Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі - Страница 136

— Зедд, як ти думаєш, він правий і відносно всього іншого? Ти думаєш, що ми насправді билися на драконах, і що ми забудемо про те, що подібні речі існували в світі? Ти думаєш, що Річард виявиться правий, і світ який ми знаємо, перетвориться з реального в царство легенд?

Зедд зітхнув.

— Я не знаю, моя дорога, я дійсно не знаю. Хотів би думати, що хлопчик неправий по більшій частині, але я навчений давним-давно не тримати парі проти Річарда.

Ніккі посміхнулася про себе. Цієї ж самої речі вона була навчена теж.

— Ніккі, — сказав Зедд, невизначено жестикулюючи, намагаючись підібрати слова, — ти… добре, що хтось, відноситься до Річарда так само, як і я, і відчуває подібну пристрасність і лояльність до нього. З якого боку не глянь, ти чи не єдина, яка йому підходить… — Він скинув руки вгору і ляснув ними по боках. — Ну, я не знаю.

— Зедд — ти, Кара, я — ми всі любимо Річарда, якщо це те, що ти пробуєш висловити.

— Я вважаю, що це і є сама суть. У мене немає ніяких спогадів про Келен, але мені бачиться, що якщо уявляти її такою ж, як можна було б представити тебе в цій ролі, то я повинен думати про неї більше ніж про його соратницю, що розділила з ним ту ж боротьбу.

Ніккі відчула себе так, ніби її тільки що пронизала блискавка. Вона не наважилася дозволити собі навіть почати оцінювати емоційний заряд його слів. З величезним зусиллям вона змогла утримати своє самовладання і на довершення просто смикнула бровою і сказала:

— Що ти маєш на увазі?

— Так само, як Кара і Річард, я прийшов до висновку про твою величезну роль в що відбувається, особливо враховуючи те, що я думав про тебе спочатку. Я почав довіряти тобі, як дружині мого онука.

Ніккі сковтнула, але не відповіла поглядом на його пильний погляд.

— Дякую тобі, Зедд. Беручи до уваги те, звідки я прийшла, і те, що являла собою спочатку, сказане тобою значить для мене набагато більше, ніж ти можеш уявити. Сприймати людей такими, які вони є, тобто, щиро…

Вона прочистила горло і, нарешті, подивилася на нього. Незважаючи на те, наскільки вона була вражена його словами, вона подумала, що ці слова не значили чогось іншого, як просто були передмовою до чогось важливого.

— Ти хочеш мені щось сказати?

Він кивнув.

— Я дізнався дещо ще. Вкрай тривожне. Про це я б не сказав нікому, але, ну, в загальному, крім самого Річарда немає нікого, кому б я довіряв більше ніж тобі і Карі. Ви обидві стали більше, ніж друзями в повному розумінні цього слова. Я тільки пробую знайти спосіб виразити вам наскільки…

Коли його слова затихли, він дивився кудись убік. Ніккі м'яко поклала руку на його плече.

— Ми повернемо його, Зедд, я обіцяю тобі це. Але ти правий в тому, що ми відчуваємо до нього. Річард повністю змінив моє життя. Якщо є щось, про що ти повинен сказати, мені хотілося б думати, що ти можеш довіряти Карі і мені так само, як зміг би довіритися Річарду. Мені здається, ти це мав на увазі? Всі ми відчуваємо одне й теж по відношенню до нього, і наші відносини… Я… ну, — вона стулила кінчики пальців разом, — загалом, ти знаєш, що я маю на увазі.

Боячись, що вже сказала занадто багато, Ніккі відчувала, як її обличчя почервоніло. — Що я намагаюся вимовити, — сказав Зедд, нарешті, — так це те, що мені потрібна ваша допомога, і я хочу, щоб ви знали, що ви обидві значите для мене — що тепер мені ці речі не здаються безтурботними або примхливими. Все своє життя я зберігав таємниці, оскільки їх потрібно було зберігати. Це не найлегша річ, яку можна виконати, але так було потрібно. Ситуація змінилися, тому я більше не можу тримати певні знання тільки в собі. Зараз зав'язалося докупи стільки всього, як ніколи раніше.

Ніккі кивнула, і всю свою увагу звернула на чарівника.

— Я розумію. Я зроблю все, що зможу, щоб виявитися гідною твоєї довіри.

Зедд стиснув губи.

— Та книга, «Книга інверсії і дуплексів», була прихована в місці, про яке ніхто крім мене не знає, і не здогадується, що воно взагалі існує. Це місце в підземеллях Замку Чарівників.

Ніккі і Кара перезирнулися.

— Зедд, — запитала вона, — ти хочеш сказати, що є кістки і під Замком? І там є книжки?

Зедд кивнув.

— Багато книжок. Якраз там я і знайшов «Книгу інверсії і дуплексів».

Він зробив кілька кроків убік, щоб подивитися на вікна, мерехтячі від спалахів грози, бушуючої зовні.

— Ніхто не здогадувався про те, що я знаю, що місце кісток є також там внизу. Я знайшов його, коли був ще хлопчиком. Я зрозумів, що ніхто не ступав туди впродовж цілої вічності. Ні один слід не торкав пил на тих поверхах впродовж тисячоліть. Я був першим, хто залишив слід в тому віковому пилу. Мені не було потрібно пояснення значимості цього факту.

Оскільки я був хлопчиськом, я сильно злякався, увійшовши в те древнє підземелля. Я і так був наляканий, оскільки потрапив туди, намагаючись знайти дорогу назад в Замок. Коли я знайшов підземеллч, я інстинктивно відчув, що це місце не було б заховано, не будь на те серйозних підстав, тому, наскільки це було можливо до цієї пори, я ніколи нікому не розповідав про це. І ще я відчув, наче це місце само дозволило мені увійти, натомість вимагаючи зберегти його таємницю.

Я не тільки поставився до цієї відповідальності серйозно, я відчув себе під захистом цього недослідженого місця. Крім того, там спочивали останки дуже багатьох людей — можливо навіть моїх власних предків. Я знав, що були завжди ті, хто неодмінно скористається такою знахідкою, і я не хотів, щоб це трапилося з цим місцем, яке приховали ті, хто дбайливо намагався зберегти священне місце в спокої.

До цього можна лише додати, що я відчував себе дуже винуватим через те, що порушив спокій цього місця поховання з нікчемної причини — прокрастися назад в замок, щоб, в першу чергу, уникнути неприємностей через те, що пішов без дозволу. Я вислизнув з Замку, щоб піти на ринок в Ейдіндріл і передивитися всі захоплюючі дрібнички, які розпродавалися там. Це заняття було набагато більш захоплююче, ніж нудні заняття, яким я повинен був присвячувати свій час.

Після мого випадкового відкриття, я став обережно задавати завуальовані питання і з'ясував, що навіть старі чарівники, яких я знав, не мали жодного уявлення про це місце під Замком чарівноїика. Через довгий час, я прийшов до висновку — ніхто не підозрював про існування такого місця, не було навіть чуток про нього.

У ті хлоп'ячі роки у мене було багато занять, які займали майже весь мій час. В ті часи в Замку жило ще багато людей, і з моїм навчанням у мене ніколи не з'являлося можливості провести в підземеллі — за весь цей час — більше декількох годин. Я швидко виявив, що багато таких же самих книг були і нагорі в Замку, і так як я був хлопчиськом, я прийшов до висновку, що вважати, що це була важлива знахідка, було неправильно.

Він відсторонено посміхнувся.

— Я уявляв себе великим дослідником, який виявив стародавні скарби. Але цими скарбами, головним чином, виявилися кістки і книги. Була нескінченна кількість старих книг в Замку, по яких я повинен був вчитися, і більшість з них не були такими, які представлялися в захоплюючих душу мріях книгами про складання заклинань, одягненими в обкладинки з бурштином або інкрустовані дорогоцінними каменями книги проклять. Але там не було нічого подібного. Тільки розкришені кістки і такі ж старі книги.

Є зали під залами внизу в підземеллі, заповнені запиленими старими книгами. У мене ніколи не було багато часу, щоб досліджувати ті кімнати. Я не можу навіть висловити припущення про ту кількість книг, що поховані там. Ніколи не було часу, більше ніж окинути поглядом невелику вибірку. Як я сказав, багато з них я бачив у бібліотеках замку, були і такі, які мені не зустрічалися, і в такому молодому віці жодна з них не справила на мене належного враження для того, щоб запам'ятати її, за винятком тих небагатьох, на зразок «Книги інверсії і дуплексів».

Коли я підріс, я закохався в саму чудову жінку, і незабаром вона стала моєю дружиною. Народження дочки відкрило мені новий світ мого життя, і ця дочка виросла, щоб потім стати матір'ю Річарда. Роботи для молодого чарівника в Замку, було завжди більше, ніж годин, відведених дню. Не було ніякої можливості викроїти час, щоб провести його внизу серед старих кісток.