Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі - Страница 132

— Угу, — сказав Річард, повернувшись до виведення малюнків пальцем по магічному піску і прорисовуючи дугу навколо незграбного елемента. — Точно так само, як хліб. За винятком того, що якщо ти зробиш це неправильно, це може вбити тебе.

— Добре, нехай буде хліб, який будемо вважати тим, що може вбити тебе, — неуважно пробурмотіла вона, поглинена ретельним наглядом за його діями і подавшись вперед так, немов допомагала йому зігнути лінію правильно.

Ніккі представилася можливість перевірити деякі з тих елементів, що він зараз виводив з книги, яку Бердіна принесла їм, коли вони перебували в гробниці Паніза Рала. Деякі з форм заклинань були розбиті на частини і схематично представлені в книзі.

Для інших знання Ніккі і її досвід зробили неоціненний внесок, дозволяючи їй вивести деякі з частин грунтуючись виключно на текстовому описі. Таким чином вона змогла відтворити все необхідне.

Річард переживав, що книга давала неповну ілюстрацію всього того, що було необхідно для дійства і з приводу того, що Ніккі могла їх вивести неправильно. Вона дала зрозуміти йому, що у них досить багато речей, про які дійсно потрібно хвилюватися.

Але було також і дещо, що не відносилося до цього роду переживань.

Для Річарда все це було ще й випробуванням на практиці, шансом скористатися тими речами, які він студіював вдень і вночі перед закликом, подією, яка має відбутися, яка перенесе його в світ мертвих. Звичайно, у них немає шкатулок, але, як тільки шкатулки були введені в гру, з'явилася достатня кількість підготовчих заходів та дій, які могли здійснюватися і без їх наявності.

Ті заходи, якщо враховувати, наскільки вони небезпечні, зовсім не були чимось, чого Річард чекав з нетерпінням, але у нього не було ніякого вибору. Якщо він хоче повернути Келен і, поряд з нею все інше, чого він прагне досягти — то перед ним поставали ті речі, які він просто зобов'язаний був пройти, незважаючи на те, наскільки вони страхали його.

Принаймні, його благодійник з давнини, Перший Чарівник Барах, залишив безліч ключів, щоб допомогти йому. Тепер, коли Річард знову возз'єднався зі своїм Даром, він ще й повинен був прочитати книгу, яку залишив для нього Барах — «Секрети Сили Бойового Мага». Якщо й існує той момент, коли йому знадобиться інформація, викладена в тій книзі, то тепер якраз був цей самий момент.

Книга, поряд з одягом бойового мага, який здебільшого також належав Бараху, була захована в замку в Тамаранзі, недалеко від них. На жаль, це було те саме місце, де Річард останній раз бачив Сікс, якраз перед тим, як командер Карго захопив його і доставив в табір Імперського Ордена.

Ретельно виводячи форми заклинання, Річарду до того ж не терпілося пошвидше позбавити імператора сну, змусити його почати відчувати напругу і розгубленість. Занадто довго він плекав у собі самовпевненість і переконаність. Настав час, щоб Джегану почали з'являтися кошмари.

Річарду почулося різке каркання, що донеслося через скляний купол над ними. Озирнувшись, він побачив, як Локі — ворон Джилліан — видерся на скляну раму і спостерігав за ними. Ширяючи високо в небі, ворон всюди слідував за своїм другом на все життя, поки та була в полоні, і влаштовував собі бенкети на рясних відходах, що були по всьому табору. Було схоже, що Локі цікавився всім так, немов більшість речей у житті були нічим іншим, як цікавим святом.

Джилліан знала, що Локі був поряд, але вона ніколи не подавала виду, уникаючи того, щоб який-небудь з охоронців Джегана не запустив у птицю стрілою. Хоча Локі сам по собі був обережною птахом, і здавалося, зникав всякий раз, коли хтось помічав його. Джилліан розповідала, що кілька разів, коли вона виходила з намету Джегана, вона бачила, як ворон літав високо над нею і виробляв трюки, вихваляючись перед нею.

Будучи полонянкою Джегана, Джилліан, тим не менш, не вітала витівок її ворона. Вона перебувала в стані постійного кошмару.

Кілька пластівців снігу починали збиратися по кутах поверх скла. На тлі нічного неба чорний, як смола, птах, був практично невидимий. Лише часом можна було помітити, як його дзьоб і очі давали відблиски світла смолоскипів, створюючи ефект, що з'явився привид і спостерігає за ними.

Час від часу ворон нахиляв голову, наче він теж оцінював тяжку роботу Річарда. Коли він розмахував своїми крилами, щоб стимулювати своє хрипке каркання, проступаюче час від часу місячне світло між біжучими но небу хмарами відбивалося від його глянцевого чорного пір'я.

Ворону не терпілося привнести свій внесок.

— Чи справді ти готова? — Запитав Річард, зберігаючи свою зосередженість, оскільки він креслив лінії на магічному піску.

Джилліан нервово кивнула. Все своє життя вона чекала цієї миті.

Сидячи по самому центру місця, спеціально розчищеного для неї на магічному піску, з усіма цими промальованими заклинаннями навколо неї, вона виглядала дуже урочистою. Вона знала, що саме цю мету переслідував її дідусь, коли обрав її, коли навчав її. Вона була жрицею кісток, призначеною насилати сни, щоб захищати своїх людей.

Смолоскипи, що оточували пісок в центрі галявини, м'яко сичали. Їх полум'я повільно колихалося в майже спокійному повітрі. Темна смуга, яка перетинала обличчя Джилліан і проходила через її мідно-червоні очі, була призначена для того, щоб зробити її невидимою для злих духів.

Як жриця кісток, вона тепер була на службі у Річарда. Річард, як лорд Рал, був тепер тим самим призначеним, хто повинен допомогти їй навіяти сни. Це був найдавніший зв'язок між їх людьми, призначений для загального захисту. Те, що вони навіювали, однак, було зовсім не мріями.

Вони наводили кошмари.

Люди Джилліан були з Каска. Вона була навчена бути оповідачем — однією з тих, кого глибоко поважали за їх знання давніх часів і спадщини її людей. Її дідусь по життю був оповідачем, тим, хто вчив її старому знанню, знанню їх минулого. Коли-небудь той спадок перейшов би до Джилліан.

Її предки, добрі люди, наділені магією, сподіваючись уникнути конфліктів, влаштувалися в пустині, в місцях, на які б ніхто не зазіхнув, загарбникам вони навіювали сни, щоб запобігти потенційним неприємностям. В час, коли настали тодішні події, вони навіювали сни, намагаючись відбити наступ такої ж орди з Старого Світу. У тій Великій війні вони зазнали невдачі і практично всі були перебиті.

Річард і Ніккі уважно прислухалися до цієї розповіді, до всього, що Джилліан знала про ті стародавні часи. Зв'язавши ці відомості, книгу і його власні знання стародавньої історії, Річард, склав усі частини воєдино і отримав картину подій.

Більшість предків Джилліан були вбиті, але деяка частина була захоплена і навернена до нової мети чарівниками з Старого Світу, які жадали отримати їх унікальні здібності. Чарівники скористалися тими захопленими людьми, як сировиною, щоб створити нову зброю. Використовуючи чаклунство, чарівники отримали з тих полонених сонотворців людей, що використовувалися зовсім не для того, щоб насилати сни. Їх призначення було вторгатися в сни.

Зараз Джеган був єдиним живим соноходцем, живим зв'язком з Великою війною трьохтисячолітньої давності, війни, яку знову розпалили. З того, що Річард дізнався, соноходець був знову народжений в цьому світі, оскільки ворожий шпигун увійшов до Храму Вітрів і втрутився в ту магію, що була вигнана. Чарівник Барах знайшов спосіб підстрахуватися — він зробив так, що Річард народиться з обома сторонами Дару, щоб протистояти цій загрозі. Люди Джилліан походили від тих же самих коренів, що і Джеган. Його предки колись були сонотворцями, як і Джилліан.

І ось тепер Джилліан в черговий раз належало, як жриці кісток, виконати своє призначення сонотворца, щоб відбити загарбників… Лише з одним винятком.

Повертаючись до подій тієї Великої Війни — предки Джилліан зазнали поразки. У всьому, що Джилліан знала з тих згадок, говорилося про навівання мрій.

Річард вирішив, що саме тому вони, швидше за все, і зазнали поразки. Замість цього він задумав наслати на них кошмари.