П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Гудкайнд Террі - Страница 122

Іноді імперці не трудилися ставити намет, і Енн залишалася прикутою на очах у всіх, як собака.

З часом аббатиса полюбила свою маленьку палатку і раділа, коли її ставили. Намет стала її притулком, місцем, де можна витягнути затерплі ноги і руки, прилягти або помолитися.

Енн проковтнула ще ложку супу.

— Ну, наказав тобі Джеган ще що-небудь, окрім того щоб годувати мене? Може, відлупцювати мене заради його задоволення або твого?

— Ні. — Сестра Алессандра зітхнула. — Просто годувати вас. Наскільки я розумію, він ще не вирішив, що з вами робити, але поки суд та діло хоче, щоб ви залишалися в живих. Раптом ще станете в нагоді?

Енн поспостерігала, як сестра помішує суп.

— Знаєш, він же не може проникнути у твій розум. Зараз не може.

— Чому ви так думаєте? — Підняла очі Алессандра.

— Шими вирвалися на свободу. Ложка на мить зупинилася. Алессандра подивилася на Енн.

— Я чула про це. — Ложка знову почала круговий рух. — Чутки, не більше.

Енн посовався, намагаючись влаштуватися зручніше на жорсткій землі. А вона-то завжди думала, що при її габаритах сидіти на землі їй буде цілком зручно!

— Хотілося б мені, щоб це були лише чутки. Чому ж, по-твоєму, магія не діє?

— Але вона діє!

— Я говорю про Магію Приросту. Алессандра опустила очі.

— Ну, напевно, я просто не дуже-то хотіла нею користуватися, тільки й всього. А якщо надумаю, вона спрацює, я впевнена.

— Ну так спробуй! Побачиш, що я права. Сестра Алессандра похитала головою:

— Його Високоповажність забороняє користуватися магією без його особистого розпорядження. Дуже… нерозумно порушувати накази Його Високоповажності.

Енн нахилилася до сестри.

— Алессандра, шими на свободі! Магія зникла майже зовсім. Інакше, в ім'я Творця, якого рожна я, по-твоєму, сиджу в цих залізяках? Невже, будь в моєму розпорядженні магія, я не учинила б який-неякий концерт, коли мене схопили? Поворуши мізками, Алессандра! Ти ж не дурна, сама знаєш!

Вже ким-ким, а дурепою Алессандра не була. Незрозуміло, як така розумна жінка могла піддатися обіцянкам Володаря. Напевно, брехня здатна спокусити навіть мудреців.

— Алессандра, Джеган не в змозі проникнути у твій розум. Його могутність соноходця зникла, як і мої магічні здібності.

Сестра Алессандра дивилася на аббатису, не виявляючи жодних емоцій.

— Можливо, його могутність діє у зв'язці або навіть через нашу, і він як і раніше здатний проникати в розум сестер Тьми.

— Нісенітниця! Тепер ти міркуєш, як рабиня. Забирайся геть, раз маєш намір і далі міркувати, як рабиня. Як сестри Світла, із соромом змушена зізнатися.

Алессандра явно не хотіла ні йти, ні припиняти розмову.

— Я вам не вірю. Джеган всемогутній. І напевно зараз спостерігає за нами моїми очима, а я просто-напросто не знаю про це.

І Алессандра несподівано різко піднесла до губ Енн ложку супу. Довелося проковтнути. Повільно жуючи, аббатиса вивчала обличчя сидячої перед нею жінки.

— Ти можеш повернутися. До Світла, Алессандра.

— Що?! — Миттєва лють в очах Алессандри тут же змінилася веселощами. — Аббатиса, та ви зовсім з глузду з'їхали!

— Невже?

Сестра Алессандра піднесла чергову ложку до губ Енн.

— Так. Я дала обітницю владиці з Підземного світу. Я служу Володарю. А тепер їжте.

Не встигла Енн проковтнути, як пішла чергова порція. Вона з'їла добрих п'ять ложок, перш ніж їй вдалося вимовити хоч слово.

— Алессандра, Творець простить тебе. Творець — всемилостивий і усепрощаючий. Він візьме тебе назад. Ти зможеш повернутися до Світла. Хіба тобі не хочеться повернутися в люблячі обійми Творця?

Сестра Алессандра несподівано відважила їй ляпас. Енн перекинулася на бік. Алессандра піднялася, гнівно блискаючи очима.

— Мій пан — Володар! Не смій кощунствувати! У цьому світі мій пан — Його Високоповажність! А в загробному — Володар! Не бажаю слухати, як ти ганьбиш мою обітницю Володарю. Ясно?!

Енн гірко подумала, що загоєння щелепи пішло нанівець. На очах виступили сльози. Сестра Алессандра схопила аббатису за брудний рукав і ривком посадила.

— Я не дозволю тобі говорити такі слова. Зрозуміла? — Енн мовчала, не бажаючи спровокувати ще один спалах люті. Судячи з усього, ця тема болюча, не менше, ніж щелепа Енн.

Сестра Алессандра сіла і підняла миску з супом.

— Залишилося зовсім небагато, але ви повинні доїсти. — Алессандра дивилася в миску, ніби спостерігаючи за ложкою, яка оберталася там. Вона відкашлялася. — Пробачте, що вдарила вас.

— Я тебе прощаю, Алессандра, — кивнула Енн. Сестра підняла очі — в них вже не було гніву.

— Правда прощаю, Алессандра, — щиро прошепотіла Енн, розмірковуючи, які моторошні пристрасті киплять зараз в душі її колишньої учениці.

Алессандра знову опустила погляд.

— Тут нема чого прощати. Я — те, що я є, і ніщо не може змінити цього. Ви і уявлення не маєте, які речі мені довелося зробити, щоб стати сестрою Тьми. — На її обличчі з'явився відчужений вираз. — І навіть не можете уявити, яку могутність я отримала натомість.

«Ну і до чого доброго це привело?» — Ледь не запитала Енн, але притримала мову і мовчки доїла суп. З кожним ковтком вона кривився від болю. Ложка дзенькнула — Алессандра кинула її в порожню миску.

— Було дуже смачно, Алессандра. Найкраща їжа, що я їла за… за той час, що я тут. За багато тижнів, напевно.

Сестра Алессандра кивнула і піднялася на ноги.

— Якщо буду вільна, принесу вам і завтра теж.

— Алессандра! — Сестра обернулася, і Енн подивилася їй в очі. — Ти не могла б побути зі мною трохи?

— Навіщо?

Енн гірко розсміялася:

— Я кожен день лежу в скрині. Щоночі мене прив'язують до штиря. Просто було б непогано, якби хтось зі мною хоч трішки посидів, тільки й всього.

— Я — сестра Тьми.

— А я сестра Світла, — знизала плечима Енн. — Тим не менше ти принесла мені суп.

— Мені наказали.

— А! Набагато більш чесна відповідь, ніж я отримала від сестер Світла, з жалем змушена констатувати. — Енн відсунула ланцюг і прилягла на бік, відвернувшись від сестри Алессандри. — Вибач, що тобі довелося відірватися від справ, щоб подбати про мене. Напевно, Джеган хоче, щоб ти мерщій поверталася до обов'язків солдатської повії.

У наметі запала тиша. Зовні сміялися солдати, пили ель, грали в якісь ігри. Доносився запах смаженого м'яса. Цього разу шлунок Енн нарешті не бурчав від голоду. Супчик був дуже навіть смачним.

Звідкись здалеку долетів жіночий крик, тут же перетворився на дзвенячий сміх. Маркітантка, треба думати. Іноді крики були дійсно криками жаху, і Енн покривалася потом, уявляючи, що там відбувається.

Сестра Алессандра нарешті знову опустилася на землю.

— Я можу трохи з вами посидіти. — Енн повернулася.

— Мені б дуже цього хотілося, Алессандра. Правда-правда.

Сестра Алессандра допомогла Енн сісти, і обидві деякий час мовчали, слухаючи табірний шум.

— Шатер Джегана, — порушила мовчання Енн. — Я чула, це щось. Розкішне видовище.

— Так, так і є. Щовечора йому розбивають щось подібне палацу. Хоча не можу сказати, що входжу туди з радістю.

— Та вже, після зустрічі з цим типом охоче цьому вірю. Ти знаєш, куди ми прямуємо? — Алессандра похитала головою.

— Яка різниця куди? Всі ми раби Його Високоповажності.

У цій відповіді виразно звучали нотки безнадії, і Енн вирішила тихенько перевести розмову в потрібне русло.

— А знаєш, Алессандра, у мій розум Джеган проникнути не може.

Сестра Алессандра нерозуміюче насупилася, і Енн розповіла їй про чарівні узах Магістра Рала, що захищають всіх, хто приніс йому присягу. Енн ретельно підбирала слова, намагаючись, щоб її розповідь не виглядала як пропозиція. Алессандра слухала, не перебиваючи.

— Зараз, звичайно, чари уз Річарда як Магістра Рала теж не діють, — підбила підсумок Енн, — але і могутність Джегана зведено нанівець, так що я як і раніше захищена від соноходця. — Вона розсміялася. — Хіба що він сам ввійде сюди в цей намет.