П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Гудкайнд Террі - Страница 169

Меч Далтона свиснув і розпоров Стейну живіт прямо під ременем. Далтон завдав удару акуратно, щоб не розсікти все, а лише розкрити черевину настільки, щоб кишки вивалилися під ноги імперця.

Стейн охнув, розкрив рот і виряченими очима втупився на підлогу. Потім підняв погляд на Далтона і впав на коліна. Стогін перейшов в хрип.

— Знаєш, — меланхолійно повідомив Далтон, — як з'ясувалося, я все ж власник. Дякуй добрим духам, що твоя смерть виявилася швидкою.

Стейн повалився на бік. Далтон переступив через нього, зайшовши імперцю за спину.

— Але саме тому, що помреш ти швидко, мені б не хотілося, щоб ти вважав, ніби хоч щось упустив або що я неуважно поставився до твого візиту.

Далтон згріб в кулак сальну шевелюру Стейна. Краючи мечем шкіру на лобі імперця, він уперся ногою йому в спину і здер скальп.

Потім обійшов кругом і показав пронизливо верещачому Стейну:

— А це тобі за Франку, до речі сказати. Просто щоб ти знав.

Стейн корчився на підлозі серед своїх кишок. З його голови струмком текла кров. Далтон недбало підійшов до дверей і відкрив їх, задоволений, що новий хлопець, незважаючи на крики, які доносилися з кабінету, не посмів зайти без дозволу.

— Філ, заглянь сюди разом з Грегорі.

— Так, міністр Кемпбелл?

— Філ, Стейн тут бруднить мій кабінет. Будь ласка, допоможи йому вийти.

— Добре, міністр Кемпбелл.

— І я не хочу, щоб він зіпсував килими. — Далтон, взявши зі столу якийсь папір, подивився на виючого на підлозі імперця. — Підтягніть його сюди і викиньте в вікно.

70

Річард з гуркотом вломився у двері. Він побачив тут безліч народу, але попрямував прямо до Келен.

— Річард, постривай, — перехопив його Джіан.

— Ну, що ще? В чому справа? Як вона?

— Жива. Криза минула.

У Річарда від полегшення мало не підкосилися ноги. Він відчув, як по щоках течуть сльози, але тут же узяв себе в руки. Він настільки втомився, що тямив насилу. Йдучи сюди, він не зміг навіть повернути ручку дверей, але і зупинитися теж не зміг.

— Тепер я зумію її вилікувати. Моє могутність повернулося.

Річард рушив по коридору, але Джіан знову схопив його за руку.

— Знаю. До Дю Шайю магія повернулася теж. І спочатку ти повинен поговорити з ній.

— З нею я поговорю потім. В першу чергу треба зцілити Келен.

Ні! — Прокричав Джіан прямо Річарду в обличчя. Від здивування Річард завмер.

— Але чому? В чому справа?

— Дю Шайю каже, що тепер їй відомо, навіщо вона прийшла до тебе. Дю Шайю говорить, що, поки ти не переговориш з нею, ми не повинні підпускати тебе до Келен. Вона змусила мене заприсягтися, що я не підпущу тебе до Келен, навіть якщо для цього доведеться пустити в хід меч. Будь ласка, Кахарін, не примушуй мене. Благаю.

Річард зробив глибокий вдих, намагаючись заспокоїтися.

— Гаразд, якщо вже це так важливо… Де Дю Шайю? Джіан провів Річарда по коридору до кімнати, сусідньої з тією, де лежала Келен.

Дю Шайю з немовлям на руках сиділа на стільці. Побачивши Річарда, вона засяяла. Опустившись перед жінкою на коліна, Річард подивився на солодко посапуючий згорток у неї в руках.

— Дю Шайю, — прошепотів він, — який він гарний!

— У тебе дочка, чоловік мій.

Річард, зайнятий зовсім іншими думками, на цей раз не став сперечатися з Дю Шайю. Не важливо, чия це дочка. Не зараз.

— Я назвала її Карою на честь тієї, що врятувала нам життя.

— Кара буде задоволена, — кивнув Річард. Дю Шайю поклала руку йому на плече.

— Річард, ти здоровий? Ти виглядаєш так, ніби побував в світі мертвих.

— Деяким чином так воно і було, — ледь усміхнувся він. — Джіан сказав, твій магічний дар повернувся.

— Так, — кивнула вона. — І ти повинен мені вірити. Мій дар дозволяє відчувати заклинання і зупиняти їх дію.

— Дю Шайю, я повинен зцілити Келен.

— Ні, не повинен. — Річард скуйовдив волосся.

— Дю Шайю, я знаю, ти хочеш допомогти, але твої слова — безумство.

Вона згребла його за комір:.

— Слухай мене, Річард. Я прийшла до тебе з цілком визначеною метою. І тепер я знаю, що це за мета. Я прийшла, щоб допомогти тобі уникнути болю від втрати Келен. На неї накладено приховане закляття. І якщо ти спробуєш зцілити її за допомогою магії, то це закляття прокинеться і її вб'є. Це зробили для того, щоб вона напевно загинула.

Річард, намагаючись зберігати спокій, облизав губи.

— Але ж ти можеш знешкоджувати заклинання. Сестра Верна казала мені про це, коли ми з тобою вперше зустрілися. Дю Шайю, ти можеш знешкодити це закляття, а потім я її уздоровлю.

Дю Шайю твердо дивилася йому в очі.

— Ні. Послухай мене. Ти не хочеш мене зрозуміти, а чуєш тільки те, що хочеш почути. Послухай, що це за заклинання. Це заклинання сотворено тією магією, перед якою моє чарівництво безсиле. Я не можу його розсіяти, як звичайне заклинання. Воно сидить в Келен немов зубець риболовецького гачка. Твоя зцілювальна магія запустить його, і ти вб'єш Келен. Чуєш, Річард? Якщо ти торкнешся її магією, ти вб'єш її!

— І що ж нам тоді робити? — Річард стиснув пальцями скроні.

— Вона ще жива. А раз вона досі жива, значить, зуміє викарабкатися. Ти повинен просто подбати про неї. Вона повинна одужати без магічного втручання. Як тільки їй стане краще, заклинання розсіється само, як в рибі розчиняється гачок. Воно зникне ще до того, як Келен оправиться остаточно, але до того часу їй твоя магія вже не буде потрібною.

— Гаразд, — кивнув Річард. — Спасибі тобі, Дю Шайю.

Велике тобі спасибі за… за все.

Дю Шайю обняла його, потягнувшись через лежаче на її колінах немовля.

— Але нам треба забиратися звідси, — швидко промовив Річард. — Орден буде тут з хвилини на хвилину. Ми повинні виїхати з Андера.

— Ця людина, Едвін, він хороший. Він дістав фургон, щоб ти міг відвезти Келен.

— Як вона? У свідомості?

— Коли як. Ми її трошки погодували, дали води, напоїли деякими трав'яними настоями. Річард, вона сильно покалічена, але жива. І думаю, з часом вона видужає повністю. Я дійсно так вважаю.

Дю Шайю встала, не випускаючи з рук новонароджену доньку, і повела Річарда в сусідню кімнату. Річард був абсолютно вимотаний, але серце калатало з такою силою, що він відчував себе більш ніж живим. І настільки безпорадним, що дозволив Дю Шайю тягнути себе за руку.

Штори в кімнаті були приспущені, і там панувала напівтемрява. Келен лежала на спині, укрита простирадлами до самого підборіддя.

Річард заглянув у рідне обличчя і не впізнав його. Від виду, її обличчя у нього обірвалося дихання і довелося зібрати волю в кулак, щоб не звалитися на коліна. І не розридатися.

Келен була без свідомості. Річард ласкаво взяв її безвольну руку, але Келен не реагувала.

Дю Шайю встала з іншого боку ліжка.

Річард кивнув, Дю Шайю зрозуміла і посміхнулася його пропозиції. Нахилившись, вона обережно поклала крихту Кару на згин руки Келен. Малятко, не прокидаючись, засопіло.

Келен поворухнулася. Її рука обняла дитину, на губах з'явилася слабка посмішка.

І ця посмішка була єдиним, що Річард упізнав від колишньої Келен.

Влаштувавши Мати-сповідницю зручніше в спеціальному екіпажі, роздобутому Едвіном Уінтропом, вони вивели карету з каретного двору на ранкове світло. Людина на прізвище Лінскотт, що був колись одним з Директорів і як і раніше залишався другом Едвіна, допоміг зробити дах для екіпажу і змінити ресори, щоб їзда була м'якше. Лінскотт з Едвіном входили в групу, яка здійснювала опір корумпованому уряду Андера. Як з'ясувалося, безуспішно. І тепер, за наполяганням Річарда, вони теж збиралися покинути країну. Їх було небагато, таких людей, але хоч хтось міг ще врятуватися.

Біля будинку, в тіні вишні, їх чекав Далтон Кемпбелл. Річард миттєво напружився, готовий до бійки. Однак Кемпбелл, судячи з усього, зовсім не збирався битися.