Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі - Страница 108

— Я бачу його.

— Саме на цій глибині знаходяться приміщення бібліотеки.

— Приміщення бібліотеки поховані під усім цим шаром піску — там, на дні?

— Так, — сказав Тарн.

Річард був ошелешений. Піску тут повинно було вистачити на цілий палац.

— І як я повинен розкопати все це? Щоб виконати це, потрібна вічність.

Тарн повернувся, наблизившись до його обличчя.

— Можливо. Але Барах сказав, що, якщо ти будеш тим єдиним, то будеш знати, що робити.

— Якщо я — єдиний? — Річард відчув, як занепад духу, немов гора піску, придавив його. — Чому мені завжди доводиться бути єдиним?

Тарн на мить закружляв.

— Це не нам знати.

Опинившись так близько, і так далеко, Річард застогнав від розчарування.

— Якщо я — єдиний, тоді чому він не залишив мені хоча б послання, щоб я зрозумів, що треба робити?

Тарн і Жесс на мить затихли, неначе роздумуючи.

— Гаразд, було ще одне, що ми упустили — сказав, нарешті, Жесс.

— І що б це могло бути?

— Барах сказав, що Мерехтливі в Ночі повинні будуть охороняти це століттями, але коли піски часів, нарешті, закінчаться, той єдиний, якому призначено взяти книгу, з'явиться сюди і забере її собою. — Жесс наблизилася, кружляючи. — Це може допомогти, Річард Сайфер?

Річард потер обличчя рукою. Чому Барах не міг просто повідомити йому, як добути «Секрети Сили Бойового Мага»! Можливо, Барах думав, що людина, якій призначалася книга, повинен був достатньо володіти своєю силою, щоб це не послужило йому перешкодою. Можливо, він думав, що Річард повинен знати, як закрутити магічний вихор і висмоктати пісок. Якщо це було так, то Річард не був тим, єдиним. Мало того, що він не вмів користуватися своєю силою, але, з того моменту, що відбулося в Сильфіді, у нього більше не було дару.

Наскільки Річард розумів, для нього піски часів уже минули. Сестри Тьми ввели в гру шкатулки Одена; шими, почавши знищення магії, пошкодили тканину життя, від чого Мерехтливі в Ночі переживали велику біду; армія Імперського Ордена безперешкодно лютувала в Новому Світі. Але для нього особисто найгірше було те, що Келен була викрадена, перебувала під дією заклинання Вогняного Ланцюга, і відчайдушно потребувала його допомоги.

А він стояв тут і чекав, коли закінчаться піски часів. Річард, насупившись, прибрав руку від обличчя. Він висунувся з краю кручі, роздивляючись виступ далеко внизу. Піски часів.

Він подивився наліво і оглянув скелю. Хоча йому не вдалося розгледіти там нічого підходящого, але справа, йому здалося, були скелі, по яких він міг спуститися вниз. Він зняв зі спини спорядження, поклав його на землю, дістав звідти похідну лопатку і квапливо зібрав її.

«Коли піски часів, нарешті, закінчаться, той єдиний, якому призначене взяти книгу, з'явиться сюди і забере її собою «, — звернувся він до них. — Саме так ви сказали?

— Так, — сказала Жесс — Саме це нам було сказано.

Річард знову пильно розглянув стрімчак.

— Мені потрібно потрапити туди, на он той виступ, — сказав він їм.

— Ми йдемо і висвітлимо шлях, — сказав Тарн.

Спускаючись по стіні скелі в прірву, Річард не дозволяв собі витрачати час даремно. Це виявилося важко, як він і передбачав, але не зайняло багато часу, і незабаром він стояв на вузькому виступі далеко внизу від вершини, де він зсував з місця валун.

Він озирнувся навколо, вибираючи місце на поверхні скелі, поки не знайшов те, що шукав. Він негайно став підкопувати, рубати, і виламувати камені, які були так сильно затиснуті в тому, про що важко було сказати з впевненістю при тьмяному світлі місяця і двох Мерехтливих в Ночі, якщо тільки це насправді було тим, що він думав. Коли скеля почала подаватися, його впевненість зросла. Чим більше шматків скелі він витягав, тим легше ставало витягати наступні.

Щоб звільнити деякі великі камені, йому довелося діяти обережно; один невірний крок, і він міг, послизнувшись, зірватися з вузького виступу. Деякі з валунів там, у зростаючому отворі були більші, ніж йому вдалося б підняти, тому йому доводилося викочувати їх з все більше зростаючої щілини. На щастя, в більшості випадків йому вдалося викришити під ними скелю і потім викотити їх. Він стояв на краю вузького виступу і давав камінню і валунам проскочити повз себе. Він бачив, як вони вилітали в нічне повітря і беззвучно падали, поки, нарешті, не обрушувалися на ліс далеко внизу.

Раптом, коли лопатка наткнулася на щось м'яке, значна частина скельної пробки стала відходити, видаючи скреготливий звук, і від неї фонтаном бризнули осколки. Річарду довелося відстрибнути з дороги. З гуркітливим ревом назовні вирвався стовп піску, вилітаючи струменем далеко по прямій, перш, ніж почати падати по дузі вниз.

Річард стояв, притулившись спиною до кам'яної стіни, раптове, подібне до вибуху очищення входу всередину скельних пустот застало його зненацька, і у нього відчайдушно калатало серце. Пара Мерехтливих в Ночі крутилися поруч, спостерігаючи дивовижну картину. Один з них, Річард толком не зрозумів, хто саме, облетів струмінь піску до самого низу і потім повернувся.

Здавалося, цьому не буде кінця, але, нарешті, потік піску з отвору став убувати, мало помалу переходячи на подобу дощового струмка.

Річард без зволікання, почав пробиратися в отвір.

— Ходімо, — покликав він Мерехтливих в Ночі. — Мені потрібне світло.

Мерехтливі в Ночі скорилися і, прослизнувши у нього над плечима, першими проникли всередину. Пролетівши повз нього, вони висвітлили внутрішнє приміщення. Усередині Річард випростався і, обтрушуючись, став озиратися навколо, розрізняючи заставлені книгами полиці. Вражаюче було думати, що він був першою людиною, що потрапили сюди після Магди Сірусом, жінки, якій судилося стати першою сповідницею.

Це нагадало йому про Келен і своє прагнення знайти її, тому він негайно взявся розглядати оточення. Місце виглядало, як досить проста бібліотека, в протилежній стороні знаходився дверний проріз, який, наскільки йому було видно, вів далі вглиб скелі. Йому були видні тіні дверних прорізів і спіральних сходів. Незважаючи на те, що пісок вилився в отвір, тут, всередині його залишалося ще багато і він товстим шаром покривав усе навколо. Щоб його звідси вичистити і зрозуміти, що тут знаходиться, було б потрібно багато часу.

Однак, праворуч на п'єдесталі навпроти порожньої кам'яної стіни, окремо від усіх, лежала книга. Річард зняв її з п'єдесталу і здув з неї курний пісок. На обкладинці було написано «Секрети Сили Бойового Мага». Він легенько торкнувся пальцями позолоченого напису на обкладинці, і знову прочитав призначені йому слова.

Розуміння того, що Бойовий Маг, Чарівник Першого Рангу Барах, власноручно виготовив ось цю саму книгу для людини, яка народиться з даром, завбачливо звільненим ним з Храму Вітрів, вселяло йому благоговійно-трепетне почуття. Річард, нарешті, знайшов скарб, який залишив для нього Барах.

Над його обома плечима зависли Мерехтливі в Ночі, спостерігаючии за тим, як він шанобливо розглядав книгу, яка повинна, нарешті, відповісти на його питання, яка повинна, нарешті, допомогти йому оволодіти своїм даром.

Зрештою, втихомиривши серцебиття, Річард відкрив обкладинку, щоб побачити те, з чим Барах збирався його ознайомити. Перша сторінка була порожня. Річард перевернув інші сторінки, але всі вони були чистими. Він переглянув всю книгу і, крім слів на обкладинці, він виявив, що вся книга була повністю чиста. Річард зціпив виски між пальцями. Він вирішив, що йому може бути, ввижається від втоми.

— Хто-небудь з вас, бачить що-небудь на сторінках?

— Ні, — сказала Жесс. — Вибач.

— Я не бачу зовсім ніяких ознак письма, — додав Тарн.

І тоді Річард зрозумів, у чому була проблема. У нього впало серце.

«Секрети Сили Бойового Мага» була книгою вказівок по використанню спеціальних властивостей дару. Магія була частиною книги. Але якимось чином Річарда позбавили його дару. Без цієї допомоги дару, що б не було написано на сторінках, не збережеться у нього в пам'яті. Слова забудуться раніше, ніж він зможе запам'ятати те, що прочитав.