П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Гудкайнд Террі - Страница 74

— Боюся, що так. Додам ще, що я з недбалості не згадав дуже цінні для Зедда відомості, коли була така можливість. А тепер він уже поїхав в пошуках шимів.

Чандален знову, перш ніж заговорити, ретельно зважив слова Річарда.

— Ви — з Племені Тіни і обидва боролися, щоб захистити нас. Ми знаємо, що ви обидва не хотіли закликати шимів і заподіяти зло. — Чандален гордо випростався — ростом він навіть не дотягував Річарду до плеча — і вимовив: — Ми знаємо, що ви з Матір'ю-сповідницею обидва зробите все необхідне, щоб поправити справу.

Річард відмінно розумів кодекс честі, обов'язку і відповідальності, по якому жила ця людина.

Хоча вони з Чандаленом були представниками абсолютно різних народів з дуже різною культурою, Річард ріс в багатьох сенсах з таким же, як у Чандалена, кодексом честі. Можливо, подумав він, не такі вже вони й різні. Може вони по-різному одягаються, але у них однакові сподівання, прагнення і бажання. І побоювання у них теж одні й ті ж.

Не тільки вітчим Річарда, але і Зедд вчили його багато чому з того, чому навчало Чандалена його плем'я. Якщо ти скоїв проступок, не важливо, з яких причин, то повинен сам все виправити найкращим чином.

Ти можеш злякатися, це зрозуміло, ніхто і не чекає від тебе безстрашності, але найгірше, що ти можеш зробити, — втекти від учинених тобою бід. І не важливо, що ти оступився випадково, ти не намагався заперечувати свою провину. Ти не втік. Ти зробив усе необхідне, щоб поправити справу.

Це через Річарда шими вирвалися в цей світ. Те, що зробила Келен, щоб врятувати його, вже забирало життя у інших. Вона теж не здригнеться і піде на все, щоб зупинити шимів. Це навіть не підлягає обговоренню.

— Даю тобі слово, старійшина Чандален, що не буде мені відпочинку, поки Племені Тіни і всім іншим людям загрожують шими. Я не заспокоюся, поки не відправлю шимів в Підземний світ, де їхнє місце. Або помру, намагаючись це зробити.

На губах Чандалена промайнула тепла, сповнена гордості посмішка.

— Я знав, що мені не доведеться нагадувати тобі про дану тобою обіцянку завжди захищати наш народ, але мені приємно чути з твоїх вуст, що ти не забув своєї клятви.

І на подив Річарда відважив йому ляпаса.

— Сили Річарду-з-характером. Нехай його кипляча лють буде спрямована на наших ворогів.

Річард, потираючи щелепу, повернувся і побачив, що Келен з Дю Шайю повертаються.

— Для лісового провідника у тебе просто талант влипати в купу неприємностей, — прокоментувала Кара. — Як по-твоєму, після їхньої бесіди у тебе залишилася хоча б одна дружина?

Річард розумів, що Кара відверто над ним глузує у властивій їй дивній манері, намагаючись підняти йому настрій.

— Одна, я сподіваюся.

— Ну а якщо ні, — захихотіла Кара, — то завжди залишимося ми з тобою.

— Місце дружини вже зайнято, пребагато вдячний. — Річард рушив до жінкам.

Келен з Дю Шайю пліч-о-пліч йшли по траві. Обличчя обох були абсолютно безпристрасними. Що ж, принаймні крові не видно.

— Твоя інша дружина вмовила мене поговорити з тобою, — заявила Дю Шайю підійшов Річарду. — Тобі пощастило, що у тебе є ми обидві, — додала вона.

Річард вважав за благо прикусити язик, щоб з нього не зірвалися недоречні коментарі.

31

Дю Шайю підійшла до своїх мечоносців — судячи з усього, щоб наказати їм сісти і відпочити, поки вона буде розмовляти з Кахаріном. Келен тицьнула Річарда пальцем під ребра, підштовхуючи до мішків.

— Принеси Дю Шайю підстилку, щоб вона могла сісти, — тихенько прошепотіла вона.

— Навіщо їй наша? У них є їх власні підстилки. До того ж їй зовсім не потрібна підстилка, щоб поговорити зі мною.

Келен знову тицьнула його в ребра.

— Просто піди і принеси, — прошипіла вона. — На той випадок, якщо ти не помітив, ця жінка вагітна, і їй непогано відпочити.

— Ну, це все одно не означає…

— Річард! — Гаркнула Келен, втративши терпіння. — Якщо хочеш примусити когось підкоритися твоїй волі, це набагато простіше зробити, коли даєш людині можливість одержати невелику перемогу, щоб вона могла зберегти обличчя. Хочеш, я сама принесу їй підстилку?

— Ну що ж, гаразд. Думаю…

— Ось бачиш? Ти тільки що це довів. І ти принесеш підстилку.

— Значить, Дю Шайю здобуде маленьку перемогу, а я — ні?

— Ти дорослий хлопчик. Ціна, запрошена Дю Шайю, — підстилка, на якій вона буде сидіти, розповідаючи тобі, чому вони тут. Ціна абсолютно мізерна. Їй варто продовжувати вже виграну війну лише для того, щоб остаточно принизити і розтоптати супротивника.

— Але вона…

— Знаю. Дю Шайю перейшла всі межі, сказавши тобі те, що сказала. Ти це знаєш, я знаю, і вона знає. Але вона була ображена в найкращих почуттях, і частково по справі. Всім нам властиво помилятися. Вона не розуміє розмірів небезпеки, з якою ми зіткнулися. Вона погодилася помиритися ціною нашої підстилки, на якій буде сидіти. Вона всього лише хоче, щоб ти проявив до неї повагу. Нічого з тобою не станеться, якщо ти трошки їй підіграєш.

Вони підійшли до мішків, і Річард озирнувся. Дю Шайю ще розмовляла з майстрами меча.

— Ти їй загрожувала? — Тихенько запитав він, дістаючи з мішка підстилку.

— О так, — пошепки відповіла Келен, поклавши руку йому на плече. — Будь з нею поласкавіше. Вона тепер набагато більше схильна бути трохи ніжнішою після нашої з нею милої бесіди.

Річард розіграв цілий спектакль, ретельно втоптав траву і акуратним чином розстелив підстилку перед Дю Шайю. Рукою розгладив всі складки, поставив в середину бурдюк з водою і жестом запросив її:

— Будь ласка, Дю Шайю, присядь і поговори зі мною. — Він не міг змусити себе назвати її дружиною, але вважав, що це не має значення. — Твої слова дуже важливі, а час нас підтискає.

Дю Шайю ретельно перевірила, наскільки добре він прим'яв траву і чи зручно лежить підстилка. Задовольнившись результатом огляду, вона сіла скраю, підігнувши під себе ноги. Сидячи абсолютно прямо, високо піднявши голову і склавши на колінах руки, вона виглядала мало не величною. Річард вирішив, що так воно, власне, і є.

Він відкинув за спину свій золотий плащ і сів, схрестивши ноги, на іншому боці. Підстилка була невеликою, і їх коліна майже торкались. Ввічливо посміхнувшись, Річард запропонував їй бурдюк.

Дю Шайю граціозно прийняла підношення, а Річард згадав, як вперше побачив її. Вона була в нашийнику, прикута до стіни, гола, брудна і смерділа так, ніби провела біля цієї стіни місяці — а вона і провела, — але при цьому здалася йому такою ж величною, як тепер, коли вона була чиста і одягнена в молитовне плаття мудрої жінки.

Згадав він і як вона злякалася, коли він намагався її звільнити, і вкусила його. Спогад був таким виразним, що він ледь не відчував її зуби на своїй руці.

І тут йому прийшла в голову тривожна думка, що ця жінка володіє чарівним даром. Він не знав точно, наскільки цей дар сильний, але чітко бачив його відображення в її очах. Якимось чином його власний дар дозволяв йому бачити цю бездонність в очах тих, кого хоча б трохи присипав чарівний пилок дару.

Сестра Верна повідала Річарду, що спробувала дещо з свого арсеналу до Дю Шайю, щоб перевірити її можливості. Верна сказала, що закляття, які вона накладала на Дю Шайю, просто зникали, як бризки на гарячому піску. Але спроби Верни не пройшли непоміченими. Верна повідомила, що Дю Шайю знала, що Верна робить, і якимось чином вміла зводити це нанівець.

Річард вже давно встановив, що, крім усього іншого, дар Дю Шайю включає в себе і якусь примітивну форму пророцтва. Враховуючи, що вона місяці просиділа на ланцюгу, він дуже сумнівався, що її чарівний дар якось може впливати на зовнішній світ. Люди, чия магія може впливати на інших, навряд чи дозволили б посадити себе на ланцюг і чекати, коли їх принесуть в жертву. І не стали б кусатися. Але Дю Шайю вміла протистояти спрямованому на неї магічному впливу. Досить поширена форма захисту проти чарівної зброї, як з'ясував Річард.