Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг - Гудкайнд Террі - Страница 73

Бердіна склала руки, обдумуючи почуте.

— І як ти думаєш, що це може бути?

Верна труснула головою.

— Я й уявити не можу. Наскільки я знаю, такого ще ніколи не траплялося. І поняття не маю, чому це відбувається тепер.

— Але ти вважаєш, що ця проблема стосується лорда Рала?

Верна скоса глянула на Бердіну. — Той факт, що більша частина книги пов'язана з ним, дозволяє зробити висновок, що цього не уникнути. Річард народжений для труднощів. Він в центрі всього цього.

Бердіна була непохитна.

— Саме тому йому потрібні ми.

— Я ніколи й не стверджувала, що це не так.

Бердін розслабилася і відкинула косу назад.

— Ні, не стверджувала.

— Енн шукає його. Давай сподіватися, що вона може знайти його і то поскоріше. Він потрібен нам, щоб повести нас в ту, останню битву. — Поки Верна говорила, Бердіна неуважно витягнула з шафи книгу і почала її гортати.

— Лорд Рал повинен бути магією проти магії, а не сталлю проти сталі.

— Так говорять в Д'харі. А в пророцтві сказано, що він повинен вести нас в останню битву.

— Можливо… — пробурмотіла Бердіна, не підводячи очей, і продовжуючи перегортати книгу.

— Враховуючи, що частина сил Джегана рухається в обхід гір, нам залишається тільки сподіватися, що Енн знайде його вчасно і привезе до нас.

Бердіна спантеличено втупилася в книгу. — Що значить «те, що поховано під кістками»?

— Що?

Бердіна насупилася, намагаючись розібрати написане в книзі.

— Ця книга привернула мою увагу тому, що на її обкладинці написано Fuer grissa ost drauka. Це — древнєд'харіанська мова. І це означає…

— Несучий смерть.

Бердіна підняла очі.

— Правильно. Звідки ти знаєш?

— Існує відоме пророцтво, яке Сестри у Палаці Пророків часто обговорювали. Це обговорення тривало кілька сторіч. У перший же день, коли я привела Річарда у Палац, він оголосив себе Несучим смерть, і таким чином назвавши себе, запустив пророцтво. І цим викликав великий переполох серед Сестер, повинна сказати. Одного разу в сховищі Уоррен показав Річарду пророцтво і Річард сам вирішив його загадку. Хоча для Річарда воно загадкою не було. Він зрозумів його, бо сам був частиною цього пророцтва.

— У цій книзі теж багато чистих сторінок.

— Безсумнівно. Мені здається, що вона теж про Річарда. Ймовірно, у багатьох книгах тут йдеться про нього.

Бердіна знову почала читати. — книга написана древнєд'харіанською мовою. Як я говорила, я розумію її. Мені б треба попрацювати з цією книгою, щоб перевести її докладніше. Це могло б допомогти, якби не було так багато пропусків тексту, але тут очевидно йдеться про лорда Рала. Тут сказано «те, що він шукає, поховано під кістками», або можливо навіть «те, що він шукає — поховані кістки» — або щось в цьому роді.

Бердін подивилася на Верну. — Є ідеї, що це може бути? Що це значить?

— «Те, що він шукає, поховані кістки»? — Верна з жалем похитала головою. — Поняття не маю. Тут є незліченна безліч томів, в яких містяться подібні спантеличуючі або лякаючі речі, пов'язані з Річардом. Тим не менш, як я вже сказала, з такими пропусками в текстах працювати безглуздо.

— Я думала… — розчаровано промовила Бердіна. — А як щодо головних сховищ?

— Головних сховищ?

— Так. Тут згадуються місця, названі головними сховищами. — Бердіна дивилася в нікуди, немов розглядаючи щось усередині себе. — Головні сховища. Коло щось згадував про головні сховища.

— Коло?

Бердін кивнула. — Це в його щоденнику, написаному багато років тому — під час Великої Війни. Лорд Рал знайшов його в Замку Чарівників, в кімнаті з Сильфідою. Людину, яка вела щоденник, ми з лордом Ралом прозвали Kolobichin. На древнєд'харіанській мові це означає Головний радник. Для стислості ми назвали його Коло.

— І що каже цей Коло про головні сховища? Що вони з себе представляють?

Бердіна перегорнула сторінки книги, яку тримала в руках.

— Я не пам'ятаю. У той час я нічого не зрозуміла, та й не стала витрачати на це сили. Мені б треба було перечитати все знову, щоб освіжити пам'ять. — Згадуючи, вона дивилася в бік. — Начебто щось було заховано в місцях, названих головними сховищами. От тільки не пам'ятаю, чи було там сказано, що саме заховане.

Морд-Сіт завмерла в одній позі, вивчаючи невелику книгу.

— Я сподівалася, що це могло б дати мені ключ.

Верна важко зітхнула і оглянула бібліотеку.

— Бердіна, мені дуже хотілося б залишитися тут і проводити час, вивчаючи всі ці книги. Я дійсно хотіла б знати, що містить ця і всі інші бібліотеки палацу. Але у нас є більш термінові справи. Ми повинні повертатися до армії і моїх Сестер.

Верна кинула навколо прощальний погляд. — Однак перш ніж я піду, тут, в Народному Палаці є ще одна річ, яку я хотіла б побачити. Можливо, ти можеш мені допомогти.

Бердіна неохоче закрила книгу, поставила її на полицю і ретельно замкнула скляні дверцята.

— Добре, аббатиса. Що саме ви хотіли б побачити?

30

Почувши протяжний дзвін, Верна завмерла.

— Що це?

— Посвята, — сказала Бердін зупиняючись і обертаючись до Верни. Звук дзвону лунав у просторих приміщеннях Народного Палацу, відбиваючись від мармуру і граніту.

Де б не знаходилися люди, всі вони, немов по команді, поверталися і прямували по широкому коридору туди, звідки доносився дзвін. Ніхто не поспішав, але все рухалися в бік згасаючого звуку.

Верна нерозуміючи дивилася на Бердін. — Що?

— Посвята. Ти ж знаєш, що це таке?

— Ти маєш на увазі посвяту лорду Ралу? Це вона?

Бердіна кивнула.

— Дзвін говорить, що настав час Посвяти. — Вона задумливо і пильно дивилася в той бік, куди прямували всі ці люди.

Вони були одягнені в одяг різноманітних кольорів. Верна припустила, що білий одяг із золотою або срібною облямівкою був ознакою тих, хто служив і мешкав у Палаці. Вони і вели себе, як справжні чиновники. Всі службовці в палаці, від старших чиновників до посильних в коротких зелених туніках, носили на одязі шкіряні нашивки із зображенням букви «Р» — знака приналежності до Дому Ралів. Всі спокійно рухалися в бік величезного залу, вітаючись зі знайомими, і деколи обмінюючись з ними кількома словами. Торговці з незліченної кількості дрібних магазинчиків були одягнені в відповідності з їх професією. Серед натовпу можна було розрізнити торговців шкіряними виробами, сріблом, глиняним посудом, кравців, торговців продуктами, тих, хто виконував у палаці різноманітні роботи по ремонту і прибиранню.

У натовпі було безліч людей у простому селянському одязі, купців, дрібних торговців, багато йшли з дружинами, деякі вели дітей. Деяких з них Верна зустрічала на нижніх поверхах Народного Палацу, ці люди щось продавали або купували. Були й такі, хто прийшовши подивитися Палац, і причепурилися, немов для походу в гості. З того, що розповідала Бердіна, Верна знала, що відвідувачі могли зняти кімнати прямо в Палаці, якби захотіли пожити тут подовше. Цілий квартал у Народному Палаці була відведена для тих, хто жив і працював у Палаці.

Більшість людей, одягнених в повсякденний одяг, рухалися спокійно, це було для них звичною щоденною процедурою. Ті, хто причепурившись, прийшли оглянути Палац, намагалися не показувати свого інтересу, але Верна помічала, з якою цікавістю їх широко розкриті очі оглядали все навколо. Відвідувачі, одягнені простіше, рухаючись у натовпі, відкрито роздивлялися красиві приміщення. Величезні статуї, що зображують чоловіків і жінок у гордих позах, були висічені з різноманітного каменю. Вони стояли на полірованих постаментах, над ними немов парили у височині балкони, оброблені чорним гранітом і оніксом медового кольору.

Верна знала, що ця складна система заплутаних переходів, складена з каменів, з'єднаних рідким розчином, була створена самими талановитими майстрами Нового Світу. Будучи аббатисою у Палаці Пророків, вона одного разу змушена була займатися питанням заміни частини мозаїчної підлоги, яка була пошкоджена молодими чарівниками, які навчалися у Палаці. Які в точності події передували цьому пошкодженню, як і імена винуватців, встановити тоді так і не вдалося, але в результаті заклинання пошкодило довгу секцію витончено покладених мармурових плит. Коли уламки плит були прибрані, пошкоджене місце покрили простим непривабливим каменем і життя Палацу Пророків пішло далі своєю чергою. Зазвичай ставлення до хлопчаків і їх витівок у Палаці було поблажливим. Частково це відбувалося зі співчуття до молодих людей, які потрапляли туди проти свого бажання.