Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі - Страница 120

Хоча він, можливо, і допоміг Келен втекти на даний момент, солдати Джегана будуть полювати за нею. Ніхто з них ніколи не заспокоїться. Якщо їх ніхто не зупинить, Орден знову роздобуде Келен.

А зараз вони повільно віднімали життя у Ніккі.

Коли Річард занурився в себе, відсторонився від усього, він відчув раптовий сильний біль біль, поштовх всередині. На мить це ввергло його в дивний і безмовний світ мертвих перед черговим падінням у внутрішній шторм.

Він не знав джерело внутрішньої дезорієнтації, але раптово він відчув, немов загубився серед мільйона зірок. І потім вони всі вибухнули назовні звідкись із незбагненних глибин його єства.

Кара схопила його руку і потрясла його.

— Лорд Рал! Що трапилося? лорд Рал!

Він зрозумів, що кричав. Він не міг зупинити себе. Серед цього напруження, його охопило розуміння.

Раптово він все усвідомив і абсолютно не сумнівався в причині цього відчуття. Він прокидався.

Чудова потужність того відродження приголомшувала. Кожна нитка його істоти раптово була охоплена вогнем пожвавлення. У той же час, внутрішність кожної кісточки пйддалася такому грандіозному болю, що він майже втратив свідомість.

Він відчув, що невід'ємна частина його я, що була з ним з народження, знову запалала в ньому, даючи йому відчуття, що він знову знайшов свою цілісність вперше з того моменту, який, здавалося, стався з вічність тому.

Це було так, наче він забув, ким він був, чим він був, ніби він заблукав, і це все раптово повернулося в один сліпучий момент.

Його Дар повернувся. Він поняття не мав, чому або як, але він повернувся.

Єдине, що втримало його в свідомості, незважаючи ні на що, тримало його думки зосередженими, був його киплячий гнів на тих, хто через самовиправдання своїх власних перекручених вірувань шкодив іншим, переконання яких відрізнялися від їх власних.

У той момент, як його спопеляючий гнів на всіх тих, хто існував, щоб ненавидіти і заподіювати біль іншим, знову потік через всеосяжний зв'язок з його Даром, він почув металеве клацання.

Ніккі задихалася. Річард, майже не усвідомлюючи, що відбувалося, зрозумів, що вона обхопила його руками і ловила ротом повітря, намагаючись віддихатися.

— Лорд Рал, — сказала Кара, трясучи його, — Дивіться! Нашийник впав! І золоте кільце, яке було в її губі, пропало.

Річард відсунувся, щоб заглянути в блакитні очі Ніккі. Вона пильно дивилася на нього. Рада-Хань розвалився на частини і лежав на підлозі під її шиєю.

— Твій дар повернувся, — прошепотіла Ніккі, ледь прийшовши до тями. — Я відчуваю його.

У нього не було ні краплі сумніву, що це правда. Його дар з нез'ясовних причин повернувся.

Озирнувшись навколо, він побачив ліс ніг. Солдати Внутрішньої Гвардії з зброєю в руках оточили його. Докас і Іган стояли між ними і Річардом. Між Докасом і Іганом була стіна червоної шкіри.

Річард зрозумів, що, коли гострий біль вибухнув в ньому, він кричав. Вони ймовірно подумали, що щось сталося.

— Річард, — сказала Ніккі, привертаючи його увагу. Її голос звучав трохи сильніше, ніж слабкий шепіт. — Ти збожеволів?

Вона кілька разів була змушена змусити свої очі відкриватися. Її брови були покриті бісером крапельок поту. Річард знав, що вона була виснажена жахливим випробуванням, і їй необхідно відпочити, щоб остаточно поправитись. Але все ж, він був украй натхнений, знову побачивши життя в її очах.

— Що ти маєш на увазі?

— Навіщо, заради всього святого, ти весь розфарбувався цими червоними символами?

Кара оглянула його.

— А мені подобається, як він виглядає.

Бердіна кивнула зверху.

— І мені теж. Частково нагадує нашу червону шкіру, тільки без шкіри.

— Йому дуже йде, — погодилася Найда.

Навіть незважаючи на її нездужання, вираз обличчя Ніккі показав, що вона не була здивована.

— Де ти взагалі навчився це робити? Ти хоч віддаєш собі звіт в тому, яку небезпеку представляють ці символи?

Річард знизав плечима.

— Звичайно. Інакше, навіщо б я, по-твоєму, їх намалював?

Ніккі здалася, виглядаючи занадто слабкою, щоб сперечатися.

— Послухай мене, — сказала вона. — Якщо я не… якщо що-небудь… слухай — ти не можеш нічого говорити Келен про вас двох.

Річард насупився, нахилившись ближче, намагаючись чітко розчути її голос.

— Про що ти говориш?

— Необхідно стерильне поле. Якщо що-небудь зі мною станеться, якщо я не зможу тобі допомогти, ти повинен це знати. Ти не можеш говорити їй про вас. Якщо ти розповіси Келен про її минуле з тобою, вона не зможе спрацювати.

— Що не зможе спрацювати?

— Магія Одена. Якщо ти коли-небудь отримаєш шанс закликати міць Одена, то потрібне стерильне поле, щоб магія спрацювала. Це означає, що Келен не повинна мати попередніх знань про любов між вами, інакше спогади не зможуть бути відновлені. Якщо ти їй скажеш, вона буде назавжди для тебе втрачена.

Річард кивнув, не впевнений в тому, про що вона говорила, але, тим не менш, надзвичайно стурбований. Він боявся, що Ніккі могла збожеволіти через біль, заподіяний нашийником.

Вона дійсно говорила нісенітницю, але він знав, що це не відповідне місце і час, щоб вникати в суть цього. Перш за все, вона була потрібна йому повністю видужала і розсудлива.

— Ти слухаєш? — Запитала вона; її очі повільно закрилися, коли вона щосили спробувала залишитися у свідомості.

Річард не був упевнений, чи вийшло у нього зняти з неї ошийник вчасно. По крайней мере, він знав, що зараз вона ще була не в собі.

— Так, все добре. Я слухаю. Стерильне поле. Я зрозумів. Тепер просто розслабся, поки ми не доставимо тебе в таке місце, де ти змогла б відпочити. Тоді ти зможеш мені все це пояснити. Тепер ти в безпеці.

Річард встав, Кара і Бердіна допомогли Ніккі піднятися.

— Їй потрібно тихе місце, де вона зможе відпочити, — сказав він їм.

Бердіна обхопила Ніккі за талію.

— Я простежу за цим, лорд Рал.

Вже давно він не чув, щоб його називали «лорд Рал». Несподівано його вбила думка, що Натан міг трохи образитися через те, що так раптово був зміщений зі своєї посади. Це було не перший раз, коли він був змушений служити лордом Ралом, захисником уз, тільки для того, щоб Річард повернувся і відновив свій титул.

Перш, ніж він зміг гарненько про це подумати, він почув дивний шум. Це було схоже на якийсь тріск, можливо, на горіння, супроводжуване ударом. Як тільки чоловіки навколо розступилися, щоб пропустити Річарда і Ніккі, він побачив, що до них щось наближається.

Поглянувши вдруге, Річард не був упевнений, що він побачив. Це походило на солдата Внутрішньої Гвардії, але з іншого боку і не походило. Уніформа виглядала якось нечітко.

Генерал Трімак, зайнятий допомогою Річарду, витягнув руку, відсуваючи деяких з його людей назад з дороги, щоб дозволити Річарду пройти. Річард, тим не менш, зупинився. Він дивився на солдата, який неподалік пробирався крізь побоїще.

У цієї людини не було обличчя.

Перша думка, яка прийшла йому в голову, була, що можливо чоловік був жахливо обпаленим, тому його обличчя розплавилося.

Але його уніформа не була пошкоджена, і його шкіра зовсім не виглядала обпаленою або покритою пухирями. Замість цього вона була гладкою і виглядала цілком здоровою. По його ході не було схоже, що він був травмований.

Але обличчя у нього не було.

Там, де повинні були знаходитися очі, були тільки невеликі поглиблення в гладкій шкірі, і вище них натяк на надбрівні дуги. Там, де мав знаходитися ніс, був тільки невеличкий, вертикальний підйом, легкий натяк на ніс.

Рота не було взагалі. Він виглядав, ніби його обличчя зроблено з глини, але ще не особливо оформлено. Його руки теж були недороблені. Він не мав окремих пальців, крім великого. Руки більше були схожі на рукавиці з плоті.

Його вигляд був настільки страшним, що відразу ставало страшно дивитися.

Солдат Внутрішньої Гвардії, допомагаючи пораненому і бачачи тільки подібність гвардійської уніформи, що наближалася ззаду з боку, випростався. Він трохи повернувся, піднімаючи руку, ніби прохаючи, щоб людина, яку він спостерігав периферійним зором, зупинився. Безликий чоловік підійшов І торкнувся руки солдата.