Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі - Страница 115

— Ти зрадила мене! Я тебе ненавиджу! Чуєш, ненавиджу, ненавиджу, ненавиджу!

Рейчел кивнула:

— Ти зробила свій вибір, Віолетта. Ти завжди плекала пекучу ненависть до життя. Тебе привела сюди ненависть. Ти зрадила саму себе через цю свою ненависть.

Наближаючись до Віолетти, чудовиська заголосили так, ніби хор мерців з Підземного світу пробився до світла дня Творця.

Від цих звуків волосся на голові Рейчел стало дибки. Вона ще сильніше притиснулася до стіни від страху, побачивши страшні зуби Примар-кулдиків, які ось-ось розтерзають Королеву Віолетту.

Рейчел знала, що народжені ненавистю чудовиська не вгамуються поки не поглинуть Віолетту, а її кістки не заблищать білизною. І лише тоді вони зникнуть. Назавжди.

Верна кинула швидкий погляд назад, коли до неї долинув метушливий шум. Це нарешті-таки з'явився Натан, що розмахував руками в унісон його широкого поступу, його світла накидка розвівалася за ним, поки він жваво марширував до них. Генерал Трімак тримався поруч з ним, майже наступаючи пророку на п'яти.

Кара, нетерпляче крокуючи туди-назад, нарешті зупинилася, спостерігаючи за наближенням пророка і групою людей які майже бігли за им.

Оскільки комплекс Палацу був дуже великий, потрібен був значний проміжок часу, щоб знайти Натана і попросити його й інших спуститися вниз до поховань.

Підійшовши, Натан різко зупинився.

— Мабуть, я зіткнувся з необхідністю завести собі коня, щоб пересуватися швидше. Мене закликають то в одне місце, то вимагають терміново з'явитися в інше, — показним рухом він провів рукою, виражаючи цим грандіозний масштаб палацу. — Я проводжу більшу частину мого дня, перебігаючи з одного кінця цього величезного чудовиська до іншого. — Він звернув сердитий погляд на тих, хто спостерігав за ним. — Ну, так чи інакше, я тут. Що скоїлося на цей раз? Хто-небудь що-небудь мені розкаже, нарешті? Ви щось знайшли? Чи не Енн з Ніккі?

— Приглуши свій голос, — попросила Кара.

— Чому? Боїшся, що розбуджу мертвих? — Випалив він.

Верна очікувала, що Кара відповість на його сарказм чим-небудь їдким з свого арсеналу, але її реакція була зовсім іншою.

— Ми не знаємо, що ми знайшли, — відповіла вона.

Занепокоєння яскраво виражалося в її поведінці.

Брови Натана і без того зведені разом, нахмурилися ще більше від загадковості відповіді.

— Що це ти маєш на увазі?

— Нам потрібно скористатися твоїми здібностями, — пояснила Верна. — Мій Дар не служить мені належним чином в цьому місці. А нам потрібна людина з Даром, щоб допомогти розібратися з цим.

З наростаючою підозрою він подивився на стоячого поруч генерала Трімака, потім на Бердіну і Найду, вичікуючих позаду Кари. Нарешті, він глянув на Морд-Сіт, розсіяних посеред солдат по всьому коридору. Всі без винятку Морд-Сіт були в червоному.

— Так, добре, — сказав він, вже значно обережніше і обдуманіше. — У чому полягає проблема, і чим ви спантеличені?

— Штат склепу… — почала Кара.

— Штат склепу? — Перервав її Натан. — Це хто?

Кара жестом вказала на кількох людей в білому одязі, що стояли в віддаленні по коридору, позаду і на чималій відстані від напружених в повній бойовій готовності людей Внутрішньої Гвардії.

— Вони доглядають і стежать за цим місцем. Якщо ти вже в курсі, я казала, що в цьому місці щось неправильно.

— Так, я пам'ятаю, ти казала про це, але, незважаючи на всі мої спроби, я так і не помітив що тут не так.

Кара обвела рукою навколо.

— Ти не дуже добре знайомий з цим місцем. Я прожила тут більшу частину свого життя, але навіть мені не знайомий цей лабіринт коридорів. У минулому, поховання зазвичай відвідувалися лише лордом Ралом. Тим не менш, штат склепу проводив тут значну частину часу, утримуючи це місце постійно готовим до його відвідин, і тому вони знають це місце краще кого б то не було.

Натан, потираючи підборіддя, знову кинув погляд через плече вгору по коридору на людей в білих шатах, що збилися разом на відстані.

— Не позбавлене сенсу, — він повернувся до Кари, — Отже, що вони сказали?

— Вони німі. Даркен Рал відбирав у штат склепу тільки неписьменних людей із сільської місцевості, і тому, вони до того ж не можуть читати чи писати.

— Відбирав? Ти маєш на увазі, що він захоплював людей і примушував їх стати прислугою?

— Саме так і було, — сказала Бердіна, і трохи наблизившись, встала близько Кари, — Майже тим же способом, яким він набирав молодих дівчат для навчання в Морд-Сіт.

Кара змахнула рукою в бік могили Паніза Рала.

— Даркен Рал захотів, щоб ніхто зі штату склепу не зміг погано відгукнутися щодо його мертвого батька, і тому він відрізав їм язики. Оскільки вони не можуть ні читати, ні писати, вони також не зможуть ніяким потайним способом написати хоч що-небудь образливе про мертвих правителів.

Натан зітхнув.

— Дуже суворий і грубий чоловік.

— Він був злою людиною, — сказала Кара.

Натан кивнув.

— Ніколи про нього не чув, тому не можу заперечити твою думку.

— Ну, тоді, як ти дізналася, що люди зі штату склепу вважають, що тут щось неправильно? — Звернувся генерал Трімак до Кари. — Врешті-решт, адже вони не можуть ні сказати, ні написати про це.

— Ти ж вдаєшся до мови жестів, коли намагаєшся дотримати строгу тишу, даючи розпорядження своїм солдатам, або при сильному напруженні битви вони можуть не розчути тебе. Ось і вони вдаються до того ж способу.

Вони користуються знаками, які винайшли за ці роки, щоб спілкуватися один з одним. Якщо спостерігати їх, в деякій мірі вони жестами розмовляють. Впевнена, ти зможеш уявити, наскільки вони спостережливі.

— І зможеш дочекатися, поки вони не висловлять свою думку, — додала Верна.

Для неї все це виглядало безглуздо, але сенс всього цього був надзвичайно серйозний і вона хотіла знати про це напевно. З тих пір, як Верна стала аббатисою, вона навчилася тому, що незважаючи на свою схильність робити висновки самій, завжди добре залишатися відкритою для інших думок.

У справах, які виглядали настільки серйозно, було б нерозумно, щоб принаймні не упевнитися, що ніяких проблем і справді немає. Хоча, вона і не відчувала від цього задоволення.

У погляд Натана знову повернулася підозріливість.

— Ну і що ж, все-таки, вони сказали?

Кара вказала на перетин вниз по коридору.

— Недалеко, он там, вони знайшли місце, у якому щось неправильно.

— Неправильно? — Натан роздратовано вперся руками в боки. — Яким таким чином неправильно?

— Тут, унизу, камінь всюди покритий певною текстурою, — Кара повернулась і тицьнула в різні фрагменти на стіні позаду неї. — Бачите? Кожен з числа працівників склепу може розпізнати малюнок структури. Вони пам'ятають і знають тут всі малюнки, кожен з яких унікальний за своєю природою.

Натан ближче придивився до візерунчастої структури.

— Це мова символів, — додала Кара.

Натан відірвав погляд від малюнків і зосередив увагу на Кари.

— Поки що все зрозуміло. Продовжуй.

— У тому коридорі, що по дорозі вниз, є плити в мармуровій стіні, які раніше були в іншому місці.

Натан знову став підозрілим і подивився на неї скоса, немов підігруючи, але ні на краплю не схиляючись до цього.

— Ну і де ж тоді вона була до цього?

— Просто це так, — сказала Кара. — Вони не можуть знайти зал, де ця плита була раніше. Наскільки я змогла їх зрозуміти — вони намагалися мені сказати, там відсутній коридор.

— Відсутній? — Натан глибоко зітхнув. Він пошкріб маківку, оглядаючи все навколо. — У якому місці нібито прихований коридор?

Кара злегка нахилилася до нього.

— За он ими мармуровими плитами.

Він мовчки дивився на неї. З його боку було схоже, що він всерйоз задумався над цим.

— Тому-то ми і захотіли, щоб ти скористався своїм Даром і подивився, чи зможеш ти відчути що-небудь за цією стіною, — сказала Верна.