Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі - Страница 131

І все ж, вона зуміла змусити кінець нитки зачепити замок. Однак кінець нитки завис під кутом, а зовсім не так, щоб нитка могла зісковзнути по стрижню замку.

Вона втягнула нитку назад і намочила її слиною, потім спробувала ще раз. Мокра нитка була трохи важчою. З'явилася можливість кинути петлю трохи точніше. На руці з'явилася ранка, крім того, вона втомилася від спроб — щоб накидати нитку, вона повинна була згинатися набік. Здавалося, що весь ранок вона провела за цим заняттям. Нитка висохла.

Рейчел поклала нитку в рот, даючи їй добре просочитися. Вона притулилася до щілини і кинула нитку. З першого ж разу нитка впала на замок. Тільки петля виявилася нижче кінця стрижня замку.

Рейчел застигла. Ще жодного разу їй не вдавалося потрапити так близько. Було важко тримати руку в щілині і дивитися в простір, що залишився. Але все ж, вона змогла побачити, що, якщо потягнути, нитка не зачепить гак там, де потрібно.

Оскільки нитка була мокрою, вона прилипла до довгого бруска, який фіксувався на клямці, коли був замкнений. У Рейчел з'явилася ідея. Вона обережно почала покручувати нитку між пальцем і виступом. Нитка, прилипнувши до металу її слиною, прокручувалася, поки кінець нитки не зірвався. Рейчел примружилася і придивилася. Схоже, петля була там, де вона і повинна була бути. Вона боялася поворухнутися, побоюючись зробити помилку, втратити цей, можливо єдиний, шанс, зробити невірний рух, не продумавши все до кінця.

Чейз завжди говорив їй, що вона повинна користуватися головою — ретельно обміркувати, як це він називав — а потім діяти, як обдумала.

З усіх боків виглядало так, що петля була в правильному місці. Якщо вона потягне, а нитка залишиться приклеєною до стрижня замку її слиною, то петля зачепиться за кінець бруска. Її серце, шалено закалатало в грудях. Вона відчувала, що задихається. Затамувавши подих, Рейчел почала вкрай обережно тягнути нитку. Петля захопила торець металу. Якби вона потягнула з більшим зусиллям, то все б провалилося.

Петля туго натягнулася і зісковзнула за кінець стрижня замку. Їй ледь вірилося в це. Обережно й монотонно, вона тягнула нитка вгору, витягуючи замок з засуву. Коли він майже був за металевими петлями, зазубрина на кінці бруска зачепилася за засув. Вона спробувала потягнути трохи посильніше, але замість того, щоб підніматися, замок відхилявся під кутом. Рейчел боялася тягнути занадто сильно. Нитка могла порватися.

Вона склала нитку в кілька разів, зробивши її грубою.

Вона вважала, що напевно нитка вийшла досить міцною. І все ж, вона не могла відповісти на питання, наскільки міцною була нитка і як сильно для такої міцності вона може потягнути. Злегка послаблюючи натяг і дозволяючи замку опуститися нижче, а потім смикаючи знову, швидко чергуючи руху то вгору, то вниз, вона намагалася витягти металевий стрижень з обода.

Несподівано замок вискочив з засува і випав. Він повис на нитці, гойдаючись назад і вперед під рукою Рейчел, що стирчала в щілині. Вона штовхнула, і кришка зі скрипом відчинилися. Тильною стороною рук, Рейчел стерла сльози, текучі по щоках. Вона визволила себе. Якщо б тільки Чейз міг бачити, як вона цього домоглася!

Тепер, їй потрібно вибратися з замку перш, ніж Віолетта або Сікс повернуться. Рейчел не знала, чи Віолетта в курсі того, що не закрила замок. Якщо вона згадає, що не замкнула замок і скаже про це Сікс, то вони повернуться.

Рейчел попрямувала до великих дверей, але тут згадала дещо важливе. Вона розвернулася і побігла в кут до столу. Вона розвернула кут кришки в положення, яке Віолетта використовувала, коли писала вказівки про те, кого повинні покарати або стратити. Рейчел схопила золоту ручку в основі шухлядки в центрі і висунула поличку. Вона відклала її в бік, потім руками пролізла до задньої частини і помацала навколо. Її пальці торкнулися чогось металевого.

Вона витягнула руки назад. Це був ключ. Віолетта так і не взяла його. Він був там же, куди його клали на ніч. З полегшенням, Рейчел просунула ключ в черевик, потім повернула дверцята на місце.

Не забувши про свою спальну скриню, вона закрила кришку і просунула замок через засув. Вона смикнула за замок, переконуючись, що він замкнувся. Вона потягнула тільки для того, щоб підстрахуватися від того, що не зробила Віолетта. Якби хтось увійшов би в кімнату, то продовжували б думати, що Рейчел як і раніше благополучно замкнена в скрині. Якщо їй пощастить і Сікс або Віолетта навіть не заглянуть у нього, то Рейчел вдасться далеко втекти.

Вона підбігла до великих двостулкових дверей і прочинила їх рівно на маленьку щілину, щоб виглянути. У залі нікого не було видно. Вона ковзнула за двері, тихо зачинивши їх за собою.

Озираючись навколо, вона дісталася до сходів, а потім помчала, намагаючись робити це настільки непомітно, наскільки вона могла. На наступному поверсі, в передпокої, обшитому деревом і без вікон, Рейчел попрямувала до кімнати, яка завжди закривалася. Смолоскипи все ще горіли. Їх тримали запаленими протягом всієї ночі, якщо раптом королева захоче піти в свою кімнату дорогоцінних каменів. Оскільки вона поспішала, то перетинаючи зал, вона застрибала на одній нозі, дістаючи з іншого черевика ключ.

Тримаючи ключ у руці, Рейчел дісталася до дверей, як бажала і подивилася через плече. І тут вона побачила чоловіка на сходах, який спускався в зал. Це був один з дворецьких. Рейчел знала його в обличчя, але не знала його по імені.

— Господиня Рейчел? — Сказав він хмурячись, як тільки підійшов до неї.

Рейчел кивнула.

— Так, а що?

— Точно, — він подивився на двері, — Що це?

Чейз вчив її речам, що дозволяли ухилитися від питань людей, які задають питання, на які вона не хоче відповідати. Він також вчив її, як уникнути підозр іншої людини через те, що вона ухилилася від відповіді. Часто у них була така гра в таборі. Вона знала, що повинна скористатися цим зараз. Але на цей раз це була не гра. Все було смертельно серйозно.

Вона зобразила свій кращий похмурий вигляд. Чейз цього теж її навчив. Він говорив, що потрібно тільки уявити, що хлопчик хоче її поцілувати.

— На що це схоже? Чоловік вигнув брову на неї.

— Це схоже на те, що ти збираєшся увійти в кімнату коштовностей королеви.

— Ви збираєтеся відняти у мене коштовності королеви, за якими мене послали і які я повинна принести їй? Тому ви сховалися за рогом, очікуючи когось, кого пошлють в кімнату коштовностей королеви? Щоб ви могли викрасти їх? — Сховатись — пограбувати тебе — ну, звичайно ні, звичайно ні. Я просто хочу знати…

— Ви хочете знати? — Рейчел вперлася руки в стегна. — Ви хочете знати? Ви відповідаєте за коштовності? Чому ви не підете і не запитаєте королеву Віолетту, про те, що Ви хочете знати? Я впевнена, що вона не буде заперечувати проти дворецького, який розпитував її. Можливо, вона тільки відшмагає Вас, але не стратить. Я перебуваю на службі, і дещо виконую для неї. Чи потрібно мені піти і привести частину стражників для свого захисту і коштовностей королеви, які я повинна доставити їй?

— Стражників? Ну, звичайно ні…

— Тоді, які справи привели вас сюди? — Вона подивилася в одну сторону, потім в іншу, але не побачила нікого. — Варта! — Заволала вона, але не занадто голосно. — Стража! Злодій хоче коштовностей королеви!

Чоловік запанікував, намагаючись заспокоїти її, але потім залишив спроби і помчав геть без всяких слів. Він навіть не оглянувся. Рейчел швидко відкрила двері, знову перевірила зал, і потім прослизнула всередину. Вона не думала, що хто-небудь її почув, і не хотіла витрачати часу більше, ніж потрібно.

Навіть боковим зором вона не звернула ніякої уваги на блискучу, відполіровану стіну з невеликих дерев'яних скриньок. Безліч і безліч невеликих скриньок були заповнені намистами, браслетами, брошками, діадемами і кільцями. Замість цього вона тут же попрямувала до химерної білої мармурової тумби, яка стояла окремо в протилежному кутку кімнати коштовностей. Зверху на ній колись стояв улюблений предмет королеви Мілени — прикрашена дорогоцінними каменями шкатулка, яку вона роздивлялася при будь-якій можливості.