Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Гудкайнд Террі - Страница 164

— Вони знайшли Заклинання Вогняного Ланцюга та використали його, щоб знищити загальну пам'ять про Келен. Це дало їм можливість змусити її вкрасти для них шкатулки Одена. Твій батько там, у підземному світі, повідомив Володареві, що знання, якого вони потребують, зберігається тільки в твоїй пам'яті. Вони також знають, що їм потрібна сповідниця, щоб дізнатися правду. Келен повинна була виконати два завдання: вкрасти шкатулки Одена і допомогти їм отримати знання з Книги Зниклих Тіней.

— Зовсім не пророчі черв'яки, а Заклинання Вогняного Ланцюга відповідальне за те, що відбувається з пророцтвами.

— У Сестер є дві із трьох скриньок Одена, і вони ввели їх в гру. Вони поспішають з двох причин. По-перше, за допомогою скриньок Одена вони хочуть закликати Володаря у світ живих, і по-друге, тому, що шкатулки Одена були створені спеціально, щоб протистояти заклинанню Вогняного Ланцюга.

Річард моргнув.

— Що значить, у них тільки дві скриньки? Я думав, вони використали Келен, щоб вкрасти всі. У Саду Життя зникли всі три шкатулки.

— Коли Келен принесла тільки одну скриньку, вони віддали її Тові, щоб та скоріше відвезла її, а потім відправили Келен назад за двома іншими.

— Відправили назад… — Річард насупився. — Чого ти не договорюєш?

Ніккі облизала губи, але не відвела пильного погляду.

— Тому Тові так і кричала.

Річард відчув, що на очі навернулися сльози. У горлі встала важка грудка.

Ніккі поклала руку йому на груди навпроти серця.

— Ми повернемо її, Річард.

Він стиснув губи і кивнув. — І що сталося далі?

— Новий Шукач напав на Тові, завдав їй удару твоїм мечем і забрав шкатулку Одена. Вона викрадена і перебуває далеко від Народного Палацу.

— Потрібно починати пошуки. Вони не могли втекти далеко.

— Вони давно втекли, Річард. Вони сховали свої сліди, коли викрали Келен, і зараз зроблять так само. Таким способом ми їх не знайдемо.

Річард звів очі.

— Самуель. Меч Істини протистоїть заклинанню. Коли я віддав йому меч, він, мабуть, згадав правду про Келен. — Його пильний погляд блукав по наметі, поки він думав. — Ми повинні обміркувати наші дії. Зібрати всю необхідну інформацію, яку зможемо. Нам потрібно випередити їх, а не ганятися за ними слідом.

— Я допоможу тобі, Річард. Я зроблю все, що ти скажеш. Я допоможу тобі повернути її. Вона — частина тебе, і я тепер це розумію.

Він кивнув, вдячний, що вона знову разом з ним.

— Думаю, нам потрібно з дечим розібратися, а потім нам буде потрібна допомога досвідчених людей.

Вона криво посміхнулася.

— Ось це — той Шукач, якого я знаю.

Зовні почали збиратися солдати, охочі побачити лорда Рала.

З натовпу вибралася Верна.

— Річард! Слава Творцеві — наші молитви почуті. — Вона обняла його. — Як ти, Річард?

— Де ти була?

— Я допомагала кільком пораненим. Наші розвідники натрапили на невеликий ворожий загін. Генерал Мейфферт послав за мною, щоб я повернулася пошвидше.

— А як хлопці?

— Все в порядку, — відповіла вона з посмішкою. — Особливо тепер, коли ти з нами і поведеш нас в останній бій.

Він узяв її за руки.

— Верна, я знаю, що в минулому тобі зі мною довелося важко…

Вона усміхнулася і кивнула, підтверджуючи його правоту. Коли вона побачила, що він не посміхається, її посмішка теж зникла.

— Зараз знову настав один з тих часів, — серйозно сказав він. — Вам необхідно повірити в мене і в те, що я скажу, або ми просто зараз можемо здаватися на милість Ордена.

Річард відпустив її руки і встав на кошик, щоб його краще було чути. Він побачив, що його оточує море людських голів.

У першому ряду стояли Кара і генерал Мейфферт.

— Лорд Рал, ви поведете нас? — Запитав він.

— Ні, — пролунав у світанковому повітрі його голос.

Схвильований гомін накрив присутніх. Річард підняв руки.

— Послухайте! — Вони трохи заспокоїлися. — У мене мало часу. У мене немає часу на довгі пояснення, і мені дуже шкода, що це так. Але я вам розповім усе і ви самі будете приймати рішення.

— Армія Імперського Ордена застрягла на півдні. — Річард підняв руки, щоб заспокоїти вітальні крики. — У мене мало часу. Послухайте… Всі ви, солдати — сталь проти сталі. Я — магія проти магії. І тепер я повинен вибрати один з двох наступаючих боїв. Якщо я залишуся тут, щоб вести вас, шансів у нас буде не так вже й багато. Сили ворога величезні. Мені немає потреби говорити про це, багато хто з вас самі знають, наскільки величезні. Якщо я залишуся з вами — більшість з нас загине.

— Я особисто можу відразу сказати, — сказав генерал Мейфферт, — що такий вибір мені не подобається.

Більшість присутніх чоловіків погодилося, що намальована Річардом похмура картина, зовсім не приносить їм задоволення.

— А яка альтернатива? — Запитав стоїть поблизу солдатів.

— А альтернатива в тому, що я довірю вам, воїнам, чоловікам, робити свою роботу, і стати сталлю проти стали, щоб не дозволити Ордену розорити нашу країну. А я тим часом повинен виконувати свою роботу і стати магією проти магії. Я повинен робити те, на що здатний тільки я один. Я повинен знайти спосіб перемогти ворога так, щоб вам не було необхідності ризикувати своїми життями в битвах. Я хочу знайти спосіб знищити їх за допомогою іншої сили, зупинити, перш ніж ми вступимо в битву з ним. Не можу обіцяти, що обов'язково досягну успіху. Якщо я програю, то загину, і тоді вам доведеться зустрітися з ворогом.

— Думаєте, ви могли б зупинити їх за допомогою якої-небудь магії? — Запитав хтось ще.

Ніккі нетерпляче підскочила до Річарда і заговорила:

— Лорд Рал вже підняв людей Старого Світу проти влади Джегана. Ми билися на його власній батьківщині, щоб позбавити армію Ордена підтримки звідти. Якщо ви будете наполягати на тому, щоб лорд Рал залишився тут, з вами, ви даремно витратите його виняткові здібності і в результаті все може загинути. Я прошу вас, як його соратник, як той, хто б'ється на вашому боці, дозвольте йому бути Магістром Ралом, дозвольте йому робити те, що він повинен робити, поки ви робите те, що повинні ви.

— Я сам не міг би сказати краще, — звернувся до них Річард. — Ось це і є той вибір, що стоїть перед вами.

Несподівано солдати почали опускатися на коліна. В повітря піднялася хмари пилу, коли люди рухалися, щоб звільнити місце одне для одного.

Голоси злилися в єдиний потужний хор.

— Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наш порятунок. В мудрості твоїй — наше смирення. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі.

Річард напружено спостерігав поверх моря людей перед ним, як з-за обрію піднімається сонце. Слова Присвяти прозвучали вдруге, втретє. Так було прийнято в армії. Як тільки закінчилася третя Посвята, солдати почали підніматися на ноги.

— Думаю, ви отримали нашу відповідь, лорд Рал, — сказав генерал Мейфферт. — Ідіть і дістаньте цих гадів.

Вітальні крики підтвердили укладену угоду.

Річард зістрибнув на землю і простягнув Ніккі руку, щоб допомогти їй спуститися. Вона не звернула уваги на простягнуту руку і спустилася сама. Річард повернувся до Кари.

— Що ж, нам пора рухатися. Ми поспішаємо. Послухай, Кара, я хочу, щоб ти знала: я зрозумію, якщо ти захочеш залишитися з… військами.

Кара відповіла йому темним похмурим поглядом і склала руки.

— Ви що, з глузду з'їхали, справді? — Через плече вона подивилася на генерала. — Я ж тобі казала, що ця людина божевільна.

Ти тільки подивися, що мені доводиться виносити!

Генерал Мейфферт кивнув з серйозним виглядом.

— Навіть не знаю, як ти це витримуєш, Кара.

— Доводиться звикати, — довірливо повідомила Кара і провела пальцями по його щоці. Такої посмішки, яка при цьому освітила її обличчя, Річард ще ніколи не бачив. — Бережи себе, генерал.

— Так, мадам. — Він посміхнувся Ніккі, потім вклонився їй. — Все як ви наказали, пані Ніккі.