Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Гудкайнд Террі - Страница 99

— Я — Дженнсен Рал, — відповіла вона на його мовчазне запитання.

Потім витягла ніж, взяла за лезо і протягнула руків'ям імператору, показуючи йому букву «Р» — символ Дому Ралів.

— Я — Дженнсен Рал, — повторила вона. — Сестра Річарда Рала. Я хочу вбити його. Себастян сказав, що ви можете допомогти мені. Якщо дійсно зможете, я буду до кінця життя вашої боржницею. Якщо ні, тоді скажіть відразу. Я все одно вб'ю його, навіть залишившись одна.

Імператор нахилився до Дженнсен, не зводячи з неї кошмарних очей.

— Моя дорога Дженнсен Рал, сестра Річарда Рала, для виконання цього рішення я покладу світ до твоїх ніг. Варто тобі тільки попросити, і все, що в моїй владі, буде зроблено.

45

Дженнсен сиділа поруч з Себастяном, і ця звична близькість повинна була додавати їй спокою. Однак дівчина з великим задоволенням посиділа би з ним біля багаття, на якому смажилася б риба або варилися боби. А зараз, за столом імператора, їй було самотньо, як ніколи в лісі. Якби не Себастян, який невимушено жартував і брав участь у розмові, вона б не знала, куди себе подіти. Навіть серед простих людей Дженнсен відчувала себе незатишно; тут же було просто нестерпно.

Головну партію цьому залі легко і витончено вів імператор Джеган. Не перериваючи вишуканого спілкування з Дженнсен, він кожним жестом і кожним словом показував, що їй даровано все. Легко і недбало, ніби несвідомо, він давав зрозуміти особливу важливість моменту — впевненість у своїй непохитній владі, ніби гірський лев на відпочинку, випещений і холоднокровний, ліниво грає хвостом і облизує його.

Цей імператор не збирався відсиджуватися в сторонці, лише приймаючи доповіді, — він вів свій народ в гущу битви. Він запускав руки в криваву мішанину життя і смерті і діставав звідти все, що хотів.

Яким би марнотратним ні здався цей обід на привалі, під час маршу армії, але намет і стіл імператора залишалися наметом і столом імператора. Їжі та напоїв було предостатньо: від дичини до риби, від яловичини до ягняти, від вина до води — все, що душі завгодно.

Слуги зосереджено снували тут і там, розносячи на димлячих підносах вишукано приготовані страви і обходячись з Дженнсен, як з королевою. А дівчина міркувала: якою, мабуть, скромною і непомітною відчувала себе мама за столом лорда Рала, серед неможливого для неї достатку і розкоші. Скромною, непомітною і тремтячою від однієї тільки присутності людини, яка запросто могла підписати смертний вирок, не перериваючи трапези…

Дженнсен зовсім не хотілося їсти. Розбираючись з шматочком свинини, лежачим перед нею на товстій скибі хліба, вона прислухалася до бесіди чоловіків. Розмова йшла ні про що. Дженнсен відчувала, що їм є що сказати один одному, і тільки її присутність служила перешкодою. А поки що вони неспішно згадували знайомих і оцінювали події, що відбулися з минулого літа, за час відсутності Себастяна.

— А що відбувається в Ейдіндрілі? — Запитав Себастян, наколюючи шматок свинини на кінчик ножа.

Імператор відкрутив ногу у засмаженого гусака, поставив лікті на стіл і трохи нахилився:

— Не знаю. Себастян поклав ножа:

— Що ви кажете? Я пам'ятаю ці місця: місто на відстані одного або двох днів шляху звідси. — Він намагався говорити спокійно, але в голосі звучала тривога. — Хіба можна вирушати в дорогу, не знаючи, що нас чекає в Ейдіндрілі?

Імператор відкусив великий шматок жирної гусячої лапи. По руках його рясно тік жир.

— Ну, — нарешті вимовив він, кидаючи обгризену кістку в стоячу на краю стола миску, — ми послали розвідників, але ніхто з них не повернувся.

— Зовсім ніхто? — Себастян виразно захвилювався.

Джеган взяв ніж і відрізав кусень м'яса від лежачого на тарілі ягняти.

— Зовсім ніхто! — Він встромив ножа в шматок м'яса. Себастян в роздумі поклав лікті на стіл і сплів пальці.

— У Ейдіндрілі знаходиться Замок Чарівників, — тихо сказав він. — У минулому році я був там в розвідці і бачив його на схилі гори над містом.

— Я пам'ятаю твоє донесення, — відповів Джегань.

Дженнсен дуже хотілося дізнатися, що таке Замок Чарівників, але вона не зважилася втрутитися в розмову чоловіків.

Себастян потер одна об одну долоні:

— Можна дізнатися ваш план?

Імператор клацнув пальцями. Це була команда. Всі слуги немов розчинилися. Дженнсен мріяла зникнути разом з ними, сховатися під ковдрою і знову опинитися ніким.

Зовні загуркотів грім, і різким поривом вітру на дах намету кинуло важкі краплі дощу. Світло від ламп і свічок падав на двох чоловіків, залишаючи в темряві м'які килими і стіни.

Коротко глянувши на Дженнсен, імператор зупинив на Себастяні погляд своїх бездонних очей.

— Думаю зробити марш-кидок. Вони очікують цілу армію, а я візьму невеликий маневрений кавалерійський загін, достатній для того, щоб впоратися з ситуацією. Прихопивши достатньо людей, які володіють даром.

За ті кілька секунд, протягом яких були вимовлені ці слова, легковажний тон бесіди отримав зловісно серйозне забарвлення. Дженнсен відчула, що стає мовчазним свідком ключових подій, що мають незвичайну важливість. Страшно було подумати, доля скількох життів висіла на волосині, залежачи від результату розмови цих двох чоловіків.

Перш, ніж висловити свою думку, Себастян довго зважував слова.

— І немає жодних відомостей про те, як перезимував Ейдіндріл?

Джеган похитав головою. Він зубами зняв з кінчика ножа шматок баранини і, не перериваючи трапези, заговорив:

— У Матері-сповідниці достатньо відомостей, щоб зробити правильні висновки, а дурнів там немає. Все це триває не перший день, і по ходу наступу, і по наших пересуваннях, і ще по тому, як здалися міста, не витримавши облоги, з обраної нами тактики вона може визначити, що навесні я вирушу на Ейдіндріл. У них було достатньо часу, щоб потурбуватися про власну долю. Думаю, зараз вони трясуться за свої шкури, але навряд чи у неї знайдеться сміливість, щоб рятуватися втечею.

— Ви вважаєте, що і дружина лорда Рала знаходиться в місті? — Від здивування вирвалося запитання у Дженнсен. — Сама Мати-сповідниця?

Чоловіки, перервавши розмову, з подивом подивилися на неї. У наметі повисла тиша.

— Пробачте, що перебила! — Дженнсен стиснулася. Її слова викликали посмішку у імператора.

— За що ж тебе прощати? Ти тільки що встромила ніж у призового гусака, назвавши речі своїми іменами. — Джеган повернувся до Себастяна. — Ти привів сюди особливу жінку, у неї є голова на плечах.

Себастян поплескав Дженнсен по плечу:

— І до того ж гарненька голова!

— Згоден! — Чорні очі імператора заблищали. Він, не дивлячись, ловив рукою оливки в глибокій скляній мисці. — Ну, Дженнсен Рал, що ти думаєш про все це?

Після того, як Дженнсен влізла в розмову, відмовчуватися було нерозумно.

— Де б я не ховалася від лорда Рала, я завжди намагалася зробити все можливе, щоб приховати місце свого перебування, залишитися поза полем його зору. Можливо, вони зараз роблять так само — намагаються замести сліди?

— Саме про це я і подумав, — зауважив Себастян. — Якщо вони так сильно налякані, то спробують відловити і знищити всіх наших розвідників, щоб ми мали перебільшене уявлення про їхню силу і не дізналися планів їх оборони.

— І одночасно готують нам сюрприз, — додала Дженнсен.

— І я так думаю, — сказав Джеган. Посміхнувшись Себастяну, він додав: — Я здивований тим, що тобі вдалося привести до мене таку жінку… До того ж, вона ще й стратег.

Підморгнувши Дженнсен, він подзвонив у дзвіночок. Тут же виникла жінка, одягнена в сіру сукню, з чорним з сивиною волоссям.

— Так, ваше превосходительство?

— Принеси для молодої леді фрукти і солодощі. — Коли жінка, вклонившись, вийшла, до імператора повернулася колишня серйозність.

— Саме тому я вважаю: найкраще — взяти менші сили, ніж вони очікують, але зате здатні до швидких маневрів, на випадок, якщо доведеться зіткнутися з ними. Їм вдалося знищити наших розвідників і невеликі дозорні групи, але таке навряд чи станеться з досить великим загоном кавалеристів і володіючих даром. У разі потреби можна буде відправити людей до міста. Після зими вони будуть щасливі порозумітися. Але я зовсім не збираюся починати дії з того, що очікують в Ейдіндріле.