Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Гудкайнд Террі - Страница 106

Дженнсен помітила лише промайнулі контури двох втікаючих від вікна людей.

Імператор Джеган розрубав мечем повітря:

— Оточити палац, щоб не дременули! — Він повернувся до офіцерів: — Штурмова рота — за мною! І дюжина сестер! Сестра Мердінта! Залишаєшся з рештою сестер тут. Не дозволяйте нікому наближатися до вас!

Імператор очима пошукав Себастяна і Дженнсен. Нарешті його палаючий погляд зупинився на Дженнсен:

— Якщо хочеш використати свій шанс, дівчинко, — за мною!

Рушивши вслід за імператором, дівчина виявила, що тримає ножа в кулаці.

48

Слідуючи за Джеганем, Дженнсен мчала по широким мармуровим східцях в тіні величних мармурових колон. Підбадьорююча рука Себастяна лежала у неї на плечі. Обличчя людей, що летіли, як і Дженнсен, вгору по сходах, були спотворені люттю.

Люди з штурмової роти, одягнені в шкіряні обладунки, кольчуги або щільні шкури, тримали напоготові короткі мечі, величезні серповидні сокири або залізні обушки. В іншій руці вони несли круглі металеві щити, втикані шипами: в разі небезпеки їх цілком можна було використовувати як зброю. Багато хто був обмотаний ременями, всіяними товстими шипами. Такі ремені відмінно допомагали в рукопашній сутичці, ранячи супротивника. Дженнсен і уявити не могла, що хтось може без дрожі в колінах вийти проти таких лютих солдатів.

Біжучи по сходах бурхливою хвилею, м'язисті солдати гарчали, як звірі, трощачи масивні подвійні двері, ніби вони були зроблені з картону. Дженнсен довелося навіть прикрити обличчя, коли на неї обрушилася злива з трісок. Нікому і в голову не приходило, що двері можуть виявитися незамкненими.

Гуркіт солдатських чобіт луною озивався у величезних залах палацу. Крізь високі вікна з біло-блакитними стеклами, на мармурову підлогу, по якій мчала штурмова рота, падали смуги світла. Чоловіки хапалися величезними ручищами за поруччя і, перестрибуючи через сходинки, прямували на верхні поверхи, туди, де вони бачили Мати-сповідницю і лорда Рала.

Дженнсен не могла стримати захоплення від думки про те, що сьогодні, можливо, кошмар в її житті закінчиться. Вся вона була зараз одним сильним бажанням, спрагла використати для здобуття свободи ніж. Лише їй було призначено виконати це. Лише вона була на це здатна. Вона була невразлива.

Той факт, що вона збиралася вбити людину, не мав для неї значення. Біжучи по сходах, вона думала лише про той кошмар, в який лорд Рал перетворив її життя та життя інших людей. Праведний гнів, який вирував в ній, переповнював душу, і Дженнсен була готова покінчити з цим раз і назавжди.

Себастян, який біг з нею пліч опліч, оголив свій меч.

Попереду мчала дюжина громил під безпосереднім командуванням Джеганя. Позаду були десятки лютих воїнів штурмової роти, готові безжально і жорстоко покарати ворога. Між дівчиною і розлюченими солдатами бігли сестри Світла — беззбройні у фізичному сенсі, вони були озброєні даром.

На верхніх сходах всі були змушені зупинитися, збившись докупи на слизькій дубовій підлозі. Імператор Джеган оглядав черговий зал.

Одна з сестер, задихаючись, протиснулася повз солдатів:

— Ваше превосходительство! Тут щось не так!

Відповіддю їй був лютий погляд.

Переводячи подих, Джеган очима шукав свою жертву.

— Ваше превосходительство, — наполягала сестра, — з якого дива ці двоє залишаться в такий момент одні в палаці? Навіть без варти біля дверей!.. Тут якась дивина. Не може бути, щоб вони були одні.

Дженнсен, як не хотілося їй встромити ніж у груди лорда Рала, не могла не погодитися з цим висновком.

— А хто сказав, що вони одні? — Запитав Джеган. — Хіба ви не відчуваєте тут чаклунства?

Звичайно ж, він мав рацію. За будь-якими дверима вони могли виявити сюрприз у вигляді тисяч мечів. Хоча навряд чи! Якщо двері захищені закляттям, то логічніше було б впустити всіх усередину, а потім не випустити.

— Я не відчуваю тут магії, — відповіла сестра. — Але це ні про що не говорить. Чарівництво може бути задіяне в будь-який момент. Ваше превосходительство, ви без потреби піддаєте себе небезпеці. Небезпечно переслідувати таких людей, коли навколо стільки неясностей… — Вона замовкла, мало не назвавши поведінку імператора дурістю.

Джеган, який, здавалося, зовсім не звертав уваги на слова сестри, дав сигнал своїм людям. Дванадцять груп одразу вирушили по різних напрямках, досліджуючи зал. Ще одне клацання пальців — і до кожної групи приєдналося по сестрі.

— Ти міркуєш, як новачок, — перебив Джеган попереджаючу про небезпеки жінку. — Мати-сповідниця в десять разів винахідливіша і підступніша, ніж тобі здається. Вона набагато розумніша, щоб міркувати настільки просто. Ти вже бачила приклади реалізації її задумів. Але цього разу їй це не вдасться.

— А який сенс тоді їй і лорду Ралу залишатися тут на самоті? — Бачачи, що сестра побоюється продовжувати розмову, запитала Дженнсен. — Навіщо ввергати себе в таку небезпеку?

— А де найкраще сховатися в порожньому місті? — Запитав Джеган. І сам же відповів: — Та в порожньому палаці! Наявність варти тільки видасть місце їх перебування.

— А чому ж з усіх палаців вони повинні обрати саме цей?

— Тому, що вони знають, що доведеться відповідати за скоєне. Вони боягузи і не хочуть, щоб їх зловили.

Коли люди в паніці і відчаї, вони зазвичай намагаються сховатися або вдома, або в добре знайомому місці. — Джеган засунув великий палець за ремінь. — Це їхній дім. Зрештою, вони намагаються зберегти власні шкури, а не своїх підданих.

Дженнсен не могла втриматися, незважаючи на те, що Себастян тягнув її в бік, намагаючись змусити замовкнути. Дівчина простягнула руку до розчиненого вікна:

— А навіщо тоді вони з'явилися нам на очі? Якщо вони намагалися сховатися, як ви стверджуєте, то навіщо вони дали нам можливість помітити їх?

— Тому що вони підлі тварюки! — Імператор дивився на Дженнсен своїм кошмарним поглядом. — Їм хотілося поспостерігати за мною, коли я побачу останки брата Нарева. Вони хотіли подивитися на мене, коли я виявлю, як мерзенно вони поглумилися над великою людиною. Вони не могли відмовити собі в такій мерзенній насолоді.

— Але…

— За мною! — Скомандував Джеган солдатам.

Ще не пішовши за розбурханим від люті імператором, схвильована Дженнсен потягла Себастяна в сторону.

— Невже тобі теж здається, що таке можливо? Ти ж стратег. Невже ти теж вважаєш, що все це так?

Себастян подивився, куди рушив імператор, і обернувся до дівчини, спопеляючи її поглядом:

— Дженнсен, тобі був потрібен лорд Рал, і це, можливо, твій шанс…

— Але я не розумію, чому…

— Не сперечайся зі мною! Хто ти така, що вважаєш, ніби знаєш закони війни краще за мене!

— Себастян, я…

— І чути нічого не хочу! Ти знаєш, навіщо ми тут!

Дженнсен, відчувши клубок у горлі, судорожно ковтнула:

— Я просто турбуюся за тебе і за імператора Джегана. Я не хочу, Себастян, щоб ваші голови закінчили свій шлях на вістрі списа.

— На війні іноді доводиться діяти не за заздалегідь продуманим планом, а виходячи з обстановки, що складається. На війні люди іноді роблять дурні або просто нерозумні вчинки. Можливо, Мати-сповідниця і лорд Рал попросту помилилися. Але помилки ворогів повинні перетворюватися на наші переваги. На війні часто перемагає той, хто атакує зходу, не думаючи про наслідки, і досягає при цьому явної переваги. Не завжди є час прораховувати ситуацію.

Дженнсен не залишалося нічого, як подивитися йому прямо в очі. Хто вона така, нікчема з лісу, щоб пояснювати стратегові імператора, як треба діяти при захопленні ворожого міста?

— Себастян, я тільки хотіла…

Він взяв її за плечі і трусонув. Червоне обличчя його було спотворене люттю.

— Невже ти не має наміру помститися за вбивство матері? А якщо Річард Рал справді виявиться тут? Що якщо він тут, а ти стоїш і сперечаєшся?