Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі - Страница 71

Останній раз у тих, хто захищався від подібних ідеологій, не вистачило сил, щоб звернути їх у холодний неживий попіл, тому ця древня війна знову спалахнула з новою силою, завдяки Братству Ордена.

Як і в ті незапам'ятні часи, ця війна спалахнула через кілька божевільних ідей про те, що кожен повинен прийняти їх віру або позбутися життя.

Річард розуміє, що тепер край цій війні має бути покладений раз і назавжди, що світ, люблячий життя, повинен бути звільнений від отрути вірувань Ордена. І у нього вистачить сил для здійснення цього.

Він не попадеться в розставлені тобою пастки. Йому рівним рахунком все одно, що про нього думають інші. Він лише турбується про те, щоб вони не змогли знову заподіяти страждання і біль йому і тим, кого він любить.

Щоб переконатися в цьому, він буде переслідувати і винищувати всіх, хто несе ненависну віру Ордена.

Д 'харіанська армія не зрівняється за розміром з армією Імперського Ордена, але вони дають знати про себе. Вони випалюють родючі поля і сади, трощать млини і стайні, руйнують дамби та канали. Всі, хто стоїть біля них на шляху і допомагає Ордену вести війну, будуть знищені.

Одне з найголовніших завдань, що стоять перед д'харіанськими солдатами, — знищувати всі загони, прямуючй на Північ, що поставляють армії провізію.

Єдина мета Річарда — позбавити тебе можливості бешкетувати в Новому світі і вбивати невинних людей. На відміну від тебе, йому не треба нікому викладати уроки сили й переваги, він просто хоче знищити тебе.

Фінальна битва, якої ти так жадав, не відбудеться! Річарду байдуже, як він зупинить тебе і твою армію, він просто зробить це одним махом. Назавжди.

Без провіанту у твоїх людіей поменшає бажання вести війну, та вони просто вимруть на цій неживій рівнині. Цього цілком достатньо для перемоги.

Джеган вишкірився усмішкою, що стурбувала Ніккі:

— Дорогуша, Старий світ величезний. Вони даремно витрачають час, намагаючись знищити наші поля. Вони не можуть бути всюди одночасно.

— Їм це і не потрібно.

Він мотнув головою.

— Так, вони можуть нападати на загони з провізією то тут, то там, але це лише незначний вклад наших людей на благо Ордена. Незначні втрати, незважаючи на їх кількість, всього лише плата за перемогу нашої високої моралі.

Так, як я розумію, що за нашу перемогу доведеться розплачуватися, я вже наказав стократно збільшити поставки провізії на Північ, такої необхідної для наших доблесних військ. Ми можемо послати стільки людей і провіанту, що Річард Рал може і не сподіватися їх зупинити.

Люди з Старого світу пожертвують усім, щоб знати, що у нас є все необхідне для продовження несення віри Ордену в Новий світ. Зараз ця ціна зросла, але наш народ з радістю заплатить її в ім'я Ордена.

Я думаю ти права щодо того, що багато загонів з провізією будуть знищені, але у Д'хари немає стільки солдатів, скільки потрібно, щоб зупинити всі такі каравани.

Усередині Ніккі похолола.

— Це пусті хвастощі!

— Якщо не віриш мені, то ти зможеш незабаром сама в цьому переконатися. Наступний загін з провізією скоро повинен прибути. І цей загін такий величезний, що тобі доведеться спостерігати два дні, як він буде проходити повз тебе! Не турбуйся, у наших чудових солдатів скоро буде достатньо запасів провізії, щоб довести цю війну до переможного кінця.

Ніккі похитала головою:

— Ти напевно не уявляєш, про що говориш. Якщо ти не можеш наздогнати й перемогти д'харіанську армію, ти не можеш говорити про перемогу в цій війні. У Старому світі, як і в інших землях, є люди, які пристрасно прагнуть жити своїм життям, так, як їм хочеться. Орден засліпив своїми догмами багатьох, але скрізь є люди, які думають своєю головою і розуміють, де насправді правда. Повсюдно в Старому Світі є ті, хто повстане проти Ордену. Візьми, хоча б Алтур-Ранг. Я була там, коли він упав під натиском тих, хто по-справжньому цінує життя. Це було місто, в якому люди безнадійно страждали під владою Імперського Ордена. Тепер же вони скинули з себе ці окови, тепер люди в ньому живуть і процвітають! Інші ж, побачивши такі зміни, надихнуться ними, щоб почати нове, вільне життя! Вони теж захочуть процвітати!

Джеган виглядав глибоко ображеним такими словами:

— Процвітають?! Та вони всього лише варвари, танцюючі над своїми могилами! Ми розіб'ємо їх в пух і прах! Люди побачать, що Орден по-справедливості покарає всіх тих, хто відмовився від своїх обов'язків перед ближніми! Пам'ять про покарання за їх егоїстичність буде жити тисячоліттями!

— А як же д'харіанські війська? Як щодо цих вовків, спущених на покірливе стадо овець Старого світу? Їх так легко знищити не вийде! Вони будуть продовжувати громити Орден зсередини! Вони не перестануть переслідувати тих, хто винен у тому, що на їх землю прийшла війна, знищуючи осередок і душу Ордену — його Братство!

Джеган вишкірився:

— Дорога, ти помиляєшся на цей рахунок. Ти, напевно, забула про скриньки Одена.

— Але в тебе їх тільки дві!

— Поки що дві. Але я отримаю і третю, можеш не сумніватися. Після цього я звільню магію Одена, щоб закінчити розпочате. З магією Одена я змету вогненним смерчем весь опір нашій великій меті! З її допомогою я заживо здеру шкіру з кожного д'харіанського солдата і вони будуть помирати повільною, болісною смертю. Наздожену їх магією Одена, вони не зможуть сховатися від неї. А їх крики прозвучать як гімн для справедливості нашого народу, що постраждав від їх жорстокості. Що ж стосується Алтур-Рангу, то всі зрадники будуть покарані за зраду нашого вчення. Магія Одена послужить в ім'я Братства Ордена і остаточно поставить д'харіанців на коліна, де б ті не були. Я зітру на порох Річарда Рала! Він вже труп! Просто він про це поки що не знає!

Ніккі зіщулилась від виразу обличчя Імператора.

— Але спершу я хочу, щоб він прожив досить, щоб випробувати справжні страждання. Ти ж знаєш, як мені подобається, коли всі, хто противляться моїй волі, відчувають біль справжніх страждань.

Його голос знизився до напівшепоту:

— До того ж, у мене є щось дуже… дуже дороге серцю Річарда Рала. Як тільки я відкрию потрібну скриньку і витягну магію Одена, я зможу по-справжньому помститися йому і заподіяти такий біль, якого він і уявити собі не може! Така глибока душевна рана зломить його дух перед тим, як загине його тлінне тіло.

Ніккі знала, що Джеган має на увазі Келен, але ніяк не показала, що знає, в чому справа. Це було непросто — дивитися на Келен і робити вигляд, ніби вона її не бачить.

— Ми переможемо, — продовжив Джеган. — Я пропоную тобі повернутися в наші ряди. У будь-якому випадку, тобі доведеться підкоритися волі Творця, у тебе немає вибору. Ти повинна прийняти моральні зобов'язання перед своїм паном.

З моменту вступу у військовий табір вона знала про відсутність шансів уникнути неминучого. Тепер вона ніколи не побачить Річарда, ніколи не насолодиться свободою.

Джеган махнув рукою:

— У тебе нічого не вийде з твоїм дитячим захопленням Річардом Ралом.

Ніккі знала, що трапиться, якщо вона не підкориться його волі і відкине його пропозицію. Якщо вона не погодиться, їй буде тільки гірше.

Але тепер її життя належала тільки їй і вона не відмовиться так просто від нього.

— Якщо ти зібрався стерти Річарда з лиця землі, — вимовила вона з жаром в голосі, — якщо він для тебе лише порошинка, чому ж ти так печешся про нього? — Вона вигнула брову. — Тим більше, з чого б це ти ревнував до нього?

Кров знову прилила до обличчя Джегана. Він схопив її за комір і з ревом перекинув на ліжко. І голосно хекнувши, зверху, налетів на неї. Розсунув її ноги, а потім відкинувся вбік, витягши щось з одягу. Ніккі з трудом могла дихати під його вагою.

Величезною рукою він схопив Ніккі за голову, не даючи їй рухатися, незважаючи на те, що вона і не намагалася звільнитися. Потім, відтягнувши пальцями її нижню губу, він відпустив її обличчя. Ніккі помітила в його руці заточений цвях.

Джеган пробив їй губу, провернув цвях, роблячи отвір ширше. Сльози мимоволі бризнули з очей Ніккі. Вона не наважувалася поворухнутися, побоюючись, як би він не розірвав їй губу повністю.