хочеш і далі залишатися рабинею цієї худобини? Хочеш, щоб тебе й далі гуляли його солдати і він сам? — Вона смикнула кільце. — Хочеш?!

На очах Георгії навернулися сльози.

— Ні, аббатиса…

— Тоді відведи мене в намет до решти сестер Світла. Я маю намір відвести вас усіх від Джегана цієї ж ночі.

— Але, аббатиса…

— Давай швидко! Поки нас тут не спіймали! Сестра Георгія підхопила казанок з кашею і поспішила вперед. Енн йшла за нею по п'ятах. Георгія озиралася через кожну пару кроків. Вона квапливо йшла, обходячи багаття і групи солдатів як можна далі. Але навіть при цьому солдати іноді помічали її і намагалися схопити за поділ, вибухаючи реготом, коли вона з криком відскакувала.

Коли черговий солдат схопив Георгію за руку, Енн негайно вклинилася між ними і посміхнулася мужику. Той так здивувався, що випустив руку Георгії. Енн з Георгією поспішно відійшли.

— Через вас нас вб'ють, — прошепотіла сестра Георгія, просочуючись між фургонами.

— Ну, мені здалося, що в тебе немає настрою на те, чого бажав цей малий.